WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Антична культура - Курсова робота

Антична культура - Курсова робота

Вчені труди Раблє свідчать о глибині й різноманітності його пізнань. Головним твором Раблє, який приніс йому світову славу, є роман "Гаргантюа и Пантагрюеля", в якому під покровом жартівливої оповіді про будь-які нісенітниці він дав надзвичайно гостру і глибоку критику закладам і навичкам вимираючого середньовіччя, протиставляючи їм систему нової гуманістичної культури.

Більшість французьких буржуазних винахідників, приймали дослівно зауваження Раблє, що він писав свій роман тільки "під час трапези", в перервах між двома блюдами, збиваючи бойовий сатиричний зміст роману. Фаге, наприклад, повністю його відкидає, тлумачить роман як чисту гумореску, як грандіозну "епопею веселого сміху". Однак, цьому суперечить не тільки те, що Раблє працював над своїм твором 20 років, іноді перероблював його випущені раніше частини. – з цього видно, що автор серйозно ставився до свого роману, - але й сильні цензурні гоніння, з якими стикався роман. Неймовірно багато Раблє приходилося висловлюватись у переносному значенні, і до сих пір ще не всі натяки вдалося повністю розшифрувати.

Поштовхом для написання романа Раблє став вихід у світ в Ліоні в 1532 анонімної "народної книги" "Великі та неоціненні хроніки про величного і величезного велетня Гаргантюа". Успіх цієї книги, яка виявляє собою банальний зразок схиленого у самий низ пізньолицарського романа, - незв'язне нагромадження безглуздих авантюр з участю короля Артура, "гогів і магогів" і т.п. – навів Раблє на думку використовувати цю форму для подачі в ній іншого, більш серйозного змісту, і в 1533 він випустив в якості її продовження "Лячні діяння і подвиги славетного Пантагрюеля, короля діпсодов, сина великого велетня Гаргантюа". Твір підписаний псевдонімом Alcofribas Nasier (анаграма імені Francois Rabelais) і створивши потім другу книгу романа, витриманий у короткий строк ряд видань і навіть визвав декілька підробок. В цій книзі Раблє ще ближче притримується підказаної йому "народної книги" схеми середньовічних романів (дитинство героя, його юність, подвиги і мандрівки) з яких він черпав багато образів і сюжетні мотиви.

Підбадьорений успіхом свого підприємства, Раблє у наступному році випустив під тим же псевдонімом початок історії, яка повинна була замінити "народну книгу", під назвою "Повість про жахливе життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюєля" (Ліон, 1534), створивши першу книжку романа. Зі свого джерела Раблє запозичив лиш не значні мотиви (казкові розміри Гаргантюа і його батьків, мандрівка його на велетенському кораблі, крадіжка дзвонів собору Нотр-Дам), все інше – плід його уяви. Фантастика поступилася місцем гротескним і нерідко гіперболічним, але по суті реальним образам, і гумористична форма викладання прикрила дуже глибокі думки. Тут зосереджені найважливіші моменти роману Раблє. Історія виховання Гаргантюа розкриває протилежність старого і нового гуманістичного методу в педагогіці. Мова магістра Янотуса із Брагмардо, який просив Гаргантюа повернути вкрадені ним дзвони, - найліпша пародія на пустодзвонну риторику сорбоністів. Далі іде опис вторгнення і завойовницьких планів Пікрошоля – блискуча сатира на феодальні війни і на королів феодального типу. На фоні війни з'являється фігура "монаха-мирянина", брата Жана, - уособлення фізичного і морального здоров'я, брутальної життєрадісності, людської природи, яка визволилась від середньовікових кайданів.

Третя книга пригод Пантагрюєля вийшла у світ після великої перерви, у 1546, в Парижі, і була підписана справжнім ім'ям автора. Вона суттєво відрізняється від двох попередніх. Після 1540 політика Франциска 1 різко змінилася. Пішла реакція; збільшилась кількість страт кальвіністів і вільнодумців; цензура лютувала. Сатира Раблє у "Третій книзі" стала більш стриманою і прикритою. Вже у перевиданні 1542 двох перших книжок він пом'якшив випади проти сорбонистів і упразднив місця, які виражали співчуття кальвінізму, що однак не врятувало видання від заборони його богомольним факультетом Парижа, так само ж, як у 1547 були їм осуджені перевидання разом у 1546 три книги романа.

