WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура та історія Придністров'я - Реферат

Українська культура та історія Придністров'я - Реферат

церкву Пресвятої Богородиці у Маткові на Стрию побудови 1838 р і менш відому у Бусовиську на Дністрі, побудовану ще в 1718, про що свідчить дошка при вході до церкви.Особливо цікаві церкви з багатоступеневими верхами, такі як у с. Комарники та колишня церква з с. Кривка, перевезена до Львова у музей народної архітектури у Шевченківському гаю. Лише десь років сто де-не-де починають з'являтися муровані церкви. Особливої уваги заслуговує церква Святого Духа у селі Бориня недалеко від Турки. Вона побудована в 1912 р. і несе в собі деякі риси романського стилю.
с. Лімна. Наддністрянське село Турківського району. Місцеві жителі вважають, що раніше село називалося Ломна, і ця назва походить від слова "ломати". Однак, скорш за все в основі назви лежить румунське лемн "деревина". Волохи були одними з перших жителів села, яке було засноване приблизно в 15-му столітті. За легендою в селі було поставлено хрест на честь перебування тут Маркіяна Шашкевича. В селі є гарна, типова бойківська трибанна дерев'яна церква, яка довший час була закрита, але люди таємно доглядали за нею, і зовні, і всередені, зберігали вбрання для священника та стару Біблію в оправі, обитою бляхою. Вже в часи перебудови люди самовільно її відкрили, користуючись присутністю в селі експедиції "Дністер", що викликало переслідування винуватців з боку районного відділу КДБ.
с. Головецьке. Це вже Старосамбірський район. Село велике, складається з кількох колишніх хуторів Бабино, Шляхта, Підтатарином, Золотківець, Гвоздець та самого давнього села Головецького. І кожна з цих назв має своє народне пояснення. Наприклад назву Підтатарином пов'язують з історичним фактом татарського наїзду 1594 року. Тоді місцеве населення ховалося від наїзників в горах і скочували на татарські чамбули, які йшли долиною, великі колоди. Таким робом одного татарина було вбито, і він був похований на одному з пагорбів. Про інші деталі татарського наїзду можна почути в сусідньому Дністрику Головецькому. При в'їзді в Головецьке з боку Лімни стоїть великий хрест в пам'ять про скасування панщини, і цей хрест один з небагатьох, який не був знесений за радянських часів. Очевидно він не муляв очі районному начальству. Але люди думають інакше. Від багатолітнього в'язня радянських концтаборів у 1989 році була записана наступна казка.
За Руськими горами на славному Дунаї стояв стольний город Відень. Жив там цісар Франц-Йосиф з дружиною, синами і доньками. Їх було стільки, скільки земель у цісаря. Кожна дитина опікувалася дарованою їй землею. Руську землю опікував наймолодший син. Поїхав він у Карпати довідатися, як живуть у його володіннях люди. Пройшов він ту землю, вернувся до батька і сказав йому: "Знайдіть мені трьох коней - тлустого, сухого і сліпого!" Цісар не знав, що йому відповісти на то, і велів привести коней, а син сказав: "Тлустий кінь - то твої вельможі, які грабують землю Руську. Сухий кінь - то твій нарід, який живе у ярмі панському, а сліпий кінь - то ти сам, бо ніц не бачиш!" Задумався цісар і вирішав сам піти у ту землю, накинувши поверх мундуру лахміття. Минув гори і прийшов у село Головецько. Зайшов у крайню хату до бідної вдовиці і напросився переночувати. Жінка відповіла, що радо прийме гостя, але не має нічого поїсти ні для подорожнього, ні для своїх діточок. Дав їй гість пару крецарів і вона пішла до корчми купити в жидів хліба. Жиди вдивувалися на такі гроші, але хліба дали, зібралися разом і на решту для вдови спромоглися. Жінка прийшла додому, нагодувала дітей, гостя і вже вогень не паливши повкладала всіх спати. Раненько вона встала і запалила п'єц. Дим побачили гайдуки, прибігли, залили вогень водов і погнали усіх на пащину. Працює цісар з людьми в полі, вже й час обіду підійшов, але ніхто їх не годує. Тоді він крикнув, що пора вже обідати. Гайдуки з нагаями накинулися на него, а цісар скинув лахміття і став перед ними у свому цісарському вбранні. Гайдуки постовпіли, попадали на коліна, помліли, а цісар крикнув, щоб гайдуків прибрали, а пащину закопали. З того часу стоїть у Головецькому Хрест Свободи, і ніяка сила не може його звалити. При виході з села стоїнь стара криниця. На її кам'яному цямринні бив вибитий лев на щиті, над яким стоїть надпис:"Герб Руси".
с. Топільниця. Старосамбірський район. В селі не було церкви, і люди не мали грошей на її побудову. Одного разу до берега недалеко від села пристали плоти. На них були хлопці з крісами. Вони затрималися в селі на один день, а потім пішли в гори. Селянам вони залишили плоти і дали грошей на церкву. Плоти розібрали і зробили з того дерева церкву. То був Олекса Довбуш із своїми хлопцями. Цікаво, що в селі річка Топільничанка дуже вже мала. плоти по ній аж ніяк не могли пройти.
Спас. Над селом височіє гора "Замчище". За переказами тут у замку помер князь Лев. На горі і досі збереглися земляні вали. З гори видно так званий "Чортів камінь". Його ніби ніс чорт ніс одним пальцем, щоб знищити ним село, але заспівали півні, чорт настрашився і випустив камінь. Таким чином врятоване село люди перейменували на Спас.
м. Старий Самбір. Місто колись називалося Самбір, але коли його татари зруйнували у 1241 р., люди переселилися трохи нижче по Дністрі і забрали із собою назву міста. В урочищі "На Повалищі" був давньоруський замок, сліди якого були ще наприкінці 19-го століття. В місті серед українців є досить багато римо-католиків. У великому костелі править службу ксьондз, який приїжджає кожної недіді з Устшиків Дольних (Польща).
с. Созань. Село розташоване зразу за старим Самбором. Тут колись був кляштор, де жили ченці князя Лева. За переказами тут десь закопаний скарб місцевого пана із родинними коштовностями. Пан помер на засланні і нікому не сказав, де захований той скарб.
м. Самбір. Колись на місці Самбора було поселення Погонич, куди люди переселилися в 1241 році з теперішнього Старого Самбора. З часом нове поселення перетворилося на місто-фортецю з численими оборонними спорудами. Тут був старий замок, слідів від якого не залишилося, і новий замок, рештки валів якого можна побачити біля міської лікарні. Майже кожна капітальна будова міста несла на собі оборонне навантаження: бернардинський монастир-фортеця, оборонні домініканський, єзуїтський монастирі та монастир бригідок, церква Різдва Богородиці з оборонним муром, оборонна ратуша. У 17-18 ст. більшість українського населення міста вимерла на чуму, тому поляки, які сюди переселялися з Польщі, складали більшу частину населення міста. Тим не менше, тут до 1939 р. була ціла низка українських товариств, зокрема музейне товариство "Бойківщина", серед керівників і засновників якого був лікар і культурний діяч Володимир Кобільник (1885-1937). В кінці 80-х років тут повстало культурологічне Товариство імені Кобільника.
с. Кульчиці. Село знамените тим, що тут народився видатний український гетьман, герой Хотинської битви
Loading...

 
 

Цікаве