WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура другої половини XVII-XVIII ст. - Реферат

Українська культура другої половини XVII-XVIII ст. - Реферат

Реферат на тему:
Українська культура другої половини XVII-XVIII ст.
План
1. Умови розвитку української культури в цей період. Вплив української культури на російську.
2. Освіта, наука. Розвиток медичних знань.
3. Книгодрукування та розвиток літератури.
4. Зародження і розвиток українського театру. Музика.
5. Живопис та архітектура.
1. Визвольна війна (1648-1654) змінила не тільки політичний статус України, але й основи культурного розвитку суспільства. В нових умовах культура розвивалася під охороною держави. Центри освіти і культури поступово перемістилися з західних земель на Наддніпрянщину. Націо-нальна організація того часу мала основи в двох центрах - міщансько-духовному та козацькому. Перше середовище розвивалося під час найбільшого напруження боротьби з польськими впливами і проявилося в братських організаціях.
З міщансько-духовного середовища вийшло нове письменство, що тісно зв'язувалося з потребами національної оборони. Учителі, літератори, друкарі, видавці об'єдналися в міцний гурт, що творив ідеологію і піднімав свідомість народних мас. Настрій солідарності і непоступливості, витворений братським рухом, відіграв значну роль у 1648 р.
Другий національний організаційний центр творило Запорозьке Військо. Січовий центр мав вплив не тільки на Запорожжі, але всюди, де жили козаки. Кінець-кінцем обидві течії зійшлись і спільно зорганізували державу.
Єдність української еліти була найсильніша в часи перших боїв за визволення. Коли ж хвилі революції спали і суспільне та державне життя постало перед складнішими проблемами, характер провідної верстви суспільства почав змінюватися. Міщанство Гетьманщини не продовжувало давніх братських стремлінь. Не виявляло інтересу до ширших культурних планів, а звернуло свою увагу на розвиток торгівлі і промисловості. Духовенство також неохоче висловлювалось у публічних справах, не бажаючи
ризикувати своїм соціальним становищем серед небезпечних обставин. Воно вдовольнялося церковною організацією та літературною творчістю, як православна ієрархія на східних землях, так і на західних уніатська - не вміли втримати зв'язків з народом.
За таких обставин ідеологічний провід затримала тільки козацька інтелігенція. Але вона була розбита на два табори - Запорожжя і Гетьманщину, ідеали яких дещо розходились.
Довгий час дуже сильним було почуття патріотизму, яке допомагало об'єднувати громадянство навколо загальних справ, перемагаючи власні егоїстичні інтереси. Ці настрої якнайкраще висловив український церковний діяч Касіян Сакович: "Хто за отчизну не хоче вмирати, то потім з от-чизною мусить погибати". Патріотичне піднесення й почуття гордості після славних перемог козацького війська, участь у війні вихідців з усіх українських земель, козацькі походи, величезні переміщення населення - все це сприяло і культурній інтеграції різних регіонів. Українська держава включала тільки частину національної території, але саме її виникнення сприяло зміцненню національної самосвідомості, утвердженню почуття гордості за свій народ. Оскільки в державі провідні позиції посіли козаки і козацька старшина, за межами України утверджувалося поняття про українців як про "козацьку націю". Постать героя-козака, захисника Вітчизни, надовго стала провідним образом українського пісенного фольклору, героїчного епосу, народного малярства, а козацька тема - головною і в українській національній історіографії.
Незабаром, після смерті гетьмана Богдана Хмельницького, настала доба, яку історики назвали Руїною. Було все: і криваві конфлікти у колах козацької старшини, і спустошливі війни Росії, Польщі й Туреччини за Україну, і татарські напади, і на довершення остаточний поділ основного масиву українських земель на Правобережжя, яке залишилося під владою Польщі, і Лівобережжя, де українська козацька держава опинилась у васальній залежності від Росії, а згодом була зведена на рівень автономної провінції та врешті-решт позбавлена будь-якого самоврядування. Буковина тоді перебувала у складі Молдавського князівства - васала Туреччини, а на Закарпатті господарювали угорські магнати. Розподіл України поміж чужими державами згубно вплинув на стан культури. Той час, коли в Лівобережній Україні - Гетьманщині - зберігались інститути української державності чи навіть їхні залишки, був сприятливим для творчого розвитку культури.
Українська культура того часу спромоглася на таку силу і оригінальність, що не тільки опиралася полонізації, не тільки протистояла московському наступові, але й здобула собі великий вплив у Московщині, несучи у відсталу країну освіту і науку. І в цьому, як пише І.Огієнко, немає нічого дивного, бо "так скрізь буває в житті: народ з більшою культурою, з більшою освітою завше впливає на свого сусіду, а сусіда переймає все краще".
Особливо цей вплив поширився після 1654 р., тобто після Переяславської угоди, але ще до того, в 1649 р. цар Олексій запросив з України вчених людей надрукувати в Москві справну Біблію.
А в 1664 р. прибув до Москви українець Семен Полоцький, покликаний туди вчити царевичів Олексія і Федора та царівну Софію; навчав він і царевича Петра.
Українські книжки "посунули" на Москву ще більше за людей. Книжки до читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові твори - все це йшло з України в Москву. Сила-силенна українських книжок була в бібліотеках царів, патріархів, єпископів, бояр і навіть у простих грамотних людей.
Вплив український відбився на будівництві, малюванні, на одежі, співах, на музиці, правництві та літературі.
До Москви їздили наші ковалі, гончарі, шапкарі, шевці, масловари, селітровари, злотники, кахлярі.
У другій половині XVII ст. український вплив позначився в друкарстві, навіть у дрібних деталях. Так, у Москві в друкованих книжках спершу нумерація була на аркушах, і тільки потім, під впливом українських книгарів стали нумерувати кожну сторінку; так само далі стали відривати в друкованих книжках слово від слова, а до того їх було друковано вкупі, навіть знак переносу слів (дефіс) запозичили у нас. Заголовок книжки в Москві любили ставити з кінця, і тільки під нашим впливом вже друкували ці заголовки з початку книжки.
Українці багато зробили і для нової московської літератури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопович. Так званий класицизм в московську літературу був занесений з України. Також українці в XVII-XVIII ст. рознесли по Московщині свої драматичні твори і заснували театри. Так, українці ставили свої п'єси і утворили шкільні театри в Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську.
Навіть поряд із зросійщенням у XVIII ст. український вплив на Москву не зменшився. Вплив цей у XVIII ст. позначився на
Loading...

 
 

Цікаве