"Третя книга " відкривається картиною мирної і гуманної колонізації підкореної Пантагрюелєм країни дипсодів – картиною, спеціально задуманою як антитеза хижацької колоніальної епохи. Далі слідує епізод марнотратства Панурга, витратившего за два тижні прибуток за три роки уперед з цілої області (сатира на намісників і власників). Але далі всякі пригоди закінчуються і книга наповнюється розмовами і роздумами, у яких Рабує виявив свою освіченість в області ботаніки, медицини, юриспруденції і т.п. Приводом до цього стало те, що Пан ург ніяк не може вирішити, одружуватися йому чи ні (т. я. він дуже боїться "рогів"), і у всіх питає поради. Звідси і ряд гротескних фігур різних облич, до яких він звертається: "філософи" різних толків, не здатних вимовити розумне слово, суддя Бідуа, який розв'язує усі тяжби киданням гральних костей, і т.д. В цій книзі викладається філософія "пантагрюелізма", яку Раблє, загалом зачарувавшись і став більш розважливим, - визначає як "веселе почуття душі, презирство випадковості долі", і як мистецтво "жити, нічого не бентежачись і не обурюючись", - своєрідне об'єднання епікуреїзму і стоцеїзму.

Перша скорочена редакція "Четвертої книги героїчних пригод і сказань про Пантагрюеля", вийшла в Ліоні у 1548 (знов під своїм ім'ям) також носить, по вказаним причинам, стриманий (у ідейному значені) характер. У ній Раблє повертається до буфоного стилю оповідання другої книги, як би намагаючись видати її за невинну гумореску. Але через чотири роки, відчувши безпеку під захистом кардинала д. Белє, Раблє випустив в Парижі (1552) розширене його видання, де дав волю власному обуренню на нову королівську політику, яка заохочувала релігійний фанатизм, і дав своїй сатирі виключно різкий характер.

Фабульна канва книги – оповідь про плавання Панурга і його супутників (у тому числі Пантагрюеля) до оракула Божественної пляшки, яка знаходиться у Китаї. Оракул повинен був розв'язати сумніви, які турбували Панурга. Вся ця подорож представляє собою суміш точних географічних описів (відбиваючи загальний інтерес до дальніх подорожей по морю в цю епоху колоніальної експансії) з принадливою фантастикою, яка зазвичай має алегорико-сатеричний смисл. Мандрівники відвідують по черзі острів Прокурації, населеним клятво"язнями і сутягами; острів Каремпренан (католічний піст) і сусідній, населений його ворогами, Ковбасами; острів Папефігів ("ті, хто показують папі фігу" тобто кальвіністи) і Папиманів (паписти); острів, де панує месер Гастер ("володар-чрево"), "перший магістр мистецтва в лірі", до якого приносять пожертви їжею, і так далі. В четвертій книзі пригоди не закінчуються. П'ята книга закінчується сценою у оракула, чиє таємне слово тлумачиться як "тринк", тобто як запрошення іспити з чаши пізнання. Тим самим кінець цієї оповіді набуває оптимістичну тональність – герої повні надій, що попереду нова ера. П'ята книга з'явилася в двох варіантах через дев'ять років після смерті Раблє. Суперечки про справжність останньої, п'ятої книги, бо вона може бути підробкою, ведуться дуже давно.

Той факт, що П'ята книга не може бути безумовно признана твором Раблє, ускладнює сприйняття і дати оцінку його поглядів. Можливо, ніколи на буде визначено, чому Раблє відмовився від своїх приходів. Навіть нічого не відомо де помер і поховано його тіло, хоча, традиційно вважають що він похований на кладовищі собору св. Павла в Парижі.

Loading...

 
 

Цікаве