WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Антична культура - Курсова робота

Антична культура - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Київський професійно-педагогічний коледж

імені Антона Макаренка

Контрольна робота

з дисципліни

"Культурологія"

Студентки групи 24/Ш5з

Заочної форми навчання

Спеціальність: майстер виробничого навчання

Мартьянової Ганни Сергіївни

Перевірив викладач:

Хорошилова Н.В.

Дата:____________________

Оцінка:__________________

  1. Антична культура.

Грецька античність створила неповторну культуру, яка стала джерелом майбутньої європейської цивілізації. Антична культура не була єдиною ні в самій Греції, ні в Стародавньому Римі. На кожному етапі свого розвитку вона постає в якісно різних варіантах. Хронологічна історія культури Стародавньої Греції поділяється на 5 основних етапів:

  • кріто-мікенська культура (III – IIтис. до н.е.);

  • гомерівський етап (XI – IX ст. до н.е.);

  • архаїчний період (VIII – VI ст.. до н.е.);

  • класична Греція (V cт. до н.е. – три четверті IV ст. до н.е.);

  • еллінізм (IV – I ст. до н.е.).

Перші два етапи – кріто-мікенський і гомерівський – це своєрідна прелюдія того, що потім відбулося в період грецької архаїки, класики і еллінізму і що остаточно визначило специфічні особливості цивілізації античного типу.

В архаїчний період утворилась державна система Стародавньої Греції, яка складалася із самостійних міст-держав, або як їх називали греки, полісів. Поліс – це не тільки певна адміністративна одиниця з виробничим потенціалом, а поліс був тим місцем на землі, де людина знаходилася під заступництвом свого язичницького бога, з дозволу якого даний поліс-місто і було створено. Кожен поліс мав специфічну господарську діяльність, власних богів і героїв, а також календар і монету.

Абсолютно природним атрибутом життя полісу була наявність громадянської правової культури (з її рівністю всіх перед законом і підкорення особистості більшості), спрямованої на реалізацію ідеалу справедливості. Не випадково Аристотель констатував, що "поліс є спільність людей, які зійшлися заради справедливого життя". Тому найстрашнішим покаранням для грека того часу було позбавлення громадянських прав і вигнання з рідного міста.

Важливішим елементом грецької культури стає агоністика, тобто принцип загальності, благородного значення окремих особистостей, груп і полісів з метою досягнення найкращого результату. Поступово в грецькому суспільстві перемога в будь-якому змаганні сприймалася як найвища цінність.

В архаїчний період грецька художня культура "заговорила". Йдеться про літературний запис двох епічних поем легендарного Гомера – "Іліади" і "Одіссеї", які до цього існували лише в усній творчості греків. У поемах з'єднались дві похідні епічні теми: діяння богів і подвиги правителів. Як відзначав давньогрецький історик Геродот, саме Гомер склав для греків родовід богів, поділив між ними достоїнства і заняття, накреслив їх образи.

З архаїчним періодом пов'язано виникнення філософії – явища, виключно важливого для формування європейської культури. Виникає система швидкого логічного засвоєння знань, формується нетрадиційний світогляд. Однією з перших філософських шкіл була школа заснована Піфагором (VI ст. до н.е.). Піфагорійці припустили, що суттю світу є деяка абстракція – число, яка проявляється в різних іпостасях: "бог-число", "річ-число", "мистецтво-число". Ця "числова конструкція" буття мислилась ними як лад світу, який діє гармонійно в усіх явищах життя. Втіленням гармонії і краси в цей період у греків виступає космос. Він, космос, був для греків чуттєво матеріальним: бачимо, чуємо і відчуваємо. Вперше саме в грецькій культурі піфагорійці заклали традицію створення наукової школи з її визначеними методами навчання, системою передачі знання, специфічним способом життя.

Мистецтво архаїчного періоду ще не відокремилось від ремесла і виступала як різновид виробничої діяльності того часу. Поезія, скульптура, архітектура, музика, риторика розумілась греками не як види мистецтва, а як види діяльності, безпосередньо пов'язані з життям людини.

Кульмінацією розвитку давньогрецької культури став її класичний період. Це явище багатозначне. Відповідно до одного з цих значень, класичним називають те, що є зрілим і найбільш досконалим у різних сферах культури. Поняття "класичний" має і інше значення. Воно означає культуру, яка має такі характерні риси: розмірність, стриманість, гармонію, врівноваженість. Культура Греції V – IV ст. до н.е. була класичною в обох значеннях. Всю силу своєї енергії греки поширювали на досягнення калокагатії, тобто гармонії зовнішнього і внутрішнього в людині, яка є умовою її краси. Ті хто виховувався в її дусі, повинні були віддати себе в розпорядження суспільства. Калокагатія наближала греків до їх ідеалу – класичного ідеалу тіла і духу.

