WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Соціокультурна теорія постмодернізму - Курсова робота

Соціокультурна теорія постмодернізму - Курсова робота

Книга про Амадіса Гальського мала багато продовжень, які, однак, були позбавлені ідейної і художньої глибини, у порівнянні з першим романом. Так, існують романи про сина Амадіса — Еспландіана, його племінника Флорисандо та онука Лісуарте. Услід за "сім'єю Амадісів" з'явилися й інші герої-ліцарі, про яких було написано безліч романів.

Лицарська література переносила читачів у світ ілюзій, які відволікали від проблем реальної дійсності. Лицарі та їх подвиги були близькими і зрозумілими людям, які недавно завершили війну з маврами і ходили у плавання в далекі країни. Лицарські романи писалися доступним стилем, вони розважали людей та зверталися до їх добрих почуттів. Вони, насамперед, описували вічні теми: смертельну небезпеку та піднесене кохання. Боротьба добра зі злом в цих творах завжди закінчувалася перемогою добра. Лицарська література описувала те, як усе повинно бути, а не те, як було насправді.

Любов до лицарських романів рівняла класи. Відомою є історія Франсіска Португальського, що розповів про свого знатного співвітчизника: одного разу повернувшись додому, той знайшов усіх своїх рідних у сльозах. Причиною такої журби виявилася смерть Амадіса, про яку родина щойно дізналася.

Можна спитати в учнів, які лицарські романи знаходились в бібліотеці Дон Кіхота (про це вони повинні були прочитати вдома у розділі VI першої частини).

Загальне захоплення лицарськими романами, що не відрізнялися високим художнім та ідейним рівнем, псували не лише смак читачів. Сліпе прийняття відумерлих лицарських ідеалів та відірваність цих творів від реального життя призвели до того, що вони почали гальмувати розвиток іспанської літератури в цілому. Ще раніше того видатні іспанські мислителі, моралісти і теологи того часу виступали з передосторогою проти масового читання лицарських романів. На їх думку, подібна література робить людей грубими, жорстокими, розпусними, підриває моральність та уводить від достойного життя.

Серванес також вважав, що лицарські романи віджили своє і стали шкідливими для іспанського суспільства, тому й задумав свій твір як пародію на цей жанр.

Назва роману Сервантеса та ім'я головного героя

Коли взимку 1605 року у книжкових лавках Мадрида з'явилася книга "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі", читачі були трохи збентежені, відчуваючи щось незвичне. Форма цієї книжкової назви мала дивний та цікавий відтінок. У той час читач добре знав, що назва роману дає чітке уявлення про його героя, жанр і сюжет. Наприклад, роман про Амадіса Гальського був виданий під заголовком: "Чотири книги про непереможного лицаря Амадіса Гальського, в яких розповідається про його великі подвиги на полі битви та про галантні походження". Тут усе було зрозуміло. А от в новому романі Сервантеса у самому заголовку містилося якесь протиріччя та невизначеність.

До лицарських імен автори часто додавали епітети "відважний", "могутній", "непереможний", "доблесний" тощо. Епітет у назві твору Сервантеса — "премудрий" (так М. Лукаш переклав іспанське слово "ingenioso", яке не піддається однозначному перекладу українською мовою) — був не зовсім звичним. Адже слово "премудрий" (ingenioso) у часи Сервантеса означало дивне поєднання марення, меланхолії й винахідливості. Вже в цьому епітеті звучала прихована полеміка з жанром лицарського роману.

Відомо, що в художньому творі немає "німих" імен. Кожне ймення є певною підказкою читачеві на те, які риси та якості героя автор хоче актуалізувати. Тому при вивченні кожного художнього тексту необхідно звертати увагу на імена персонажів, адже літературне ім'я у конденсованому вигляді містить максимум інформації: національність, вік, професія, морально-духовна подоба, соціальне положення та ін.

