WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Зазначимо, що слововживання терміну "культура" залишається багатозначним і його єдиного загальноприйнятого тлумачення наразі не існує.

В українській мові у повсякденному вживанні слово культура, окрім етимологічно первинного (обробляти, вирощувати) побутує ще принаймні у двох значеннях:

(а) культурою називають сферу суспільного життя, закріплену у формі діяльності установ, що виробляють і розповсюджують певний тип благ, до яких головно належить просвітницьке та мистецьке наповнення дозвілля людини. Традиційно до галузі "культури" в такому розумінні належить діяльність митців (літераторів, художників, скульпторів, співаків, композиторів тощо), театральне життя, організація та проведення концертів, мистецьких фестивалів; функціонування бібліотек, музеїв тощо;

(б) слово "культура" широко вживається також і в розумінні певного ступеня досконалості в якійсь галузі, спосіб життя, що відзначається вишуканістю, розумним ладом тощо: фізична культура, культура мовлення, культура спілкування, сексуальна культура, організаційна культура, культурне дозвілля тощо.

В академічну літературу залучення у вжиток терміну "культура" відбувалось неодноразово і з різної нагоди, відтак на сьогодні є чимало його тлумачень у різноманітних контекстах.

Низку визначень терміну "культура" можна увібрати в декілька змістовних груп (підходів), в кожній з яких або робиться наголос на певному колі явищ, які підпадають під означення культури, або ж на генезисі культури та місці данного поняття в контексті певного типу світогляду.

Антропологічний підхід. В цьому контексті культура здебільшого тлумачиться як характеристика суспільного життя людини, яка виявляє себе у способі життя людей, формах їхніх взаємин, в освоєних технологіях, в матеріальних та ментальних здобутках, в якісних відмінностях соціальних інституцій тощо. Конкретно культура постає як сукупність регуляторів поведінки особи, специфічних для представників певної суспільної групи й виражається в прийнятих нормах, звичаях, обрядах, в усталених формах повсякденної поведінки тощо.

Аксіологічний (ціннісний) підхід. Культура тут тлумачиться як абстракт, що вказує на сформовану систему матеріальних та духовних цінностей, накопичених суспільством благ. На відміну від попереднього підходу, відправною точкою якого є специфіка способу життя певної групи, в таких визначеннях відштовхуються від ставлення представників суспільства до тих чи тих речей, явищ, інших людей; в цьому контексті культура — це ступінь досконалості в чомусь, відповідник певній системі цінностей.

Ідеалістичний підхід. Культура тлумачиться як вищий прояв духу в людині, розумного світового начала, яке втілюється в прагненні людини до самовдосконалення. Характерною рисою такого підходу є віра його прибічників у певне, незалежне від бажань кожного окремо індивіда, мірило, згідно з яким можна оцінювати здобутки людини та її поведінку. Це мірило водночас задає людині об'єктивний сенс її життя і універсальну "систему координат", в якій можна розмістити усі вчинки з точки зору їх близькості/віддаленості до ідеалу.

Системно-генетичний підхід. У визначеннях цього типу на першому плані стоїть завдання виокремити ті складники культури як певної цілісності, що дозволяють чітко відділити її в понятті від інших аспектів буття людини, розтлумачивши при цьому генезис культури. Поширеним є тлумачення культури як компенсації незадоволених потреб людини шляхом переведення їх у мнимий світ, уявлювану дійсність. Інші тлумачать культуру як специфічно-людський спосіб життєдіяльності, мета і засоби якої не є детермінованими біологічними потребами та інстинктами (виходять за їх межі, є навченим і передаючись спадково із покоління в покоління, не відтворюються при цьому на чисто фізіологічному рівні, тобто потребують соціалізації індивіду). Ще інші (наприклад, В.Оствальд), тлумачать термін "культура" ще ширше, як все те, що відрізняє людину від тварини. Одним із найбільш поширених є тлумачення культури (зокрема, у згаданого вже вище Л. Уайта) як похідної здатності людини до символізації або, інакше, здатності придавати значення предметам. Як ілюстрацію цього Л.Уайт вказує на святу воду, яка є речовиною (існування й властивості якої не залежать від людини) плюс те значення і цінність, які привносяться людиною (і залежать виключно від неї). Це значення ніяк не пов'язане із властивостями самої води.

2. 2 Сутність культури

Культура — це створюваний суспільством світ.

В представленому нами розумінні культури як створюваного людиною світу охоплюється два аспекти.

