WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Жизнь и творчество Рафаэля - Курсова робота

Жизнь и творчество Рафаэля - Курсова робота

Сонце Ренесансу зійшло над Італією в XV ст. Не була тоді Італія єдиною країною. Складалася вона з невеликих герцогств і республік, які ворогували між собою. Володар кожної держави прагнув уславлення і охоче приймав при своєму дворі артистів, музикантів, співаків, поетів, художників. Найпередовішою італійською республікою у галузі мистецтв, філософії та природничих наук була на той час Флоренція, правила якою династія шерстяників та банкірів — Медічі. Економічне піднесення Флоренції лишилося в минулому, але саме тепер, у XV ст., пишно розцвіло її мистецтво, вона переживала Ренесанс,— за словами Ф. Енгельса, "найбільший прогресивний переворот з усіх, що їх знало людство". Ренесанс відродив інтерес до людини, виправдав її плоть, що в середньовіччі вважалася "вмістилищем гріха". Відродив він і інтерес до античної філософії, зокрема Ідеалізму Платона. Античні статуї та монументальні розписи стали зразком для художників. Ренесанс являв собою пишні плоди того економічного піднесення, яке відбувалося у XIII — XIV ст. Тож не дивно, що на його хвилі піднеслися великі художники, справжні титани — Леонардо да Вінчі. Мікеланджело Буонарроті, Рафаель Санті. Рафаель, наймолодший з цієї трійки геніальних майстрів, не знав мук творчості, притаманних його попередникам, що надає особливої привабливості творінням його геніального пензля. Художні ідеали Ренесансу він втілив у своїх численних творах з винятковою повнотою.

Дані архівних документів свідчать, що народився Рафаель 28 березня 1483 року в тоді невеличкому італійському містечку Урбіно. Його батько Джованні Санті був наділений різноманітними талантами, зокрема й живописним, про що свідчить фресковий розпис, в якому на стіні свого помешкання він намалював під виглядом мадонни дружину Маджу з сином на руках, а рівно й те, що герцог урбінський Федеріго да Мон-тефельтро мав його за порадника в питаннях мистецтва. Коли Рафаелю виповнилося вісім років, померла мати. Незабаром у хаті запорядкувала мачуха. Певно, вже відтоді стало хлопчикові незатишно у рідному домі, а ще менше уваги приділяли йому після народження сестрички. Гадаю, що батько розумів його душевний стан, чому й кликав до майстерні, де його учні малювали церковні образи, вкривали позолотою зброю та посуд, розписували меблі. Тут Рафаель набував перших фахових навичок. Ймовірно, брав його батько з собою, коли йшов до герцогського замку, де чимало чого можна було подивитися, хоч би картини чудового майстра П'єтро делла Франческо. Не виключено, що брав він його з собою і до Перуджі, порівняно з Урбіно більшого міста, де вони заходили до майстерні славного на цілу Італію П'єтро Вануччі, прозваного Перуджіно.

Перший біограф Рафаеля — Джорджо Вазарі твердить, що це було ще за життя матері Рафаеля, і буцімто батько тоді ж віддав його в науку до цього майстра. Важко цьому повірити, тим більше, що Джованні помер, коли синові було тільки одинадцять років. Можна уявити, з якою гостротою відчув хлопчик своє сирітство: між ріднею точилися сварки, мачуха позивалася з дядьком, справа розглядалася в суді протягом п'яти років. Упевнено можна твердити, що в артілі, керованій Перуджіно, сімнадцятирічний Рафаель був не останнім майстром, оскільки брав участь у створенні розписів біржі перуджійської корпорації банкірів, видатного й новаторського для того часу архітектурно-живописного ансамблю. В тому, що мав він вже тоді певну творчу індивідуальність, переконує найраніша з його збережених картин — "Мадонна Конестабіле" (зветься так за прізвищем власника, від якого перейшла до Ермітажу).

Лагідно розповідає про юного Рафаеля його невеличка мадонна. Неможливо не затриматися біля неї, адже розповідь її зворушує. Скільки ніжності, цноти, любові, душевної гармонії! Вони у плавких обрисах, у колірному акорді, в позах і обличчях юної матері та хлопчика, у меланхолійному краєвиді з тендітними деревцями й далеким краєобрієм, що тане у повітряній імлі. Дивно: немовля розумними оченятами дивиться в розгорнену книгу, ніби вміє читати. Зовсім не такі хлопчики в мадоннах Перуджіно — такі собі звичайні хлопчики...

І кольори і лінії Рафаеля від Перуджіно відрізняються, дарма що картина мальована за його начерком. Рафаель ще не навчився наслідувати вчителя. Не знати, як оцінив Перуджіно "Мадонну Конестабіле". Але за два-три роки вже малював точнісінько на його кшталт,— відрізнити їхні роботи майже неможливо.

У 1503 році Перуджіно перебрався до Флоренції. Рафаель лишився кращим художником Перуджі, керував великою майстернею, замовлень мав більш ніж досить. І міг би він перетворитися на вправного цехового живописця, значно кращого за свого батька, а може, і за вчителя.

