WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Наступники хабілілісів, так звані архантропи (найдавніші люди), морфологічно вже були набагато більш схожими на нас, хоча в їхніх рисам проявлялись невластиві нинішнім людям риси (масивні щелепи, великі верхні різці, витягнутий спереду назад череп із низьким чолом, масивними надбрівними валиками). Архантропи, вірогідно, ще не володіли (або, принаймні не володіли в достатній мірі) мовою. Їхні знаряддя (так звана ашельська культура) характеризуються грубістю, одначе порівняно зі своїми попередниками, для їхнього виготовлення треба було затратити більше зусиль і мати більшу вправність у цьому. Збільшується й асортимент знарядь: ручні рубила різної форми, видовжені різаки, які нагадують ножі, спеціальні скребки, знаряддя для проколювання тощо. Цю культурну добу називають загалом палеолітом (давнім кам'яним віком).

Справжній розквіт кам'яної індустрії відбувається в добу, коли вже досить тривалий час існує людина сучасного фізичного типу — епоху неоліту (нового кам'яного віку). Тут з'являються гарно шліфовані знаряддя, із спеціальним виїмками, отворами для закріплення в древку тощо. З цією ж добою пов'язана так звана неолітична революція: освоєння спільнотами людей відтворювального господарства — перетворення ряду одомашнених тварин та рослин, землі в знаряддя, які забезпечували більш-менш постійний харчовий ресурс. Водночас стрімко зростає чисельність людності.

Друга істотна властивість, яка лежить в основі становлення культури: тільки людині властива мова (здатність оперувати системою знаків). Так само, як і в інших тварини, людський мозок здатен фіксувати численні впливи на датчики–рецептори зовнішніх і внутрішніх стимулів, утворюючи стійкі комплекси мережі нейронних зв'язків. Ця функціональна властивість — пам'ять — дозволяє організмові гнучко пристосовуватись до свого життєвого простору. Частина цих зв'язків закодована генетично (вони дані істоті в готовому вигляді безвідносно до її досвіду), частина формується як прижиттєва, повсякчас доповнюючись все новими і новими зв'язками. Ці комплекси зв'язків — чуттєві образи дійсності — програмують поведінку живої істоти і чим потужніший її мозок, тим складніша її поведінка, тим вищий її інтелект (здатність "розв'язувати задачі", тобто успішно й винахідливо долати життєві труднощі). Одначе в людини є ще одна, додаткова, система управління поведінкою, якої немає в жодної з тварин. Витоки її — в системі комунікації (спілкування, обміну сигналами) між окремими особинами. Багато тварин мають функціонально розвинену систему комунікативних дій (варто згадати тут багатьох птахів, бджіл, мавп, собак або дельфінів тощо). Одначе мова, якою користується людина має принципову відмінність. Щойно ми говорили, що мова, — це знакова репрезентація дійсності. В чому ж відмінність комунікативних сигналів і знаків мови? Доцільніше її розглянути на прикладі. Всім відомо що собаки мотляють хвостом. Для чого? В районі хвоста розташовані залози, які виділяють пахучу речовину. Це хімічний сигнал, який продукується тоді, коли собака дружелюбно настроєний, неагресивний, готовий зайняти підлегле становище в своїй собачій ієрархії. Собака, звісно, не думає і не планує виділяти секрет тоді, коли він "вирішив" примиритись. Робота залози включається автоматично і сигналізує стан, в якому перебуває собака. Сполука, що виділяється залозою, коли собака мотляє хвостом поширюється значно інтенсивніше в повітрі. Інші собаки її сприймають нюхом; при цьому на агресивного пса цей сигнал діє заспокійливо. Ця комунікативна дія в собак сприяє уникненню зайвих сутичок, зокрема є елементом підтримання певного порядку в зграї. Подібні комунікативні комплекси існують і в людини, причому багато з яких ми часто-густо й не усвідомлюємо.

Комунікативне значення цих сигналів жорстко закріплене, тобто сам носій — хімічна сполука (як-от в собак), звук (наприклад крик тривоги), колір (наприклад, налитого "носа" індика) абощо — безпосередньо виконує відповідну функцію запуску або гальмування тієї чи тієї поведінкової програми. Все це виглядає так, що собака не може не реагувати на повідомлення і не може не повідомляти у відповідному стані; комунікативний сигнал не може мати якогось іншого значення і не може бути переданий в інший спосіб.

