WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурно-освітнє життя на Західно-Українських землях в другій половині ХІХ ст - Курсова робота

Культурно-освітнє життя на Західно-Українських землях в другій половині ХІХ ст - Курсова робота

Показовими для характеристики перелому у його світогляді, що відбувався в цей час є думки, висловлені в опублікованій в журналі статті під назвою "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва". Еволюціонуючи від ідей марксистського соціалізму, він зазначає: "Наш народ нещасними установами минувшості доведений до того, крім немногих случаїв, відвернувся в ділах господарських від засади асоціації, — пора нам тепер наново вчити його тої асоціації, пора показати йому, як можна укладати господарську асоціацію при захованні повної автономії кожного учасника, пора нам показати йому, що можна удержати і підносити й найменше мужицьке господарство, коли воно зв'яжеться в господарську цілість з другими такими ж господарствами. А я переконаний, що тільки таким способом можна буде охоронити наш народ, а особливо його малоземельну більшість від цілковитої руїни, від цілковитого а швидкого повернення в пролетаріат" [15, с. 199-200].

Як видно для І. Франка пролетаризація широких мас населення вже зовсім не є явищем позитивним, як вважали тодішні європейські ідеологи соціалізму. Навпаки, він шукає можливість вижити селянину та іншим дрібним власникам, які, не дивлячись на важку працю, вважалися марксистами класом історично приреченим і допоміжним матеріалом для здійснення історичної місії пролетаріату у майбутній світовій революції. Говорячи про можливість забезпечення більшості працюючого населення — селян, інших дрібних власників, всіх, кого зараз прийнято називати "середнім класом" — можливості нормального існування в умовах конкуренції з великими власниками, І. Франко зазначає: "Ще раз кажу: тільки господарська, ремісна, промислова асоціація може спасти наш народ від економічної руїни, бо тільки тоді кошти господарювання уменшаться, а видатність, продуктивність праці побільшиться. Ніякі другі средства не зможуть радикально вилічити лиха. Інтелігенція наша повинна мати собі за завдання свого життя — не тільки пізнати ту правду, — вона ж ясна як день, — але по силі можності приложити руку до її осущення" [15, с. 200].

Журнал "Світ" був вже менш соціально-радикальним, порівняно з іншими виданнями, які очолював раніше І. Франко. У ті роки він став практично єдиною трибуною для мислителя. Однак видавнича справа не могла забезпечити нормальних матеріальних умов існування і навесні 1881 року І. Франко, змушений матеріальними нестатками, залишає Львів і переїжджає до родичів у Нагуєвичі, де пробув практично до початку 1883 року.

Перебування серед селян, повернення до власних витоків, ще більше зміцнюють народовські настрої Франка. Не даремно частина дослідників його творчості вважає саме 1882 рік роком перелому в його політичному світогляді і початку відходу від марксизму і соціалізму взагалі. У листі від 16 січня 1883 року до М. Драгоманова він писав, говорячи про зміну своїх позицій та пов'язаних з цим проблем з редколегією "Праці":"... моїх статей редакція кілька відкинула, і відкинула іменно таку статтю, в котрій я радив писати більш по-хлопські, викинути всю заграничну термінологію та й старатися змодифікувати саму теорію соціалізму так, щоб вона ліпше приставала до наших аграрних і дрібнотворних обставин ніж Марксів фабричний соціалізм" [12, с. 344].

1882 року І. Франко публікує один з своїх найвідоміших історичних романів-утопій — "Захар Беркут". Ця робота була присвячена напівлегендарним подіям часів татаро-монгольської навали і мала багато рис соціальної утопії. "Провідним мотивом її є народницький постулят, що мовляв, народ, селянство, переможе своїм громадським ладом і дружністю" [8, с. 79].

Одразу після опублікування перших глав "Захара Беркута", при беззаперечному визнанні художньої цінності, навколо політичних ідей, сформульованих в ньому, розгорнулася жвава дискусія. У першу чергу викликала несприйняття спроба ідеалізувати суспільно-політичний устрій давніх громад в українських Карпатах протиставлення їх князівській владі (подібні мотиви можна спостерегти і в ранній поезії І. Франка про співця Митусу).

