WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія як наука - Курсова робота

Культурологія як наука - Курсова робота

У такому баченні культури на перший план виходить така її межа, як відтворення діяльності по історично заданих підставах — схемі, алгоритму, коду, матриці, канону, парадигмі, еталону, стереотипу, нормі, традиції і ін. Саме наявність деяких певних схем, що йдуть від покоління до покоління і зумовлюючих зміст і характер діяльності і свідомості, дозволяє схопити суть культури як транслятора діяльності, акумулятора історичного досвіду. Слід мати на увазі, що культура — це система послідовних правил діяльності, що передаються від минулого до майбутнього, від скоєного — до майбутніх діянь.

2.1. Особа як суб'єкт культурології.

Функції культури в людській діяльності .

У історії вітчизняної філософії людина розглядається як єдиний суб'єкт культури, створюючий життєве середовище для себе і що формується під її дією. Це значить, що становлення миру культури є результатом тривалого процес взаємовпливу біологічної і соціальної еволюції. Тут можна виділити наступні принципові моменти:

1) здатність суспільної людини продукувати культуру є підсумком взаємодії біологічної і соціальної еволюції, що включає в себе еволюцію знаряддя праці, унаслідок чого людина не тільки творець культури, але і сама формується на основі праці і культури;

2) перехід від людської стадії до людської відбувався поступово і прогресуючим чином протягом довгого часу.

Іншими словами, не тільки історія розвитку культури є історія об'єктивних духовних здібностей, але і історія розвитку духовних здібностей людини є історія перетворення культури в "інгредієнт" цих здібностей.

Мир культури тісно пов'язаний з процесом гомонізації, з процесом переходу від тварини до людини, одним з аспектів якого є перехід від певних інстинктивних, рефлекторних реакцій тварини на світ до невизначеності людського знання. Дійсно, тварина володіє інстинктами, пов'язаними з навчанням, регулюючими його поведінку в кожен момент життя. Дослідження у області етнології показують, що поведінка одних тварин, що живуть у відносно стабільному і незмінному середовищі, в основному наперед запрограмовано і слідує строгому канону, тоді як поведінка інших тварин в умовах змінного оточення вимагає відхилення від стандарту і вибору з декількох поведінкових альтернатив. Можна сказати, що у тварини мир сприйняття і мир дії (поведінки) зв'язані. У людини ж ці два світи опосередковані миром соціальної історії і у зв'язку з цим тільки людина може потрапити в ситуацію, коли він дійсно не знає, що повинен робити.

Таким чином, у людини виникла потреба в ухваленні надійного рішення і визначення міри цієї надійності. Саме ця потреба і лежить у основі генезису культури (міфології, релігії, мистецтва і ін.) з її різноманітним арсеналом фізичної і духовної техніки. Тільки культура дає можливість людині будувати свою поведінку на основі прогнозу майбутніх, ще не існуючих подій за допомогою різних стратегій.

3. КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ .КУЛЬТУРА І СУСПІЛЬСТВО

На думку ряду істориків, однієї з головних проблем всесвітньої історії є передбачуваний конфлікт між "цивілізацією" і "варварством". Американський історик У. Джонс пише: "Зародившись вперше на Дальньому Сході, цивілізоване суспільство існувало паралельно з іншими, що відрізнялися від нього соціальною організацією і рівнем розвитку культури. Ці "інші" суспільства цивілізована людина називала "варварськими", а їх народи — "варварами". З одного боку, в ході диференціації культури виникали землеробські суспільства, місто, техніка іригації, монументальна архітектура і писемність, з іншою — існували общини мисливців і пастухів, які, хоча б іноді і сполучали пастуха з елементами землеробства, в цілому займалися скотарством і вели кочовий спосіб життя. Скіфи і турки на Близькому Сході, арії, хунну в Східній Азії, кельти, германці і гуни в Європі — всіх їх, як кінних кочівників, зараховували до "варварів".

Проте, не дивлячись на те, що загальноприйнятою ознакою "варварських" суспільств була їх повна або часткова приналежність до економіки кочового скотарства, "варвар", як такий, був швидше не "історичною реальністю, а міфічним чином" (У. Джонс). Слід вважати безглуздими суперечки про те, чи можна рахувати кочові культури цивілізаціями. Кочові цивілізації виникали, вбираючи в себе часом вельми значні земельні, економічні і людські ресурси, потім розпадалися. І знову виникали під дією економічних і історичних законів, а також чинника часу, через призму якого ці закони проявляли свою силу.

