WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Третя стратегія діалогу культур передбачає взаємозбагачення і синтез культур, за якого межи своєрідності не знищуються, а сприяють розвиткові культурної спадщини. Ця стратегія вважається найбільш ефективною в наш час. Вона знайшла відображення в керівних документах Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО, Європейського Союзу. Значущість проблем взаємозбагачення культур при збереженні своєрідності кожної з національних (етнічних) культур, а також розуміння суперечливості процесів глобалізації та їх наслідків, змусили Організацію Об'єднаних Націй оголосити 2001 рік роком діалогу культур. Спроби розмежувати культурні надбання народів та цивілізацій на „вищі" та „нижчі", на такі, що мають право на існування, й такі, що такого права не мають, відходять у небуття і засуджуються світовою спільнотою.

Діалог культур і народів, як і вся система сучасних міжнародних відносин, переживає важливий етап у своєму розвитку, викликаний докорінною зміною умов існування цивілізації. Суперечливість і неоднозначність процесів у світі проявляється в поєднанні тенденцій глобалізації та регіоналізації, інтеграції та диференціації, універсалізації та партикуляризації, наслідки яких для країн з різним рівнем розвитку неоднакові. Глобалізація взаємозв'язків містить у собі великі можливості для модернізації країн, що розвиваються, але вона спроможна загострити існуючі конфлікти між державами, релігійними конфесіями і т. п..

З культурологічної точки зору зазначені процеси можуть бути проаналізовані на прикладі діалектичного взаємозв'язку двох тенденцій в розвитку культурних процесів: тенденції до уніфікації культур і тенденції до усвідомлення та збереження культурної самобутності народів.

Глобалізація сприяє поширенню по всій планеті єдиних, спільних для всього людства технологій, ідей, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки тощо. Політична глобалізація забезпечує поширення в усьому світі таких політичних цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, пошанування міжнародного права, пріоритет прав людини та багатьох інших.

Глобалізація розвивається асиметрично, тобто з неоднаковою швидкістю і глибиною в різних регіонах і країнах, має досить складний і суперечливий характер та наслідки.

Багато країн сучасного світу відчувають посилений вплив на свою культуру західного способу життя та масової культури, що спричиняє невдоволення і критику широких верств населення на адресу урядів своїх держав, які належним чином не здійснюють супротив вестернізації.

Під вестернізацією розуміють процес зростання впливу культури і політики західних країн на життя сучасного людства. Враховуючи домінуючу позицію США в житті західної цивілізації та її політику щодо просування та захисту своїх інтересів в будь-якому куточку світу, вестернізацію, як правило, ототожнюють з „американізацією", яка руйнує усталені, традиційні форми організації життя, активно впливає на зміну ціннісної орієнтації молоді.

Вестернізація – суперечливий процес. Поширення раціонального господарювання, досвіду використання високих технологій, розвитку демократичних інститутів супроводжується також поширенням психології гедонізму і моралі „вседозволеності", масової культури, яка ґрунтується на інших цінностях, ніж цінності національних культур. Поєднання зазначених факторів з активною зовнішньою політикою щодо захисту США своїх економічних інтересів різними способами спричиняє супротив країн „третього світу" (країн, що розвиваються), процесам модернізації суспільства за західним зразком.

Місце України в діалозі між країнами визначається не лише її місцем в світовій економіці й політиці, але й станом наукового і культурного потенціалу, матеріальним добробутом населення і особливостями національних рис українського народу. Залучення України до глобальних та регіональних інтеграційних процесів відбивається на соціокультурних процесах. Євроінтеграційна стратегія держави має ґрунтуватися на діалектичному поєднанні тенденції до уніфікації культур на засадах європейських цінностей з не менш потужною культурною політикою щодо збереження та розвитку національної культурної самобутності.

Україна багатонаціональна країна, в якій мирно співіснують, розвиваються і доповнюють одна одну культури різних етносів, представників різних регіональних конфесій, об'єднаних навколо ідеї соборності України і сприяючих її зміцненню.

Термін „соборність" у загальному розумінні означає єднання людей на основі толерантності, свободи, демократії, віротерпимості й культури в широкому розумінні цього слова. Соборність України має кілька вимірів: соборність її землі, державності, правової, політичної і громадянської культури, духовності і таке інше. Про соборність України писали і мріяли Б. Хмельницький, Т. Шевченко, І. Франко, М. Грушевський та інші відомі діячі культури України, пам'ять про заповіти яких спонукає сьогодні українців до єднання навколо загальноукраїнських цінностей, ідеї піднесення нашої державності та зростання добробуту людей.

