WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура стародавнього Єгипту - Курсова робота

Культура стародавнього Єгипту - Курсова робота

Розлучення в Єгипті допускалося, причому з ініціативи як чоловіка, так і жінки, проте якщо сім'ю розвалював чоловік, він повертав жінці її посаг та давав частину спільно нажитого майна, а якщо жінка - вона могла забрати собі лише частину посагу. Отож розлучення по-староєгипетськи було справою непростою, для багатьох узагалі недоступною, і сім'ї в Єгипті залишалися, як правило, міцними.

Жіноча невірність вважалася в Єгипті тяжким злочином й жорстоко каралася. Чоловікам же дозволялося тримати гарем, у якому, до речі, верховодив не євнух, а основна жінка. Щодо фараонів, то вони брали до свого гарему з династичною метою навіть своїх матерів, дочок, сестер. Характерно, що, за свідченням Діодора, дитина наложниці чи рабині вважалася в Єгипті законнонародженою, прирівнювалася до дітей "законної" дружини.

Громадська думка в Стародавньому Єгипті, хоч як це дивно, мало шанувала жінку і, за словами єгиптолога П. Монте, змальовувала її "вмістилищем усіх пороків, мішком всіляких хитрощів, легковажною, капризною, нездатною зберігати таємницю, брехливою, мстивою і, зрозуміло, зрадливою".

Переважна більшість сімей у Єгипті були багатодітними, чому сприяли теплий клімат та надзвичайно висока дитяча смертність. Страбон запевняв, що єгиптяни намагалися виростити всіх своїх дітей. За тих часів це не було для них дуже обтяжливе, адже дітям у Єгипті майже не потрібні були одяг і взуття, та й харчувалися вони переважно стеблами та коріннями папірусу.

Не обійшлося у староєгипетському суспільстві й без проституції - побутової та сакральної. До цього явища єгиптяни, здається, ставилися без упереджень. Принаймні, збереглися легенди, що фараони нерідко примушували займатися найдавнішою професією навіть рідних дочок.

  1. Релігійні вірування

Релігія та органічно пов'язана з нею міфологія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот уважав найбільш набожним із усіх відомих йому народів (Історія, II, 37). У єгиптології висловлювалася думка, що філософії як такої в Стародавньому Єгипті взагалі не існувало, що єгиптяни сприймали довколишній світ виключно крізь релігійно-міфологічну призму.

Староєгипетська релігія та міфологія - надзвичайно складне явище. Вони поєднали в собі різні, часом полярні вірування та уявлення, які склалися в різні часи й у різних куточках країни, постійно розвиваючись і ускладнюючись. Здавна в Єгипті сформувалося кілька теологічних центрів (Геліополь, Мемфіс, Гермополь, Фіви тощо). В кожному з них сформувалася своя космологічна версія, що проглошувала творцем світу свого бога, інших же богів трактувала як створених ним чи таких, що походять від нього. Тому єгиптологи не впевнені, що в Стародавньому Єгипті існувала цілісна релігійна доктрина (така важлива прогалина в розумінні релігійного життя стародавніх єгиптян значною мірою спричинена також станом найдавніших джерел і суперечливим характером пізніших релігійних текстів).

Релігія стародавніх єгиптян - це химерне 'переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії, культу і страшенно заплутаних міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним у Єгипті був тотемізм. Єгиптяни вважали священного тотема своїм першо-предком, здатним захистити їх від усілякої напасті чи, навпаки, накликати її. Тотемне походження мали навіть назви окремих номів (Занцевий, Антилоповий, Оксірінхський тощо). Кожен ном, кожне поселення мали свого тотема-покровителя, який, за словами єгиптолога, служив істотною підмогою для місцевого патріотизму, щоб не сказати - шовінізму. Ці місцеві культи проіснували впродовж усієї доби фараонів. Окремі з них у зв'язку з розвитком староєгипетського суспільства, зокрема ускладненням його політичної структури, ставали загальнодержавними і вшановувались у всіх номах. Загально-єгипетське визнання здобули передусім столичні культи та культи, пов'язані з іригаційним землеробством. Певну централізацію їх засвідчував також факт появи одного й того ж бога відразу в кількох іпостасях. Так, сонячне божество в різні години дня виступало в різних іпостасях ("Я бог Хепра вранці, я бог Ра опівдні, я бог Атум увечері"). Тенденція до синкрети-зації багатьох культів проявилася в Єгипті так виразно, що, на думку окремих дослідників, староєгипетська релігія в своєму магістральному розвитку тяжіла до монотеїзму.

