WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура стародавнього Єгипту - Курсова робота

Культура стародавнього Єгипту - Курсова робота

Активізація воєнної політики фараонів в епоху Середнього Царства сприяла майновому та соціальному розшаруванню суспільства. Воєнна здобич розподілялася нерівномірно, левова пайка її діставалася знаті, простим єгиптянам майже нічого з неї не перепадало. До того ж участь у воєнних походах, воєнні тягарі призводили до зубожіння багатьох трудівників. Тодішні тексти називали зубожілих єгиптян неджесами, тобто "маленькими людьми", протиставляли їм уру, тобто "сильних людей" - представників розбагатілої верхівки, з якої рекрутувалися дрібні чиновники, писці, жерці.

Матеріальний достаток у Єгипті доби Середнього Царства створювався працею переважно "царських хемуу" (в сучасній соціально-економічній термінології відповідника для терміна хему немає). До складу "царських хемуу" входило майже все трудове населення країни, представники всіх існуючих у ній професій. Працювали вони на царя, храми та вельмож, причому польові роботи виконували чоловіки, руками жінок велося домашнє господарство. "Царський хему" не міг обрати собі професію за власним уподобанням, це робили за нього спеціальні чиновники. Умови праці для "царських хемуу" були однакові практично в усіх господарствах, тому цим робітникам було байдуже, де виконувати примусові роботи. "Царські хемуу", як і надані вельможам маєтки, вважалися службовим майном і закріплювалися за тією чи іншою посадою в державному апараті. Успадкування батьківської посади та закріпленого за нею майна, включаючи "царських хемуу", могло відбуватися лише з дозволу фараона.

Суспільний статус "царських хемуу" дискутується в єгиптології. Дехто вважає їх рабами, інші з цим не погоджуються, стверджуючи, що терміном хему називали в Єгипті всіх, хто перебував у реальній соціально-економічній залежності.

Існували в Єгипті доби Середнього Царства й баку, однак їхня праця як і раніше відігравала досить скромну роль у суспільному виробництві. Баку не підлягав державній практиці обліку й розподілу робочої сили. Його можна було придбати на ринку, одержати в подарунок від фараона, що, на думку деяких єгиптологів, створювало умови для зародження в Єгипті работоргівлі.

Фараони пригонили до Єгипту чимало військовополонених, які за своїм соціальним статусом займали проміжне місце між баку та "царським хему". Так, для них також складали наряд на роботу, проте використовували їхню працю не в полі, а в домашньому господарстві.

Трудова повинність на державу в епоху Середнього Царства не зникла. Це були будівельні та земляні роботи, включаючи іригаційні, каторжна праця в каменоломнях, веслування на суднах тощо. "Царські хемуу" відбували цю повинність незалежно від того, в якому господарстві вони працювали. Якщо виникала нагальна потреба (здебільшого під час сівби чи жнив), то частину робітників, залучених до виконання "царських робіт", тимчасово перекидали в господарства вельмож. Єгиптяни сахалися "царських робіт", бо умови життя в трудових таборах, вочевидь, були нестерпні.

Отже, система суспільного виробництва в епоху Середнього Царства залишилася традиційною. Проте в ній мали місце й певні зміни. Так, якщо в добу Будівників пірамід селяни несли колективну відповідальність за сплату державі зернового податку, то тепер кожен хлібороб ніс за це індивідуальну відповідальність. Весь хліб, зібраний з селянських наділів, йшов у державні засіки, селянину ж потім виділялася певна пайка сільськогосподарської продукції.

В епоху Нового Царства штатних робітників царсько-храмового господарства чомусь називали вже іншим терміном - іхуті (іхутіу). Реальне становище їх не змінилося: той же примусовий характер праці, та ж урочна система, та сама порція київ за невиконання норми виробітку. Як і раніше, якась частина селян - їх називали "великими людьми поселення" - не належала до іхутіу. Очевидно, це були приватні земельні власники, хоча прямих доказів існування в Стародавньому Єгипті приватного та общинного землеволодіння немає.

Гостро дискутується саме на матеріалах Нового Царства проблема єгипетського рабовласництва. Спираючись на мем-фіський надпис фараона Аменхотепа II, в якому згадується прибуття до Єгипту великої кількості військовополонених, ряд єгиптологів стверджує, що нібито "рабовласництво досягле в Новому Царстві поширення, раніше нечуваного", і що "рабовласницькі відносини проникли мало не в усі прошарк" єгипетського суспільства...". Інші ж єгиптологи переконані що масовий пригін військовополонених ще не означав, щ< єгиптяни обертали їх на рабів, до того ж достовірність фактів наведених у мемфіському надпису Аменхотепа II, на думку цих дослідників, вельми сумнівна. Французький єгипто лог К. Жак переконаний у тому, що варто говорити не пр специфіку рабовласництва в староєгипетському суспільств а про його цілковиту відсутність там.

