WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура стародавнього Єгипту - Курсова робота

Культура стародавнього Єгипту - Курсова робота

Заупокійні комплекси в епоху Середнього Царства здобули нове призначення - стали своєрідними громадськими центрами. Так, поминальний храм Аменемхета III у Фаюмському оазисі, що його греки назвали Лабіринтом, служив також приміщенням для проведення зборів представників номової знаті.

Однак свого найвищого розквіту староегипетське мистецтво досягло в епоху Нового Царства, коли в Єгипетську імперію потекли багатства завойованих народів, що дало змогу фараонам перетворити країну на будівельний майданчик, змінило художні смаки замовників у бік помпезності, декоративної вишуканості.

Мистецтво скульптури доби Нового Царства остаточно позбулося колишньої грубуватості форм, стало більш витонченим, граціозним, навіть одухотвореним. Все ж найвиразніше нові тенденції позначилися на розвитку архітектурних форм.

На початку Нового Царства єгиптяни остаточно відокремили гробницю від поминального храму. Храми вони, як і раніше, будували в долині Нілу, гробниці ж вирубували в мертвих ущелинах Далини царів і Долини цариць, причому намагалися робити це в найсуворішіи таємниці *. Стіни гробниць вони розмальовували яскравими фарбами, що не зблякли й донині, немовби час зовсім не владний над ними. Нільська долина була забудована чудовими храмами, серед яких виділяються храм цариці Хатшепсут у Дер-ель-Бахрі, велетенський храм Амона в Карнаці, який навіть у руїнах приголомшує своїми гігантськими розмірами, досконалістю архітектурних форм і казковим багатством інтер'єру (стіни та колони храму змере-жені рельєфними зображеннями батальних сцен і філігранне виконаними ієрогліфічними текстами загальною площею понад 24 тис. м , у коморах храму виявлено 85 тис. кам'яних і бронзових статуй), недобудований храм цього ж бога в сусідньому Луксорі (він служив також південним гаремом фараонів), уже згадуваний скельний храм Рамзеса II в Абу-Сімбелі, храм Аменхотепа III Мемноній, стіни якого були оздоблені золотом, а підлога викладена сріблом (від Мемнонія залишилися тільки 2 сфінкси, які з 1832 р. прикрашають набережну Неви навпроти Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, та парні статуї фараона - знамениті "Колоси Мемнона") тощо. Ці та інші храми доби Нового Царства (передусім Карнак та скельний храм Рамзеса II) є справжніми архітектурними символами абсолютної влади фараонів. "Влада, влада, влада! - приголомшують вони громовим голосом, від якого глухнеш",- запевняє англійський історик-публіцист.

Художній геній стародавніх єгиптян найповніше проявився в Амарнську добу - період сонцепоклонницькоі реформи Ех-натона, коли центр художнього життя краіни тимчасово перемістився в Ахетатон, який виріс на території нинішньої Амар-ни. Безпрецедентна реформа Ехнатона поставила перед художниками нові ідеологічні завдання, які потребували нових художніх засобів для їх реалізації. Було переглянуто канон, змінено іконографію фараона та його оточення. Художники й скульптори зосередили увагу на портретній індивідуальності зображуваних (навіть виставляли напоказ явні ознаки фізичного виродження фараона - наслідок традиції кровозмішання в царській родині), показували фараона не в компанії богів чи усамітненим, а в колі сім'ї, в майже інтимній обстановці. Більше того, в жанрі скульптурного портрета, який досяг своїх вершин саме в добу Амарни, вони перейшли від передачі зовнішньої правдивості образу до розкриття його внутрішнього єства, про що переконливо свідчать всесвітньо відомі скульптурні портрети Ехнатона та Нефертіті. Хоча після смерті Ехнатона релігійно-ідеологічне життя в країні повернулося в старе русло, традиції Амарни залишили свій слід у подальшому розвитку єгипетського мистецтва.

В епоху Пізнього Царства на художньому житті єгиптян позначились іноземні впливи. Єгипетська архітектура втратила свою традиційну монументальність, у скульптурний портрет прийшла стилізація. Все ж у період царювання XXVI Саїської династії відбулося певне відродження місцевого художнього стилю, однак воно вже не стало магістральним шляхом розвитку староєгипетського мистецтва. Найвищим досягненням художньої творчості єгиптян наприкінці їхньої стародавньої історії вважається поява Фаюмського портрета – предтечі європейської іконографії. Цей художній феномен зіграв видатну роль у розвитку світової художньої культури, хоч, як наголошують дослідники, основне його значення полягає в ньому самому, в його нев'янучій красі, притаманній саме великому мистецтву.

