WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України в XVIII–XIX ст. - Курсова робота

Культура України в XVIII–XIX ст. - Курсова робота

Розділ 7. Нові галузі науки

Як вже говорилося, українська культура довго розвивалася без державної підтримки, за слабкої участі соціальної верхівки. Це призводило до відставання такої сфери культури, як наука. Особливо це стосується природничих наук, для розвитку яких завжди були необхідні спеціальне обладнання, фінансове забезпечення.

Що стосується гуманітарних наук, то тут успіхи були вагомішими. Зокрема у самостійну галузь виділилася філософія, хоча і досить пізно за європейськими мірками - у XVIII ст. У Західній Європі в цей час утверджується ідеологія Просвітництва, яка висуває такі цінності, як раціоналізм, демократизація різних сфер життя, пантеїзм у філософії. Люди схилялися перед можливостями науки й освіти, вважаючи їх безмежними. Але для світогляду епохи був характерний спрощений, механістичний погляд на методи наукового дослідження. Так, французький вчений П.Лаплас вважав, якщо відомий початковий стан тіл, то можна обчислити, що буде завтра і через 100 років, оскільки закони руху є незмінними. Приблизно так само міркував і М.В.Ломоносов.

Ідеї Просвітництва розвиває такий філософ, як Феофан Прокопович, вихованець, а надалі професор і ректор Києво-Могилянської академії. У своїх головних роботах "Правда волі монаршої", "Слово в неделю цветную о власти и чести царской" Прокопович виклав свою концепцію "просвіченого абсолютизму". Державна влада, на думку філософа, має божественний характер, а монарх є по суті батьком для своїх підданих. Подібно Т.Гоббсу, Прокопович стверджує, що люди, побоюючись "війни всіх проти всіх", створюють державу, яка захищає їх від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Однак, на відміну від Дж.Локка і Ш.Монтеськ'є, він вважав, що люди передають турботи про дотримання своїх прав державі назавжди. Народна маса повинна підкорятися монарху, тим більше що освічений правитель не буде ні злим, ні несправедливим. Але народ володіє в деяких випадках і активними функціями - він може висловлювати свою думку, критикувати політику монарха і навіть вибирати його, якщо спадкоємця престолу за тими або іншими причинами не виявиться.

Досить ідеалістична логіка Прокоповича базувалася на його поглядах на людину. Природа заклала у людину добро, зло ж з'являється з суспільства, від бідності. Зло, вважав Прокопович, можна перемогти за допомогою освіти. Визнання у народу активної функції, про яку писав Прокопович, є одним з істотних завоювань вітчизняної суспільної думки.

Особливе місце в історії як української, так і світової філософії займає Григорій Сковорода. Подібно європейським просвітникам, він схилявся перед розумом, наукою. Але осягнення людиною світу з його жорстокістю й егоїзмом не зробить людину щасливою. Щастя дає людині свобода, самопізнання і "сродний" труд, тобто творча праця, характер якої різний для кожної конкретної людини. Вільна творча праця і просвітництво розвивають в людині добрі начала, закладені природою, - так міркує Сковорода в творах "Благородний Еродій", "Убогий жайворонок", "Бджола і Шершень" та ін.

Сковорода однозначно відкидає світоглядні положення епохи Відродження про "сильну особистість", яка багато бажає і багато досягає. У надмірній соціальній активності, прагненні оволодіти світом за допомогою розуму, знань, волі, зброї філософ вбачає одну з головних причин всіх бід сучасного йому життя. Бажання багатства, слави і влади вселяють в душу злобу, заздрість, жорстокість, вічне невдоволення собою і всім. Вихід з суперечності людського буття один - зречення зайвих бажань, в тому числі прагнення слави і влади, а також обмеження потреб людини шматком хліба і водою. Бог зробив важке непотрібним, а потрібне неважким - стверджує філософ.