Численним і строкатим був у Новому Царстві ремісничий люд: каменярі, штукатури, маляри, ткачі, металурги тощі В царсько-храмовому господарстві ремісники об'єднувала у робочі загони, працювали під наглядом майстрів, несли колективну відповідальність за виконання кожним декадної, місячної чи річної норми виробітку. Начальники царських майстерень мали щодекади вихідний, жили в достатку, деякі з них навіть будували для себе гробниці. Прості ремісники працювали без вихідних і терпіли матеріальну скруту, деякі з них навіть скаржились фараону на свою долю. Втім, офіційно вони могли відпочивати в святкові дні (таких у Стародавньому Єгипті налічувалося понад півтори сотні на рік), до того ж траплялося, що вони прогулювали й у робочі дні, під-шуковуючи для цього десятки різних приводів.

Окремим соціальним прошарком у Новому Царстві були воїни, на той час - уже професіонали. Основна маса їх озброювалася з царського арсеналу, проте найзаможніші з них купували собі бойові колісниці. Командири та власники колісниць жили безбідно, одержуючи за службу пристойну платню та свою пайку з військової здобичі. Рядовим воїнам жилося значно гірше вже тому, що в мирний час їх використовували на каторжних роботах у каменоломнях. В єгипетському війську панувала жорстока палична дисципліна. Характерно, що в епоху Нового Царства це військо значною мірою поповнювалось іноземними найманцями (переважно лівійцями та шердена-ми), яким надавалося єгипетське громадянство.

Елітний прошарок у Новому Царстві ще вище піднявся над простим людом, завдяки напливу військової здобичі він буквально купався в розкошах. Матеріальний добробут знаті істотно залежав також від царських щедрот. Найбільше збагачувалась жрецька верхівка (настоятелі храмів та їхні замісники), особливо жерці фіванського храму Амона та мемфіського храму Птаха.

У Новому Царстві досягла апогею бюрократизація єгипетського суспільства. Країна стала по суті єдиним державним господарським комплексом, у ній навіть храмові господарства контролювалися царською адміністрацією й були особливою формою державного майна. Держава регулювала кількісний склад і соціальну структуру громадських служб і закладів, причому робила це, як і раніше, за допомогою системи нарядів та регулярних переписів населення й майна. Під час цих переписів чиновники встановлювали розмір податку для кожного господарства та визначали професію кожного єгиптянина (одних записували в "державні землероби", інших - воїнами, пастухами, рибалками тощо). Інститут громадянства, таким чином, у Єгипті був відсутній. Переписи населення й майна відігравали в житті єгипетського суспільства таку важливу роль, що служили точкою відліку років для єгиптян.

Староєгипетська сім'я. Якщо єгиптологи говорять про дивовижну самобутність староєгипетського суспільства, то це чи не найбільше стосується його основної ланки - сім'ї.

Сім'я у Стародавньому Єгипті ще значною мірою перебувала в полоні матріархату. Єгиптолог К. Жак навіть вважає, що єгиптянка мала більші права в сім'ї та суспільстві, ніж сучасна жінка. Можливо, французький вчений дещо перебільшує, проте факт залишається фактом: єгиптянки могли займатися науковою діяльністю (першою у світі жінкою-лікарем була ще в III тис. до н. е. єгиптянка Песечет), торгівлею, спортом (у тому числі його інтелектуальним видом - грою в кості на 30-клі-тинковій дошці). Сімейне майно в Єгипті належало жінці й переходило у спадок по жіночій лінії, від матері до дочки чи зятя (у царській родині, як про це вже згадувалося, по жіночій лінії, найімовірніше, передавалася й царська корона).

Єгипетська молодь мала рідкісну, в світлі традицій Сходу, можливість одружуватися без батьківського втручання, причому ініціативу у створенні сім'ї здебільшого брав на себе юнак, який намагався завоювати дівоче серце традиційним методом - щедрими приношеннями (дарував їй квіти, колоски, виноградні грона, косметику). Шлюби були ранніми: дівчата виходили заміж, як правило, в 10-12-річному віці, тому в 23-24 роки вже ставали бабусями, а в 35-36 років (якщо доживали до такого "похилого" віку) - прабабусями. Шлюби не завжди освячувалися релігійною церемонією чи реєструвалися адміністративними органами; допускалося життя на віру, адже слово, дане при свідках, прирівнювалося до письмового договору.


 
 

Цікаве

Загрузка...