Тим часом в Урбіно запанував Гвідобальдо да Монтефельтро, син Федеріго. На відміну від батька, передусім воїна, а вже потім шанувальника мистецтва, Гвідобальдо був людиною вченою, знавцем античної літератури, збирачем книжок і старожитностей. Він кликав до свого двору талановитих людей з усієї Італії. Тож не дивно, що Рафаель мав щастя увійти в число його обранців. Бальтасар Кастільйоне — дипломат і письменник, що стане одним з найближчих друзів Рафаеля, розповів у своїй знаменитій книзі " Придворний" про товариство "ідеальних людей", яке зібралося тоді в урбінському замку. Розважалося товариство декламацією віршів, диспутами на теми про найвищі людські досконалості, аматорськими виставами, музикою. Незрівнянною грацією в танці вирізнялася Маргарита Гонзаго, Чезаре Гонзаго добре співав, Бальтасар Кастільйоне грав на скрипці, а поетами були геть усі. Якось Кастільйоне та Гонзаго склали панегіричного вірша на честь герцогині Єлизавети (дружини володаря замку), де вивели її у двох образах: богині урбінського замку і німфи Галатеї — уособлення спокійного моря, виблискуючого під променями сонця. Як поет Рафаель ще не міг з ними змагатися {пізніше він складатиме вірші, ще ліпші), але живописний панегірик на честь герцогині він створив, порівнявши її з самою дівою Марією. Картина "Заручини Марії" (тепер у Міланському музеї) композиційною схемою, навіть окремими постатями нагадує твори Перуджїно. Але наскільки у Рафаеля і пози, і архітектура, і обличчя гарніші, вишуканіші, скільки в його стилі недосяжної для вчителя аристократичної рафінованості! Чисті, "святкові" фарби, "музичні" ритми ліній, "балетна" грація рухів Марії та Йосипа (який, всупереч Євангелію, зображений гарновидою й стрункою молодою людиною) — в усьому цьому відбилася своєрідна атмосфера урбінського двору.

Не дивно, що, перебуваючи в аристократичному середовищі, звертається художник і до "рицарського" сюжету — битви святого Георгія з драконом (Лондонська Національна галерея). Легендарний рицар, хоч і одягнений у тяжкі лати, схожий на юного пажа. Впевнено, спокійно, ніби виконуючи гімнастичну вправу, він проколює списом потвору, що не встигає утекти до своєї печери. Білий кінь юного героя стрибає через дракона, а морду грайливо вивертає, ніби всміхаючись. На другому плані прекрасна царівна молить бога за свого рятівника, на горбочках між скелями виструнчилися дерева, кучерявляться кущі, а вдалині видніється замок. Згадуються рицарські романи, італійська поезія XIV століття, а фарби, чіткість відтворення численних деталей примушують пригадати пізньоготичну французьку мініатюру — найвишуканіше з усього, що породила західноєвропейська середньовічна культура.

Герцог Гвідобальдо вірив у велике майбутнє Рафаеля і розумів, що місце йому вже не при його дворі, а у найвидатнішому художньому осередку Італії — Флоренції. З рекомендаційним листом до голови уряду Флорентійської республіки П'єтро Содеріні двадцятирічний маестро прибуває до славнозвісного міста. Переживало воно тоді радісне піднесення. Деспотичне правління родини Медічі, війна з містом Пізою, похмурі дні масових покаянь, викликаних проповідями Савонароли, який з силою біблійних пророків таврував безбожництво та розпусту,— все це було у минулому. Флорентійці знову веселилися, впорядковували свої справи, прикрашали своє улюблене місто. Подією недавнього часу було встановлення перед палацом Веккіо статуї Давида — шедевра Мікеланджело Буонарроті (в міських хроніках Флоренції навіть зустрічаємо такі записи: "такого-то числа, місяця, року від дня встановлення Давида"). У залі засідань уряду республіки завжди було людно: жваво й захоплено обговорювалися картони майбутніх розписів, виконаних Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Кому з геніальних митців віддати перевагу?

Всупереч сподіванням, замовлень від Содеріні Рафаель не отримав, але роботи йому не бракувало. Та подією в його житті стало знайомство з творами Мікеланджело і Леонардо, з якими завдяки Перуджіно він познайомився особисто. Уперше побачив він і інші численні художні скарби Флоренції, знайшов собі тут друга й порадника Фра Бартоломео, хоч і не геніального, але визначного майстра. Періодично навідувався Рафаель до своєї перуджійської майстерні, керував роботою учнів, але все міцніше вростав у благодатний грунт флорентійського мистецтва. Він остаточно відійшов від манери Перуджіно, від традиції середньовіччя. Багато чого навчив його Леонардо, але Рафаель не став його сліпим наслідувачем. Тема мадонни, як і раніше, лишається для нього улюбленою, але мадонни, створені у Флоренції, знаменують новий етап у його творчості. Краща з них "Мадонна на зеленому лузі" (1506, Віденський музей). Обличчя молодої злотокосої матері втілює тут ідеал жіночої краси, який Рафаель шукав протягом цілого життя і не міг, за його власними визнаннями, знайти в одній реальній жінці. Марія з ніжністю дивиться на здорових малюків — Ісуса та Іоанна, що бавляться біля її колін. На зеленому лузі біліють ромашки, червоніють маки, вдалині—річка, за нею — оповиті блакиттю гори. Марія зображена босоніж, у синьому вбранні без якихось дорогих прикрас, які полюбляв Перуджіно. Створюючи цю картину, Рафаель, безумовно, згадував "Мадонну у гроті" Леонардо. Схожі обличчя дітей, тут і там пірамідальна побудова групи, схожа і техніка письма. Втім, різниця між творами принципова: у Леонардо всі жести символічні. Майбутній Іоанн Хреститель молиться Ісусові, той його благословляє. Марія з загадковою усмішкою одну руку поклала на плече хлопчику Іоанну, другу простерла над сином — чи то хоче захистити його, чи щось вхопити. Ангел, дивлячись на глядача, вказує пальцем на жінку з дітьми.

Loading...

 
 

Цікаве