Таким чином, єгипетські архітектори, скульптори, моляри залишили після себе багату художню спадщину. Вони започаткували монументальну кам'яну архітектуру, скульптурний портрет і станковий живопис великої художньої сили.

Театр, музика, спорт. У Стародавньому Єгипті зародилося театральне мистецтво, тісно пов'язане з релігією. Здавна в країні організовувалися похоронні та коронаційні містерії, а також (з участю бродячих артистів) театралізовані народні свята. Персонажами вистав були боги, а сюжетом - пов'язані з їхнім культом міфологічні події. Вистави супроводжувалися музикою та пантомімою. Староєгипетський театр "упродовж всього свого існування залишався засобом пропаганди влади фараона і ніколи не поривав з релігійно-міфологічною традицією".

Геродот, порівнюючи грецькі містерії Діоніса з єгипетськими народними виставами на честь богів, бачив у них таку разючу схожість, що вважав батьківщиною грецьких свят і обрядів саме Єгипет. Уже сам цей факт свідчить про неабиякий вплив староєгипетського театрального мистецтва на античну культуру.

Важливу роль у приватному та громадському житті єгиптян відігравала музика. Не випадково музиці та співу навчали в школах, а на стінах храмів та гробниць часто зображували єгипетські музичні інструменти - струнні, духові, ударні. Музикою та співом супроводжувалися літургія та релігійні містерії, популярними мелодіями насолоджувались учасники народних гулянь. Професії співака та музиканта були престижними в суспільстві, декотрим із них навіть дозволяли будувати собі гробницю.

Нотами єгиптяни не користувалися, їх замінювала хенро-номія, тобто певна жестикуляція, яка визначала ритм і мелодію. Здебільшого хейрономом для своїх акомпаніаторів виступав сам співак. На жаль, відтворити звуки й тональність староєгипетських мелодій не вдалося, проте фахівці вважають, що копти, церковний спів яких не схожий ні на грецький, ні на вірменський, зберегли староєгипетські наспіви.

Характерні особливості староєгипетського танцювального мистецтва вдається відтворити завдяки тодішнім зображенням танцівників і танцівниць.

Фізична культура і спорт у Єгипті також тісно пов'язувалися з релігійним культом. Вони набули такої популярності в країні, що правила прийому гостей рекомендували розважати останніх акробатичними номерами. Проте спорт у Єгипті ще не став масовим, залишаючись забавою фараона, вельмож і воїнів.

Серед багатьох видів спорту єгипетська знать надавала перевагу боротьбі вільного стилю. Нерідко змагання у цьому виді спорту відбувалися між єгиптянами та іноземцями (про це свідчать стародавні зображення), причому єгиптяни неодмінно перемагали. Скоріше всього, такі змагання організовувалися не для того, щоб виявити сильнішого й спритнішого, а щоб зайвий раз продемонструвати велич Єгипетської держави. Воїни і фараони захоплювалися також фехтуванням на палицях і стрільбою з лука. Неабияку увагу приділяли єгиптяни плаванню (ним займалися також жінки), легкоатлетичним вправам та елементам важкої атлетики. Жінки й доньки вельмож любили грати в м'яч, займалися гімнастичними вправами, а самі вельможі охоче випробовували свою силу та спритність на полюванні. Аменхотеп III, скажімо, хвалився, що власноручно вбив 102 леви та чимало диких биків (цікаво було б дізнатися, як давно стало традицією перебільшувати мисливські подвиги?). Нерідко спортивний азарт проявлявся у полюванні на птахів (за допомогою сітки чи бумеранга) і рибальстві (за допомогою вудочки та гарпуна). Командні спортивні ігри в Стародавньому Єгипті, здається, не практикувались. Об'єктивність і справедливість не стали незмінними супутниками спортивних змагань, особливо коли мірялися силою та спритністю вищий і нижчий за чином (першому надавався цілий ряд переваг). Одним словом, єгиптяни не досягли у вихованні людини того високого рівня фізичної й духовної гармонії, який був притаманний античній культурі.

Єгипетське жрецтво, особливо від доби Нового Царства, намагалося перетворити освіту на свою монополію. Навіть фараон не міг скористатися релігійно-філософськими трактатами, які зберігалися при храмах, без спеціального дозволу жрецької колегії. Греки та візантійці, що ототожнювали єгипетського бога мудрості й письма Тота з античним культом Гермеса, називали ці книги герметичними, тобто недоступними.

Історичне значення староєгипетського письма полягає в тому, що воно стало родоначальником найдавнішого алфавіту в Африці та основою для створення семітських абеток, передусім фінікійської, з якої починається біографія сучасного алфавітного письма.


 
 

Цікаве

Загрузка...