Царицею наук, як і раніше залишалась філософія. Грецькі мислителі будуть продовжувати пошуки першооснови сущого. Демокріт скаже, що основою всього є атоми, які рухаються в пустоті. Сократ буде займатися самопізнання і в ньому побачать початок справжньої мудрості. Платон створить вчення про ідеали і спроектує ідеальну державу, якою будуть управляти лише мудреці. Але справді енциклопедичні дослідження і думки залишать для нащадків великий Аристотель, виділивши з усіх сфер людської діяльності мистецтво і підкреслюючи, що саме воно здатне доповнити і поглибити дійсний світ.

Мистецтво класичної Греції справні унікальне. Без нього не можливо уявити собі всю подальшу історію художньої культури людства. Це мистецтво досягло своїх вершин в Афінській демократичній державі. Воно створило ідеал прекрасної і відважної людини – героя, досконалого морально і фізично. Цей герой існував у гармонії з навколишнім світом, який поетична фантазія давніх греків населила міфологічними істотами і богами, наділеними суто людськими якостями: і благородними, і негативними. Отже, це було мистецтво, яке широко приймало життя і уміло надати враження від цього життя високу художню досконалість. Життя коротке, мистецтво вічне – такий девіз художньої культури класичного періоду античності.

Славу класичного мистецтва Греції складали комплекс Акрополя в Афінах, храм Артеміди в Ефесі, мавзолей у Галікарнасі, скульптури Фідія, Скопаса, Лісіпа, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедії Аристофана.

Епоха, яка називалася елліністичною, розпочалася із смертю Олександра Македонського і закінчилась римськими завоюваннями тих країн, які виникли в наслідок розпаду держави Олександра. Еллінізм характеризується поєднанням античних і давньосхідних рис у соціальній, політичній і культурній сферах життя суспільства.

Епоха еллінізму – це час економічного піднесення Греції і приналежних їй територій в рамках рабовласницької формації. Активно розвивається містобудівництво. Кількість жителів Олександрії Єгипетської, Карфагену, Сіракуз досягає у кожному місті до півмільйона. Але особливо процвітає наука. Потужним науково-дослідним центром стає Олександрія Єгипетська. Там знаходилась багата бібліотека, астрономічна обсерваторія, ботанічний сад, зоопарк, медичні лабораторії. Тут жили і працювали: математик Евклід, ботанік Феофраст, астроном Аристарх Самоський. У місті Сіракузи працював математик Архімед.

В елліністичній архітектурі з'явився новий тип громадських будівель – науково-дослідні центри, які включали в себе величезні бібліотеки та інженерні споруди (наприклад, знаменитий Олександрійський маяк на острові Фарос). В елліністичний період з'являються і нові філософські вчення – епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм і неоплатонізм, в яких посилюється суб'єктивізм, а переважаючими настроями стають глибоке розчарування і песимізм. Власне, давньогрецька культура починає схилятися до свого занепаду, щоб потім знову з'явитися не лише в культурі Стародавнього Риму, але і стати основою європейської цивілізації в цілому.

Римська цивілізація стала останньою сторінкою в історії античної культури, проіснувавши понад 12-ти століть. Географічно вона виникла на території Апеннінського півострова, який одержав у греків назву – Італія. Згодом Рим зібрав у неосяжну імперію ті країни, які виникли в результаті розпаду держави Олександра Македонського. Стародавній Рим претендував на те, щоб стати державою Вселенською, яка б збігалась за своїми масштабами з усім цивілізованим світом.

Ідеологію римлянина визначав патріотизм, який визнавав інтереси країни як найвищу цінність. Римляни вважали себе богообраним народом і були орієнтовані тільки на перемогу в усіх своїх діяннях. У Римі шанувалась мужність, достоїнство, суворість, практичне господарське і юридичне мислення, вміння підкорятися дисципліні та закону. Брехня і обман вважались пороками, характерними для рабів. Якщо грек схилявся перед філософією і мистецтвом, то для знатного римлянина єдиними достойними зайняттями були війни, політика, землеробство і право.

Ці тенденції сформували певні моральні цінності і норми поведінки. Вони стали основою так званого "римського морального кодексу", об'єднаного поняттям доблесть, доброчесність, вірність, серйозність, твердість.

Loading...

 
 

Цікаве