Схиляючись перед розумом, Сковорода був далекий від абсолютизації його можливостей. Наскільки світло розуму може досягати істини, настільки він може і помилятися. Людина доходить до істини і серцем, і такий шлях може бути більш коротким. Висуваючи положення про важливу роль, яку відіграє в людській діяльності інтуїція, емоційна і підсвідомо-несвідома сфери, філософ на сторіччя випередив свій час. Винятково актуальна і його думка про гармонію відносин між людьми і природою, яку Сковорода вважав божественною. Людина не повинна вважати природу чимось неживим і бездушним, і тоді, подібно до давньогрецького Антея, вона буде нескінченно черпати сили з неї.

Висновок

У другій половині XVIII ст. в Україні формувалися основи української національної школи у професійній музиці. Визначні вчені, письменники, критикуючи існуючий соціальний лад, заклали основи матеріалістичного світогляду у вітчизняному мистецтві. Це письменник В. Капніст, художники Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Лосенко, композитори М. Березовський, Д. Бортнянський, філософ, поет і музикант Г. Сковорода та ін. Народнопісенна і народнотанцювальна музика стає невід'ємною частиною перших відкритих театральних вистав, репертуару міських оркестрів; високого рівня досягає розвиток міських побутових жанрів — канта і сольної пісні з інструментальним супроводом. Під впливом народної пісні, її образів, мелодики формується творчий доробок вітчизняних композиторів у різних жанрах — від малих форм камерної музики до великих музично-драматичних та симфонічних творів.

У першій половині XIX ст. розвивається реалістичне мистецтво — народне за змістом, прогресивне за ідейною спрямованістю. Зміцнюються зв'язки між європейською, російською та українською культурами. Для цього процесу характерним є ставлення до народної творчості як до мистецтва, що має величезну естетичну і пізнавальну цінність, усвідомлення ідейної змістовності й краси народної пісні, яка відбиває життя й світогляд народу.

Друга половина XVIII — середина XIX ст. характеризуються збагаченням народної музичної творчості, зрослим інтересом до неї поетів, письменників, композиторів, музикантів, інтенсивним музичним життям, появою нових жанрів і форм професійної музики, розвитком музичної освіти, музичного театру. У ЗО—40-х роках робиться чимало спроб гармонізації та аранжування народних пісень і танців для співу або для виконання на інструменті. У п'єсах помітне місце посідає музичний супровід. Побут, звичаї народу, його музична спадщина дістали відбиття у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Т. Шевченка.

Велику роль в історії української музичної культури відіграли російські митці О. Аляб'єв, М. Глінка, О. Даргомижський, О. Серов.

Складними були умови національно-культурного розвитку в Закарпатті, Галичині, Буковині, які наприкінці XVIII ст. були загарбані Австрією, але українська культура жила і розвивалася. На початку 30— 40-х років вихованці Львівської духовної семінарії на чолі з М. Шашкевичем починають збирати народні пісні, випускають збірку пісень, заборонену цензурою. Нова збірка М. Шашкевича, Я. Головацького та І. Вагилевича "Русалка Дністрова" вийшла друком у 1837 р. Позитивну роль відігравав аматорський музичний драматичний театр (1848— 1850), де працювали місцеві музиканти і композитори.

Отже, починаючи з другої половини XVIII до середини XIX ст. помітно зростало значення української музичної культури, сформувалася національна українська музична школа. Народна пісня висвітлювала антикріпосницьку боротьбу селян і національно-визвольний рух в усіх жанрах фольклору.

Праця авторів та упорядників збірок, записів і гармонізації народних пісень мала величезне значення для формування української професійної музики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Греченко В., Чорний І, Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. — К., 2000.

  2. Закович М.М., Зязюн І.A., Семашко ОМ. Українська та зарубіжна культура. — К., 2001.

  3. Історія української культури /Ред. І. Крип'якевича. — К., 1994.

  4. Лобас В.Х., Легенький Ю.Г. Українська і зарубіжна культура. — К., 1997.

  5. Попович М. Нариси історії культури України. — К., 2001.

  6. Українська культура /За редакцією Антоновича Д. — К., 1993.

  7. Українська художня культура / Ред І. Ф. Ляшенка. — К., 1996.

  8. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник /Ред. М. Заковича. — К., 2000.

Loading...

 
 

Цікаве