Ім'я героя — Кіхот — вводило читача у світ лицарства: іспанською слово "quijote" означає настегенник, тобто частину лицарських обладунків. Можна було припустити, що герой книги був лицарем. Але у словосполученні Дон Кіхот з Ламанчі є певний комізм. Які подвиги можна здійснити в Ламанчі, це зовсім не героїчна область в Іспанії: там завжди палить сонце і немає іншого пейзажу, окрім нудної рівнини, перерізаної червоними пагорбами? Пригоди в цій місцевості не могли обіцяти нічого цікавого. До того ж у побутовій мові "La mancha" — це "пляма", "шматок землі". Таким чином, ім'я головного героя роману буквально звучало як дон Настегенник зі Шматка Землі. Це ім'я повинно було приводити до тями захоплених шанувальників Бельянісів Грецьких, Пальмерінів Англійських та Амадісів Гальських. Без суміву, сучасники Сервантеса етимологію дивного імені героя Сервантеса добре відчували.

Нарешті, звертало на себе увагу сполучення титулу "дон" зі словом "гідальго", що означало людину хоч і благородну, але не дуже високого походження. Недарма перші читачі роману, односельці сервантесівського лицаря, такі ж бідні гідальго, як і він, були обурені тим, що він назвав себе без усяких на це прав "доном".

Отже, Сервантес використав в назві своєї книги принцип художньої творчості, що ґрунтується на наслідуванні зразків минулого. Тільки це наслідування було пародійним.

"Дон Кіхот" як пародія на лицарський роман

Приступаючи до аналізу І-VI розділів роману, необхідно зазначити, що у "Передньому слові" до книги Сервантес вказав на головну мету свого твору: "вщент зруйнувати баламутну споруду лицарських романів". На останніх сторінках твору письменник також не відмовляється від свого завдання і пише, що "не мав іншого бажання, як тільки викликати у людей оскому до брехливих і несвітських історій, у лицарських книгах приточуваних; і от хай моя історія про достеменні подвиги Дон Кіхотові побиває і поб'є ці книги, так що невдовзі буде вже, безперечно, по них".

Герой роману, 50-літній бідний іспанський гідальго Алонсо Кіхано, проводить увесь свій вільний час за читанням лицарських романів, внаслідок чого втрачає здоровий глузд і вирішує стати мандрівним лицарем. У творі "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі" описуються смішні і нерозважливі пригоди Дон Кіхота, які він здійснює спочатку наодинці, а потім у товаристві зброєносця Санчо Панси — свого сусіда, якого він повів за собою.

Найбільш кумедні, безглузді й дивні вчинки герой здійснює у першій частині роману, майже повністю витриманій у пародійному дусі. Щоб довести шкідливу роль захоплення лицарською літературою, Сервантес обирає головним героєм свого роману не звичайну, просту людину, а інтелігента, мислителя, гуманіста. Головню особливістю Дон Кіхота є його хвороблива і багата на фантазії уява, чуйне до страждань і горя серце, благородна душа. Надмірна пристрасть до читання лицарських романів довела до того, що він загубився між двома світами: реальним та ілюзорним. У своїх мріях герой відірвався від дійсності.

Що є в романі Сервантеса від традиційного жанру лицарських романів? Насамперед, мотиви дороги та подвигів, що їх здійснює герой. Та Дон Кіхот — не справжній лицар, він лише уявляє себе лицарем. І подвиги, які здійснює герой Сервантеса — не справжні подвиги, бо часто вони обертаються не допомогою, а шкодою.(Тут варто пригадати історію з пастушком Андресом; розділ IV.)

Дон Кіхот вирушає у подорож, вдягнувши іржаві обладунки, верхи на старій шкапі, яку він назвав Росинантом, тобто Перешкапою. У його особі ми бачимо осудження і викривання письменником лицарських романів. Висміюються нестримна фантазія, безглузда вигадка, мовна витіюватість, вжита без мети і потреби, словесна декоративність, надумана образність героїв лицарської літератури.

Тільки наприкінці роману виснажений мандрівкою Дон Кіхот знову перетворюється з лицаря на дрібного гідальго Алонсо Кіхану, він одужує від свого божевілля і проголошує лицарські романи безглуздими дурницями. Перед смертю герой складає заповіт, у якому позбавляє свою небогу спадщини, якщо та одружиться з людиною, яка захоплюється лицарською літературою.

Дуже уважно і послідовно треба прослідкувати разом з учнями, у яких моментах "премудрий гідальго" наслідує героїв лицарських романів і чому це виходить комічно. Наголос слід зробити на тому, що збожеволілий Дон Кіхот дотримується насамперед зовнішніх сторін лицарського ритуалу.

Loading...

 
 

Цікаве