У історії людства спостерігається взаємодія, частого зіткнення між цивілізаціями землеробів і кочівників, коли перетиналися два різних види жорстокості — озброєне насильство кочівників і цивільний егоїзм осілих. Цивілізація землеробів — це міста, дороги, державний апарат, різноманітніше і повноцінніше живлення, кріпосні стіни, піхота. Цивілізація кочівників — стійбища, стежки, племінна солідарність, неможливість наїстися вволю, головним чином білкове живлення і тваринні жири, нескінченні відстані, тісне спілкування з тваринами, і, перш за все з конем. Мирним і відносно процвітаючим осілим народам кочівники представляються людьми жорстокими, скритними, нелюдяними, у них немає віри, вони носії похмурих пекельних культів. У очах кочівників осілі безвольні, зніжені, растленни, украй ласолюбні, загалом - негідні тих благ, якими володіють. Тому було б справедливо, щоб блага ці перейшли в руки сильнішого.

Панорама культури XX ст. вельми строката. Відома частина населення миру (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аграрної культури і одна третина з 5 млрд. чоловік досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що через могутній розвиток засобів масової комунікації і інформації сучасна культура робить вплив на архаїчну і традиційну культури багатьох народів миру.

Всяке суспільство є спадщиною інститутів, тобто організованих норм колективного життя, нашарування яких утворює сферу. Ці інститути — щось на зразок тканини із звичаїв, звичок, із спутаних ниток колективної пам'яті. У всіх суспільствах, навіть архаїчних, ця тканина змінюється під різкою або плавною дією історії.

Процес програмування інституционалізациї , що почався в минулих століттях культурних змін нині швидко розширяється. Наука і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої вислизає від їх творців. Навчання стає все більш і більш формалізованим: школа поширює свій вплив, і навчання стає відтепер турботою держави; людська поведінка на всіх своїх стадіях дає мотив для уроків, лекцій, програм і іспитів. Для всіх цих різноманітних починів необхідні бази, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституционалізациї минулого, коли у людей було відчуття якоїсь постійності культурного середовища, прийшло її виробництво. У певному значенні зараз відбувається незвичайний зсув культури як середовища у бік культури як горизонту.

4. НТР і доля культури.

У вивченні культури також необхідно враховувати ряд чинників сучасного миру — прискорений розвиток техніки, транспорту і зв'язку, загроза руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів, зростаюча взаємозалежність і взаємозв'язок всіх країн і ін. Всі ці чинники призводять до того, що власне культурна співпраця перетворюється в фундаментальну необхідність виживання людства.

На думку колишнього Генерального директора ЮНЕСКО Фредеріка Сарагоси, "встановлення справжнього культурного плюралізму — єдиний шлях, дозволяючи протистояти одноманітності, що росте, яка несе в собі експансія технічної цивілізації". Цей шлях повинен розглядатися як чинник світової рівноваги і творчості. Міжнародна співпраця, забезпечує зближення людей і ідей, розширення взаєморозуміння і солідарності, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розвитку, що представляє мету всякого розвитку.

Одна з вирішальних труднощів західного суспільства — це значне відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини. Людський мозок живе в XX ст., а серце більшості людей — все ще в кам'яному. Людина в більшості випадках ще недосить дозріла , щоб бути незалежною, розумною, об'єктивною. Людина не в силах винести, що вона надана власним силам, що вона повинна сама додати значенню свого життя, а не одержати його від якоїсь вищої сили, тому людям потрібні ідоли і міфи. Людина пригнічує в собі ірраціональні пристрасті — ваблення до руйнування, ненависті, заздрості і помсти, вона приклоняється перед владою, грошима, суверенною державою, нацією; хоча на словах вона віддає належне навчанням великих духовних вождів людства — Сократа, Ісуса, пророків, Будди, — вона перетворила ці навчання на клубок марновірств і ідолопоклоництву. У зв'язку з цим відомий західний психолог Е. Фромм ставить питання: "Як же людство може врятуватися від самознищення в цьому конфлікті між передчасною інтелектуально-технічною зрілістю і емоційною відсталістю?" Відповідь тут одна: необхідне все більше розуміння найважливіших фактів соціального буття, необхідне усвідомлення, яке може оберегти людство від непоправного божевілля.

Loading...

 
 

Цікаве