WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Музичні митці України - Курсова робота

Музичні митці України - Курсова робота

Чутки про успіхи співака дуже швидко дійшли до Росії, і його запрошують до Петербурга. У 1842-1864 рр. С. Гулак-Артемовський був солістом Імператорського оперного театру, а у 1864-1865 рр. - Великого театру в Москві. За своє творче життя співак виконав понад півсотні найрізноманітніших оперних партій і драматичних ролей, зокрема й роль Івана Карася, що була йому особливо близькою.

Прем'єра опери "Запорожець за Дунаєм" відбулася на сцені Маріїнського театру в Петербурзі з величезним успіхом: автора й виконавця головної ролі, писав один із рецензентів, "викликали після кожного акту і в кінці п'єси разів десять, якщо не більше".

"Запорожець за Дунаєм" була не єдиним музичним твором автора. Ще до "Запорожця" композитор писав романси, водевілі тощо.

Т. Шевченку, з яким композитор дружив протягом усього життя, починаючи від знайомства 1838 р., Гулак-Артемовський присвятив свою пісню "Стоїть явір над водою", не раз допомагав йому матеріально під час заслання.

Був людиною всебічних зацікавлень та обдарувань: робив художні мініатюри на слоновій кістці, склав "Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії", проект петербурзького водогону. Розповідають, що був ще й чудовим цілителем, маючи, либонь, екстрасенсорні здібності. Звичайно цілитель дмухав на хворе місце, І недуга зникала. Перед його незвичайним даром відступали сухоти й епілепсія, безплідність і навіть рак.

Помер композитор 5 квітня 1873 р. у Москві, де й похований.

А його опера і нині йде у багатьох театрах світу і цілком слушно вважається одним із класичних творів української музики.

Микола Лисенко

Його називають батьком української музики.

Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня 1842 р. у с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в сім'ї поміщика Віталія Романовича Лисенка, офіцера орденського кірасирського полку. Миколка в чотири роки розмовляв французькою, як малий француз, бо мати іншою мовою з ним не спілкувалася. Щоправда, малий Лисенко часто, наперекір матері, тікав гратися до своїх однолітків -дітей дворових людей; він міг годинами просиджувати з дівчатами-кріпачками, які довгими зимовими вечорами пряли кужелі, ткали, мережили й вишивали та співали українських народних пісень. Це була найперша його музична школа. Викладати ж музику Миколі почали з п'яти років.

Освіту хлопець здобував у пансіоні француза Гедуена в Києві, потім у 2-й Харківській гімназії, у Харківському і Київському університетах. 1864 р. Лисенко закінчує навчання на фізико-математичному факультеті, а 1865 р. здобуває ступінь кандидата природничих наук.

Вже в Київському університеті Микола поринає в музичну і театральну діяльність, організовує студентський хор і стає його диригентом; за його участю студентський гурток ставить "Наталку Полтавку" Котляревського, а на Різдво 1864 р. разом зі своїм родичем і другом М. Старицьким починає писати оперу "Гаркуша",

Щоб заощадити гроші для навчання в консерваторії, Лисенко після університету певний час служить мировим посередником у Таращанському повіті. Повернувшись ненадовго до Києва, Лисенко пише оперу-пародію "Андрашіада".

У 1867-1869 рр. навчався в Лейпцизькій консерваторії по класу фортепіано, яку й закінчив вельми успішно. По закінченні консерваторії Лисенко оселяється в Києві. Тут, із 70-х років, розпочинається його систематична диригентсько-хормейстерська діяльність. Він виступає як невтомний пропагандист народної пісні.

Як і багато інших талановитих музикантів того часу, Лисенко змушений був заробляти на хліб приватними уроками музики, викладанням в Інституті шляхетних дівчат. Як і раніше, активно збирав український музичний фольклор, готував до друку збірки пісень, займався музичною творчістю.

Велике місце в доробку М. В. Лисенка займає Шевченкова творчість (86 композицій), зокрема монументальний цикл із 7 серій "Музика до "Кобзаря" Т. Г. Шевченка". Праця над музикою на твори геніального поета, власне, й започаткувала професійну композиторську творчість Миколи Лисенка: 1868 р. на прохання львівської "Громади" композитор пише "Заповіт", який незабаром стане надзвичайно популярним.

У 1872-1873 рр. композитор пише оперету "Чорноморці" (за п'єсою Я. Кухаренка) і створює першу редакцію оперети "Різдвяна ніч" (лібрето М. Старицького за М. Гоголем).