Найважливішими факторами національного єднання і культурного збагачення є розвиток духовних засад соборності. Духовна соборність означає єднання людей на основі загальних цінностей та цілей життєдіяльності, толерантність та віротерпимість щодо представників інших конфесій, засудження релігійної ворожнечі та міжцерковної боротьби, проголошення й дотримання рівності культур національних меншин, боротьба за моральну чистоту душі людини, шанування і підтримання традицій українського народу. Духовна соборність, яка ґрунтується на національному менталітеті, усвідомленні загальнолюдських цінностей має спиратися на поглиблення самосвідомості кожного українця та подолання негативних явищ в політичній та правовій культурі. Одним із дієвих засобів досягнення соборності і напрямком її зміцнення є формування громадянського суспільства та солідарної участі всіх верств населення в збереженні та розвитку культури.

Важливе значення для збагачення культур різних народів має налагодження безпосереднього спілкування людей, формування позитивного ставлення до представників інших націй та подолання проявів ксенофобії, які суттєво псують дружні стосунки між народами.

Під ксенофобією в широкому значенні цього терміна розуміють не лише хворобливо-негативне і недовірливе ставлення до представників інших націй і народів, але й несприйняття та заперечення інших цінностей, звичаїв, світосприйняття та способу життєдіяльності. Людина або соціальна група, яка просякнута ксенофобією, неадекватно сприймає дійсність, прагне замістити нав'язливі психологічна стани (побоювання, страх, тривогу) іншими почуттями, зокрема агресивним ставленням до інших. Ксенофобії, за певних умов, перероджуються в стійкі почуття відвертої ворожнечі щодо людей іншої національності (юдофобія, полякофобія, русофобія) і т. п.

В умовах глобалізованого і взаємозалежного світу неприпустимі будь-які дії, які спонукають або підтримують переростання міжособистісної неприязні до рівня міжгрупових, або міжнародних конфліктів, демонстрації нетерпимості у вигляді вербальної чи фізичної агресії до мігрантів, переселенців, представників національних меншин.

Універсалістська тенденція в сучасному світі веде до формування деякої культурної цілісності, яка складається з множини культурних світів. Для неї характерним є засвоєння досвіду інших культур, загальних, як правило ліберальних цінностей, та західного способу життя. На європейському континенті ці тенденції обумовлюють бурхливі процеси міграції, консолідації та європейської інтеграції. Разом з тим, ці процеси супроводжуються уніфікацією культурного життя, яка викликає обґрунтовані побоювання в багатьох регіонах світу та все зростаючий опір насадженню всезагальних стандартів, вестернізації національних культур5.

Партикуляристська тенденція характеризує рух до уособлення, незалежного і своєрідного розвитку культур, збереження їх ідентичності. Хоча часи ізольованих локальних культур минули, в умовах інтенсивного культурного діалогу і взаємодії культур партикуляризм може відігравати позитивну роль щодо примусової уніфікації культурного життя. Одночасно перебільшена увага до традиційних форм життя, збереження існуючих зразків поведінки призводить до стагнації, руйнації стабільності у суспільстві та посиленню консервативної ідеології, фундаменталізму, ксенофобії.

Обидві зазначені тенденції присутні в сучасному світі і щодалі їх протистояння загострюється як на мікрорівні, так і на макрорівні (в рамках взаємодії світових цивілізацій). Однією з важливих проблем культурологічних досліджень залишається діалог між Заходом і Сходом, між західною цивілізацією і незахідними.

Особливої гостроти як в теоретичному, так і в практичному плані набуває проблема культурної універсалізації, яка є наслідком ускладнення міжкультурних і цивілізаційних зв'язків, поширення креативного діалогу різних культурних традицій. Поряд з таким баченням світу існує і інше, яке абсолютизує відмінності цивілізацій і виключає можливості мирного вирішення конфліктів. На думку американського дослідника С. Хантінгтона „Лінії розлому між цивілізаціями – це є лінії майбутніх фронтів". С. Хантінгтон вважає, що головний конфлікт епохи полягає в протистоянні сучасності і традиційності. Під впливом процесів глобалізації і економічної модернізації зменшується роль нації-держави як джерела ідентифікації, а все більшу роль відіграють цивілізаційні відмінності – історія, культурні традиції, релігія. Ці відмінності, на думку аналітика, більш фундаментальні, ніж відмінності в політичних ідеологіях і режимах. Все більшу роль починає відігравати фундаменталізм у вигляді ісламістських рухів, які орієнтовані на консервацію (або відновлення) архаїчних культурних та релігійних норм, підживлюють ксенофобію.

Loading...

 
 

Цікаве