В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами, що їх уособлювали священні тварини, птахи, риби, комахи. Єгиптологи налічили в староєги-петському пантеоні понад дві тисячі богів! Можна сміливо стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку бодай в одному з номів не вважали б священною.

Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так, сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола, богиню Сохмет - у вигляді левиці, місячного бога Тога (його ще вважали богом мудрості й письма) - у вигляді ібіса, охоронця підземного царства Анубіса - у вигляді шакала, бога війни Віпуата - у вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха), інших же (Озіріса, Пта, Амона, Хонсу, Мін, Атум, Ісіду та ін.) піддали цілковитій антропоморфізації. Такі зміни в іконографії єгипетських богів відбулися, на думку одних дослідників, під впливом більш досконалих іноземних релігій, на думку ж інших - унаслідок ускладнення соціальної структури, зростання залежності індивіда від суспільства.

У Стародавньому Єгипті розвинувся культ води. В уяві єгиптян сам всесвіт виник із первісного водяного хаосу - божества Нун. Воду єгиптяни населяли полчищем духів, якими верховодив крокодилоголовий Собк. Річку Ніл вони не обожнювали, але обожнювали її розлив - Хапі (його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів). Утім, культ води в Єгипті завжди поступався своїм значення солярному культові. В цьому не було нічого дивного, адже для єгипетського хлібороба головною заірозою були не розгул водяної стихії, а літня засуха, гарячі вітри пустині.

Найдавнішим солярним культом у країні був Ра, центральне святилище якого розміщувалось у Геліополі. Коли Геліо-поль став загальноєгипетським релігійним центром (як Ніппур у Шумері), Ра очолив єгипетський пантеон, злившися поступово з одним із найархаїчніших єгипетських богів Гором в єдиний культ Ра-Горахте. Внаслідок перетворення Фів у столицю Єгипту доби Середнього Царства, пантеон очолив фіванський солярний культ Амона, який потім злився з Ра в синкретичного Амона-Ра. Сонцепоклонницька реформа Ехнатона піднесла тимчасово солярний культ - цього разу на ймення Атон - на роль не просто загальнодержавного - вселенського божества. Деякі вчені висловлювали думку, що Єгипет у середині II тис. до н. е. з усіх тодішніх близькосхідних цивілізацій завдяки притаманній йому сильній політичній централізації був найбільш готовий до монотеїстичної реформи. Все ж смілива реформа Ехнатона наштовхнулася на непереборну перешкоду - властивий релігії консерватизм та опір впливового столичного жрецтва. "Натомість ідею монотеїзму підхопили й розвинули напівкочові семітські племена стародавніх євреїв, яких на певний строк доля звела з великою імперією фараонів". У релігійному житті країни все повернулося на круги своя - знеславлений фараоном-реформатором Амон знову очолив староєгипетський пантеон.

Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор'я.

Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресала не лише душа, а й тіло, щоб цього разу існувати довічно. У кожної людини є безтілесні душі-двійники (Ка, Ба та інші). Небіжчик воскресне на тому світі, якщо вони зіллються зі своєю тілесною оболонкою. Звідси - звичай на-бальзамовувати небіжчиків і споруджувати їм монументальне вічне житло - гробницю. Про всяк випадок єгиптяни ставили в спеціальній замурованій ніші гробниці статую небіжчика, в яку, якщо мумія не збережеться, могли вселитися Ка і Ба. Вчені вважають, що стійку віру єгиптян у воскресіння душі й тіла могло породити чудове збереження трупів у розпечених пісках пустелі (археологи нерідко знаходять тіла єгиптян, померлих задовго до винайдення способу бальзамування).

Loading...

 
 

Цікаве