Знаки ж, якими ми оперуємо в мові принципово відрізняються від цих (хоча в них насправді багато подібних функцій). Тут якраз і варто зазначити відмінність мови (системи значень і засобів їх вираження) та мовлення (тобто слухання та говоріння), жестикуляції (тобто передачі та прийняття умовних сигналів за допомогою спеціальних рухів та спостереження за ними) та ще яких завгодно засобів (письмово, "азбукою" тамтамів, сигнальними багаттями тощо). Знаки мови не мають безпосереднього сигнального значення. Що це дає? Перш ніж відповісти на це питання, варто вказати на ще один "винахід природи" — рефлекс наслідування. Суть його в тому, що тварина мимовільно повторює певні дії іншої тварини (згадайте про мавпування!). Яка з цього користь? Такий рефлекс дозволяє швидко засвоювати способи успішної поведінки усіма членами групи, як тільки одного разу вона буде освоєна кимсь одним. Зауважимо, що при цьому сигнального значення може набувати будь-який нейтральний чинник, який стає умовним сигналом. Знаки мови — це по суті сигнали наслідування певної поведінки. З допомогою мови одна істота фактично може "програмувати" поведінку іншої! При цьому з допомогою мови може бути передана інформація про предметні зв'язки, тобто набутий іншою особою досвід без особистих проб і помилок. В комплексі із системою комунікації (мовлення, жестикулювання) мова стала потужним знаряддям. Більше того, виявилось, що з допомогою мови можливо не тільки керувати поведінкою інших, а й власною, тобто програмувати самого себе (точніше свої дії), тобто довільно регулювати власну поведінку. Тісно пов'язаний з цим феномен мислення якраз і полягає в тому, що мисляча істота здатна довільно, цілеспрямовано формувати план дій заздалегідь, виконуючи проби і помилки, перебираючи способи дії, "в умі", тобто оперуючи не безпосередньо предметами, а їхніми образами при відсутності чуттєвого сприйняття відповідних предметів "тут і тепер". Більше того, виявилось можливим наслідувати самого себе, рефлектувати власні стани (феномен самосвідомості).

Саме тут ключ до відповіді на питання про появу мистецтва, релігії, науки, трудової діяльності. З допомогою мови людина змогла досягати бажаного ... в уяві, вона стала спроможна переживати ілюзії, а відтак — і жити в світі неіснуючих в досвіді можливостей, значить — творити. Все це — справжній фундамент культури.

Комплекс цих вищих психічних функцій: мови, мислення та свідомості як складових в регуляції поведінки, властива тільки людині.

І нарешті третя складова становлення культури (й, як ми вже з'ясували, власне людини як такої) — суспільна організація життя групи. Власне, людина сформувалась серед істот (наших пращурів), які жили зграями, з досить чіткою ієрархією (приклади таких зграй ми й зараз можемо спостерігати серед павіанів чи дельфінів). Одначе в популяціях пралюдей відбулось своєрідне нашарування попередніх двох особливостей із соціальним способом життя, внаслідок чого виникла ланцюгова реакція досить стрімких еволюційних перетворень. Соціум виявився каталізатором для певного типу знаряддєвої діяльності і разом з нею — формування вищих психічних функцій, а ті, в свою чергу, — каталізатором соціальних змін і так декілька циклів (і аж дотепер).

Серед пояснень генезису культури є багато і досить оригінальних, і навіть екзотичних. Так наприклад, З.Фрейд пов'язує культурогенез із появою моралі. Тільки людині властива совість. Появу ж совісті Фрейд тлумачить як неусвідомлювану почуття провини за первородний гріх — убивство батька синами як прояв ревнощів до матері (так званий "Едипів комплекс").

Й. Гейзінга вважає що культура бере свій початок у грі. Еволюцію людства голландський вчений тлумачить як все більше поширення ігрової діяльності, яка поступово пронизує усі сфери життя. Послідовники Е.Кассірера тлумачать генезис культуру як генезис символічних форм діяльності, які заміщують біологічні інстинкти. Людина є недосконалою твариною. Неповнота її біологічного єства змушує творити штучне середовище, яке компенсує цю неповноцінність.

Разом із тим, варто підкреслити, що питання генезису культури строго кажучи є нез'ясованим і більшість тлумачень цього процесу є лише недоведеними припущеннями.

Структура культури

В літературі існує загальноприйняте уявлення, що культура є складним, історично-мінливим, розмаїтим у конкретних зразках явищем, яке характеризує виключно життєдіяльність людини. Одначе щодо власне структури культури такої узгодженості точок зору немає.

Loading...

 
 

Цікаве