По-перше, культура — це створена суспільством дійсність, продукт суспільної життєдіяльності. По-друге, культура — це сила, яка перетворює об'єктну дійсність оточуючого людину світу і саму людину в ньому на артефакт (рукотворний продукт).

В такому розумінні культура — це сукупність артефактів,матеріальних та ментальних (духовних), у супроводі чинників суспільного життя, які зумовлюють створення цих артефактів.

Матеріальні артефакти — це речі, виготовлені людьми, включаючи сюди будівлі, інфраструктуру поселень, перетворені ландшафти, свійських тварин тощо. Виделки, шафи, дорожні знаки, губна помада, зенітно-ракетні комплекси, туалетний папір, ювелірні вироби, баяни і пшеничні поля — все це складники штучного світу, який існує завдяки активності людей, об'єднаних суспільним життям. Ментальні артефакти — вірування, знання, уявлення тощо.

Культура також характеризує процес створення і використання артефактів, який включає в себе і конкретні способи взаємодії між людьми та технологічну базу суспільного виробництва. Те, як саме люди вживають у їжу м'ясо (наприклад, у вигляді біфштексу, який їдять, користуючись ножем і виделкою), як, коли і у що вони вдягаються, як обробляють поля і як відпочивають — все це процесуальні характеристики культури, специфічно людський спосіб життєдіяльності.

Слід підкреслити, що продуктом перетворення довкілля людьми (антропогенного впливу на довкілля) є не тільки культура (речі, які відповідають замислу і набувають смислу, стають втіленими цінностями), а й супутні, часто-густо навіть не усвідомлювані і непередбачувані перетворення, побічні продукти. Останні все частіше сприймаються як загроза для життя і добробуту людей. Разом із тим, сьогодні ми схильні думати, що довкілля, — наш життєвий простір, матеріальне джерело благ — постає як складник культури. "Рукотворність" його виражається у діяльності, спрямованій на збереження довкілля, утриманні від екологічного самогубства, у вірі в самоцінність життя. Тим самим ми творимо себе. Відтак ідеальним змістом культури постають не просто всі можливі перетворення, спричиненні людиною, а певне гармонійне вписування рукотворної дійсності в довкіллєве тло.

Культура, відтак, постає і в якості штучних умовностей — норм, цінностей, ідеалів, звичаїв, ритуалів, вірувань — якими регламентоване суспільне життя людей. Ці умовні регулятори поведінки виявляються у ставленні людей один до одного, до свого оточення, до тих чи тих об'єктів і визначають конкретну форму поводження, дій людей за відповідних обставин. Щоденні рукостискання, шлюбні церемонії, поведінка в переповненому міському автобусі, бійки між футбольними фанатами, спалювання єретиків, соціальна допомога багатодітним жінкам, а також різниця цін на взуття у престижному бутику і на базарі визначається уявленнями людей про те, що варте зусиль, як має бути і хто що повинен робити і відповідати за зроблене. Культура в такому розумінні постає як сукупність ролей, сценарій, який прививається дитині й згідно з яким оцінюється поведінка людини в суспільному контексті.

Одне із найперших тлумачень сутності розглядуваного поняття ґрунтувалось на розмежуванні культури та природи (натури). Як природу розуміли світ, що існував та існує поза бажаннями, волею, діяльністю людини, "світ сам по собі", тоді як друга сфера виникає й існує завдяки й у зв'язку з людиною, будучи створеною штучно. Це світ, у якому присутні штучні знаряддя праці; мова як здатність усвідомлювати і передавати з її допомогою зміст діяльності і накопиченого суспільством досвіду; система заборон, за допомогою яких людина переборювала в собі певні прагнення і система спонук, завдяки яким вона керувалась суспільними вимогами; спільноти, об'єднані певними нормами, цінностями, "свої люди" на противагу "чужакам", "варварам". Згадане протиставлення культури та натури часто породжувало гарячі суперечки щодо питання, що є визначальним для людини: культура чи природа.

Сьогодні розмежування природи і культури може бути прийняте лише із застереженнями. Передовсім слід відкинути як некоректну тенденцію протиставляти природу культурі як нице розумному, вишуканому, благому. Ця думка часто відтворюється у сентенції про людину як вершину світобудови (вище якої хіба що тільки Бог), найдосконалішу в світі істоту, яка, відтак, має панувати над світом.

Loading...

 
 

Цікаве