WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Діяльність першого професійного театру Полтави - Курсова робота

Діяльність першого професійного театру Полтави - Курсова робота

Незважаючи на популярність полтавського театру, невеличке місто не могло довго давати трупі достатнього заробітку. В 1818 році головний директор Котляревський доповів Рєпніну: "Сборы по театру здесь так малы, что жалование за сентябрь еще не всем актерам видано. А один вечер в театр пришли только четыре зрителя, взносу сделали 14 рублей и я принужденным нашелся отказать в спектакле."**

Далі в цьому листі Котляревський висловлює побоювання, що з приходом осіньої негоди справи можуть вкрай погіршати. "Что же будет с нашим театром, когда сделается ненастье ?"***

Певно інтуіція ніколи його не підводила. Він вже тоді хвилювався за своє "дітище", і не даремно... Докладніше про це - пізніше.

Отже, проводячи межу під першою главою, можна назвати Котляревського "батьком" на тільки сучасної української літератури, але й сучасної української драматургії. Адже вже більше ста років з конів найвідоміших театрів Європи не сходять "Наталка – Полтавка" і "Москаль – Чарівник". І це не просто тому, що вони першими були написані українською, а тому "що це твори високого літературного гатунку".**** І такими вони залишаться назавжди. У всі часи подальшого існування

народу українського. Бо, як не можна собі уявити життя без сонця, так і нас, українців, без рідних співучих творів.

* Архів музею ім.І.Котляревського. - спр.1. - № 571-р.

** Киевская старина. - Книга 9. - К. - 1904 - с.22

*** Павлавский И.Ф. Заботы князя Н.Г.Репнина о Полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала "Киевская старина".- К. - 1905 г.

**** Субтельний Орест. Україна. Історія. - К. - 1993 -с. 291

Глава 2. Діяльність театральних закладів Полтави ХІХ - початку ХХ

століття.

2.1. Князь І.Долгорукий - перший критик театру міста.

Взагалі, в ХVIII столітті по всій Україні була поширена шкільна драма.Вона давала матеріал ляльковому театру (вертепу) . Це своєрідне мистецтво українського народу мало вплив і на російську драматургію кінця ХVIII століття.*

Ще не віджив шкільний театр, а вже зароджуеться театр кріпосний і професійний. Змінюеться ставлення до театральних вистав. Все ширше коло глядачів вони привертають до себе. Російські поміщики починають організовувати в своїх маєтках приватні театри, акторами в яких були кріпаки. Говорили кріпосні актори по-різному: одні - по-російські, інші - по-українські та по-польські. До речі, потім це дуже відчувалось в театрі Котляревського: до написання "Наталки – Полтавки" та "Москаля – Чарівника" актори навіть одну п'єсу грали різними мовами. К.В.Нальотова, як свідчать її щоденники, опрацьовані мною в фондах Санкт-Петербурзьської бібліотеки ім. Щедріна, чудово володіла польською, і свої ролі читала саме нею. Щепкін, так званий "росіянин-малорос", грав і російскою і украінською. Хоч якийсь порядок вніс своїми творами Котляревський, але це було аж в 1819 році. В далекому 1819. А до цього - ховайся ! Недаремно дуже суворо розкритикував наших акторів російский мандрівник. Про це - докладніша розповідь.

І. Павловський, складаючи історичний опис нашого міста в 1910 році, зазначив, що "про состояние полтавскаго театра в 1808 - 1816 годах, когда генерал-губернатором был Я. І. Лобанов - Ростовский, ведомостей нет".**

* Ротач А. О. І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. - Полтава. - 1968 - с.63

** Павловський І.Ф. Полтава. Історичний очерк. - Полтава. -1910р.

*** Пилипчук Р.Я. У дощепкінський період. З історії театру в Харкові і Полтаві.//Український театр. - К. - 1986р. - №6. - с.27