Перебуваючи в селі, Іван Франко пише кілька статей до львівського часопису "Діло" кілька статей. Цей факт важив дуже багато. "Діло" — це перша українська щоденна газета, що виходила в 1880-1939 роках, була органом народовців, ліберально-буржуазної політичної течії національно-свідомої української інтелігенції Галичини та Буковини, яка виступала як проти москвофілів, так і проти прихильників та послідовників ідей М. Драгоманова. Головний редактор часопису В. Барвінський давно запрошував І. Франка до співробітництва, але на заваді цьому стояв антагонізм політичних позицій. Лише в кінці 1882 — на початку 1883 р. І. Франко починає зближення з "Ділом" і, навіть, більше того, — повернувшись восени 1883 року до Львова, він стає її постійним співробітником.

У результаті вивчення досягнень тодішньої європейської науки в області філософії, соціології, політичної економії, теорії політики, власних теоретичних та практичних вправ Іван Франко особливу увагу починає звертати на роль та місце держави в житті людського суспільства. Для більш повного вияснення ролі держави та особливостей її функціонування І. Франко звертає увагу на її походження, причини, Що зробили її існування суспільно необхідним та ті глибинні джерела, які живлять державну владу. Адже не можливо відповідально давати рецепти по зміні сучасного в ім'я майбутнього, не знаючи минулого.

Показовою в цьому відношенні є робота "Мислі о еволюції в історії людськості" опублікована 1881 р. Як зазначають упорядники 45 тому його зібрання творів, вона написана під безпосереднім впливом брошури "Дарвінізм і громадівство" опублікованої того ж року видатним українським революціонером-демократом, членом драгоманівського женевського гуртка — С. Подолинським.

У цій праці І. Франко робить спробу проаналізувати проблему поєднання досягнень соціальних та природничих наук у вивченні початків людської цивілізації. Саме наявність розриву між природознавством і суспільствознавством є на його думку серед головних причин нерозуміння суспільних процесів: "Можна бути вченим, а навіть геніальним природознавцем, а дуже мало знати наук суспільних. І навідворіть, можна бути добрим економістом, правником або й істориком, а не знати наук природничих. Природознавці брались говорити про питання суспільні, переносили сюди живцем свої теорії, незважаючи на відмінний ґрунт, і натворили багато лиха. А з другого боку економісти, історики і пр., не знаючи наук природничих, а бачачи тільки ті невдалі вилазки природників на поле наук суспільних, згори порішили, що з усім тим природництвом, з еволюцією і дарвінізмом у них нема ніякого діла" [16, с. 82-83]. Для І. Франка, прихильника дарвінізму і самої ідеї еволюції, соціал-дарвінізм є не прийнятним. Правда, від самого початку він відкидає і концепцію божественного творення людини та первісного раю, і міф про золотий вік і первісний природний стан людини.

І. Франко виводить дві головні передумови появи політичної влади — військову силу та релігію, які повинні закріпити та освятити майнову нерівність та узурпацію права народу на суверенітет. Особливо ефективно вдається досягнути бажаного результату, якщо в одній особі поєднується військовий вождь і відун — тоді з'являється володар.

Свобода, проголошена буржуазними революціями, виявилась свободою для капіталістів, які добились підтвердження своєї економічної влади політичною. Для більшості ж населення ця свобода виявилася "титулярною", тобто декларованою, вважає І. Франко. Для наповнення її реальним змістом необхідною є економічна рівність. Буржуазне ж суспільство може дати для всіх своїх членів, у кращому випадку, лише рівність юридичну. "Відти конечно виливає конституціоналізм (виділення І. Франка — О.С.) новочасних держав, незвісний в давнину, так як незвісний був сучасний капіталізм. Конституціоналізм, так як і капіталізм опирається на свободі, але він ще не є свобода. Свобода тут ще тільки в теорії, рівність тут ще тільки в букві права, а на ділі гніт сильнішого над слабшим, нерівність економічна. В теорії капіталізм знає тільки вольні єдиниці, конституціоналізм знає тільки вольних горожан, а на ділі бачимо зовсім не те, бачимо два ворожі табори: багачів і бідних, т.є. економічно сильних і слабих, т.є. вольних і невольників" [16, с. 132].

Loading...

 
 

Цікаве