WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура другої половини XVII-XVIII ст. - Реферат

Українська культура другої половини XVII-XVIII ст. - Реферат

математики відзначився в цей час Іван Фальковський. Одночасно француз Павло Брульйон почав вчити тригонометрії.
Особливо багатьох прихильників мала медицина як наука практична, і кожен залюбки брав медичні підручники, записував усякі рецепти. Особливого значення для поширення медичної освіти набув Страсбург, де у XVIII ст. цілий ряд українців закінчили медичний факультет і здобули собі імена, як професори академій та учені. Багато хто з них отримав світську освіту саме в Києво-Могилянській академії. Однією з найяскравіших особистостей серед вітчизняних вчених-медиків XVIII ст. був Данило Самойлович.Його вважають одним із основоположників вітчизняної епідеміології. Широко відомі праці Самойловича з інфекційних хвороб. Усі дванадцять тогочасних академій Європи обрали його своїм почесним членом, за винятком Петербурзької Академії наук.
Іншим видатним українським лікарем цієї епохи був Нестор Амбодик-Максимович, уроженець Полтавщини. Він увійшов в історію вітчизняної медицини як засновник акушерства. Його підручником з акушерства "Искусство повивання, или Наука о бабичьем деле" користувалося багато поколінь лікарів та акушерок.
Велику роль в історії вітчизняної медичної освіти відіграв перший підручник з педіатрії "Педіатрика" Степана Хотовицького. Страсбурзький університет блискуче закінчив Олександр Шумлянський, один з перших вітчизняних гістологів, який описав будову нирки, зокрема її капсулу, відому під назвою "капсула Шумлянського-Боумена".
Гордістю вітчизняної медицини є Мартин Тереховський, один з піонерів учення про еволюцію живих організмів, а також Іван Полетика, який першим очолив генеральний госпіталь і госпітальну школу у Петербурзі, займав найвищі на ті часи медичні пости в державі.
Поряд з розвитком медичної науки розвивалася хірургічна допомога на полі бою. її надавали цирульники. Існували цехи-об'єднання цирульників у м. Львові, Києві, Луцьку. У статуті Київського цеху цирульників писалося: "Майстерність цирульника має полягати в тому: голити, кров жильну і зашкірну пускати, рани гоїти рубані, пробиті та стріляні, а особливо у вириванні зуба та вилікуванні французької і шолудної хвороб ...".
Хворих та поранених продовжували лікувати у шпиталях, які існували при братствах і монастирях, як, наприклад, шпиталь при Трахтемирівському монастирі, де лікувалися поранені козаки.
Необхідність мати лікарів для армії та для боротьби зі спустошливими епідеміями зумовила появу госпіталів, карантинів, аптекарських городів, польових аптек. У XVIII ст. було відкрито перші госпітальні школи - навчальні заклади для підготовки лікарських кадрів. В Україні перша медична школа була заснована в Єлисаветграді (нині Кіровоград).
З. У зв'язку зі збільшенням освічених людей зростав попит і надруковану продукцію. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Крім богослужбових текстів і молитовників, вона випускала твори тогочасних українських письменників, таких як Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Дмитро Туптало. Друкарня Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря випустила у світ проповіді й вірші Лазаря Барановича, ряд творів Іоана Максимовича.
В українській друкованій книзі склалися свої традиції, зокрема у мистецтві оформлення. Особливого розвитку набула гравюра. У Києво-Печерській друкарні працювали гравери Мігура, Тарасевич, Щирський, які створили свою школу.
З 20-х років XVIII ст. російський уряд поставив над Київською і Чернігівською друкарнями суворий цензурний контроль Синоду. Дозволялося лише передруковувати старі церковні книги, та й те за умови не відрізнятися від російських ні змістом, ні мовою. Укази про цензуру книг, виданих в Україні, засвідчили не тільки перехід уряду до ціле-спрямованої політики зросійщення, але й свідоме прагнення перетворити Україну в провінцію. З того часу друкарні, які раніше дбали про розмаїття своєї продукції, могли займатися лише розмноженням церковнослов'янських текстів. Показово, що в 1745 р. такий впливовий діяч, як префект Києво-Могилянської академії Мануїл Козачинський, не зміг опублікувати свої твори у Києві: його п'єса "Благоут-робіє Марка Аврелія" і трактат "Філософія Арістотелева" вийшли у Львові. Книги київських авторів іноземними мовами друкувались у Вроцлаві. Зокрема, у 1744р. побачив світ збірник латинських творів Ф. Прокоповича.
Погіршились умови діяльності видавців і на західноукраїнських землях, хоча цензурний контроль тут стосувався лише змісту, а не мови. Львівська друкарня випускала переважно старі богословські книги. З 30-х років XVIII ст. відновила роботу Унівська друкарня і почала свою діяльність Почаївська. Хоча ці осередки належали монастирям, іноді вони друкували і світські книги. Рівень таких видань був невисоким, та вони все ж залучали до регулярного спілкування з книгою ширші кола читачів.
Багато творів словесності поширювалося в усній або рукописній формі. Саме XVII-XVIII ст. стали періодом розквіту українського фольклору і небаченого раніше збагачення тематики, жанрів рукописної книжності. Найвизначніші фольклорні твори розкривають історичну свідо-мість народу. Через фольклор погляди і оцінки, що побутували в народному середовищі, проникали і в писемність. Так, "козацькі літописи" (Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка) відображають погляди козацької старшини, а монастирські хроніки - погляди духовенства. Внутрішні суперечності пам'яток історіографії сприяли використанню їх представниками різних соціальних кіл у своїх інтересах.
Ідеї громадянського гуманізму яскраво виявилися в ораторсько-учительській прозі другої половини XVII ст. Серед її представників - Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало.
У другій половині XVII-XVIII ст. в українську літературу проникає класицизм. Він проявляється у шкільній драмі, панегіричній поезії. Класицизм в Україні зазнав впливу бароко. Характерним втіленням бароко в українській поезії є збірка "курйозних віршів" Івана Величковського та деякі вірші Григорія Сковороди.
Вершина давньої української літератури - творчість Григорія Сковороди. Ідеї істинності життя - у "сродній" праці, палке прагнення бачити в Україні людей "із світлим розумом і гарячим серцем", прославлення борців за волю - такі загальні напрями спадщини поета-патріота, якого "світ ловив, та не спіймав".
4. В Україні драматична література, порівняно із західно-європейською, виникає пізніше, розвиваючися під впливом польського і латинського театру, передусім шкільного. Православне духовенство на противагу католицькому, яке запровадило з агітаційною метою релігійні сценічні вистави, само взялося писати драматичні твори. Це були так звані шкільні драми,
Loading...

 
 

Цікаве