Історик не знав того, що записав про театр російский мандрівник І. Долгорукий у своєму подорожньому нарисі "Славні бубни мої за горами, або мандрівка моя кудись 1810 року".*** Живучи в Полтаві, я не мала ані прав, ані можливостей звернутися в Обласний Державний архів Харкова, де зберігаються ці замітки, але спогади Долгорукого містила стаття Р. Я. Пилипчука в журналі "Украінський театр" за 1986 рік. То ж, спогади звідти. І починаються вони досить цікаво: "25 червня. Є й театр у Полтаві : як без нього ? Будовою він неважний, та й не хвалять акторів. Вони при мені були у від`їзді в Кременчуці, на ярмарку, отже, я жодної вистави у Полтаві не бачив".* Через кілька днів, 30 червня Долгорукий, прибувши до Кременчука, занотує своє вкрай негативне враження від побачених вистав: "Полтавська трупа була ще тут і кожного дня забавляла публіку у великому сараї (...) . Сьогодні, для конаючого ярмарку, давали "Міщанина у дворянстві", - чудову і всім відому фарсу. Жаль! Двох акторів немає, які б одним наріччям говорили: хто по-російські, хто по-черкаському, інший по-малоросійському ("по-черкаському" і "по-малоросійському"- це одне і теж саме - зробив помітку видавець нарису О.Бодянський) , інший по-польському - змішання мов! Ніякої взаємності взагалі: один говорить, другий, відвернгувшись, шепче про себе свою роль, щоб не забути того, що слід. Які костюмчики! Які рухи! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини! Спершу я сердився, нудьгував, обурювався, нарешті почав реготати і вмер, було, від сміху... Кажуть, що, десь актори, подібні до цих, беруть з глядачів з глядачів гроші не за вхід, а за вихід: не зле їм перейняти цей спосіб контрибуції, вони б, певно, одержали великий прибуток, тому що в сарай до них набилась силенна сила народу. Духота була жахлива, повітря найміцніше: можна було б я гадаю, в пітьмі запалити свічку: така була пара від любителів театру. Освітлення, до того ж, найсмердючіше: щохвилинна копоть. Крісла без дна, стільці без спинок. Уявіть, що б кожен з нас заплатив за те тільки, щоб випустити на чисте повітря! Шкода, що вони розрахунку свого не знайшли, хоч брали за вхід таку саме платню, яку в Москві дають, щоб просльозитися, дивлячись на незрівнянного Померанцева. "От нечувані злочинці!", як казав один давній мій командир. Я не дочекався кінця тієї потіхи; нареготався, скільки було сили в селезинці, і кинувся тікати з партеру. Вийшовши звідти, як я зрадів сонцю, що заходило! В'язень так не радий свободі!"* Ось і все. Закінчилось занотування. Не дочитуючи статті Пилипчука до кінця, де є розв'язка, я замислилась, що то міг бути за театр? Які були ті актори, що зазнали такої нещівної, може і надто утрированої критики? Ні, це не міг бути театр Котляревського, який тоді не те щоб не гасролював по містах Полтавщини, а навіть не зіграв жодної вистави. І, вже достоту, це не були "Українські Афіни" Трощинського, де тоді збирались Муравйови-Апостоли, Скалони, Хілкови, Лорери...Розгадка знаходиться у тій же статті. Ростислав Пилипчук розповідає: "Знайдені нами документи проливають світло на початковий період існування професійного, публічного, так званого вільного театру в Полтаві. "Вільного"- на відміну від поширених в ті часи кріпацьких труп. З'ясувалася цікава історія. У зв'язку з тим, що восени 1812 року до Харкова приїхала на гастролі полтавська трупа і вирішила тут залишитися після закінчення Покровського ярмарку (6-12 жовтня) , цивільний губернатор І.Бахтін 16 листопада 1812 року звелів поліцмейстерові відібрати в акторів паспорти і разом з поіменним списком на них подати йому. Наступного дня поліцмейстр подав йому "письмові види" і разом з ними перелік усіх дев'ятьох акторів полтавської трупи. В архівній справі залишився "Реєстр", завдяки якому ми й дізнаємося тепер про її особовий склад. Власником трупи був Йосип Калиновський. Актриси - його дружина Ганна Калиновська, Меланія Трусколяська, Ольга Струпова, Олександра Павлова. Актори- Петро Медведєв, Дмитро Поляков, Корній Манкутевич, Дмитро Минєєв.

* ПилипчукР.Я.У дощепкінський період. З історії театру в Харкові та Полтаві.//Український театр. - К. - 1986р. - №6. - 27с.

Губернатор тільки 4 січня 1813 року розпорядився повернути паспорти: Павловій та Медведєву і відпускну Минєєву. Щодо Полякова, то виданий Воронезьким губернським правлінням паспорт йому було вручено з тим, щоб протягом двох місяців він влаштувався на якусь службу. Так само отримав паспорт Манкутєвич, але з тим, що після закінчення терміну, зазначенного в паспорті, він повернеться на попереднє місце проживання

до Полтави. Що ж до подружжя Калиновських, Трусколяської та Струпової, Бахтін затримав спільний їх квіток на вільний проїзд до Харкова, виданий 19 вересня 1812 року, аж до одерження з Полтави відомостей про те, чи мають вони право далі проживати Харкові. У відповідь на лист Бахтіна від 4 січня 1813 року полтавській цивільний губернатор Тутолмін 7 лютого 1813 року повідомив, що "власник трупи Йосип Калиновський з дружиною і товаришами його прибув до Полтави з Одеси в минулому ще 1808 році з паспортом херсонського пана військового губернатора Еммануїла Осиповича дюка де Рішельє і з того часу перебував у Полтаві, роз'їзджаючи до суміжних губерній з одержаним в тутешньому губернському правлінні за дозволом пана малоросійського генерал-губернатора письмовим видом, замість якого видано йому від виконуючого обов`язки губернатора полтавського пана віце-губернатора новий квіток на підставі попередніх паспортів, що підтверджують його безсумнівну поведінку".

Loading...

 
 

Цікаве