У 1874-1876 рр. Микола Лисенко вдосконалює свою композиторську техніку в галузі інструментування у Петербурзькій консерваторії у класі М. Римського-Корсакова.

Саме тоді (1876) видано спеціальний царський указ, що забороняв книги, сценічні вистави й читання українською мовою, друкування текстів до нот. Тож нерідко в концертах доводилося виконувати українські пісні в перекладах французькою мовою, а твори українських композиторів найчастіше зовсім вилучалися з концертних програм. Та незважаючи на всі ці жорстокі обмеження, Микола Лисенко, повернувшись в Україну, розгортає широку виконавську й музично-громадську діяльність, організовує щорічні концерти, присвячені пам'яті Т. Г. Шевченка, робить концертні подорожі з хором по Україні, пропагуючи кращі зразки народної пісні, записуючи перлини фольклору.

У 80-х - на початку 90-х років видатний композитор ставить у Харкові "Різдвяну ніч" в оперній редакції, пише оперу "Утоплена", працює над Історичною музичною драмою "Тарас Бульба", оперою на античний сюжет "Сапфо" і музикою до "Наталки Полтавки" І. Котляревського, створює три дитячі опери-казки ("Коза-дереза", "Пан Коцький" та "Зима і Весна").

У композитора складаються дружні й теплі стосунки з видатними діячами української культури, зокрема І. Франком, М. Коцюбинським, Л. Українкою, з якими його єднали спільні інтереси, гаряча зацікавленість долею України, розвитком рідного мистецтва.

Популярність Лисенка постійно зростала. 1893 р. відзначено 25-річний ювілей творчої та музично-громадської' діяльності Миколи Віталійовича, а 1903 р. урочисто відсвятковано 35-річчя його невтомної праці для рідної культури. Того року хвиля ювілейних урочистостей прокотилася по багатьох куточках імперії. Тоді частину зібраних на честь ювіляра коштів було призначено для видання творів композитора, а частину - на придбання дачі для нього, але Лисенко відмовився від дачі, використавши зібрані для нього гроші на реорганізацію музично-драматичної школи в Києві.

Склад педагогів у школі Лисенка був старанно підібраний. Сам композитор вів класи фортепіано та ансамблю. З його школи вийшла ціла плеяда видатних представників українського мистецтва - Левко Ревуцький, Кирило Стеценко, Василь Верховинець та ін. (згодом, 1918 р., на базі тієї школи було створено Музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка).

Микола Лисенко беззастережно поділяв ідеї національної і соціальної революції. Звідси і його любов до поезії Шевченка, звідси й хори "Ой, що в полі за димове" та "Вічний революціонер" на слова І. Франка, "Гей, за наш рідний край" на слова В. Cамійленка, драматичний монолог для баритона з фортепіано "В грудях вогонь" на слова М. Старицького.

У хорі "Гей, за наш рідний край" звучав відвертий заклик "до загину боротись за Вкраїну, за її свободу, за добро народу". Музичній школі Лисенка влаштовувались навіть концерти та оперні вистави на користь політичних в'язнів. Отож не дивно, що в лютому 1907 р. - під час революційних подій - Миколу Віталійовича було заарештовано.

Останній період життя і творчості композитора випав на роки столипінщини. Тоді він видав друком останній, 7-й випуск українських народних пісень, написав сатиричну оперу "Енеїда" та інші музичні твори.

6 листопада 1912 р. Лисенко раптово помирає.

Підсумовуючи зроблене видатним трудівником, історик української культури Дмитро Антонович особливо підкреслював роль Лисенка в утвердженні ідеї національної самобутності української музики, що було дуже важливим за умов агресивно-асиміляторської політики імперії: "...У відділенні української пісні від російської... головна і безсмертна заслуга Лисенка, в цьому його безсмертне велике значення для української музики".

Левко Ревуцький

Творчість Ревуцького - одна з найяскравіших і найвидатніших сторінок української музичної культури XX ст. Його Симфонія №2, концерт для фортепіано з оркестром, хорова поема "Хустина", обробки народних пісень та фортепіанні твори стали класичними. Музика Ревуцького — взірець високої художності та професіоналізму. За масштабом художніх звершень його можна порівнювати з такими атлантами української культури, як, скажімо, Максим Рильський, з яким його, до речі, пов'язувала не лише багаторічна дружба, а й плідна співпраця.

Loading...

 
 

Цікаве