WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура та історія Придністров'я - Реферат

Українська культура та історія Придністров'я - Реферат

Українська культура та історія Придністров'я
З покоління в покоління люди передають національні культурні традиції, звичаї, пісні, легенди про походження населених пунктів, побудову церков та історичні події. Є дані, що деякі з цих легенд мають реальне історичне підгрунтя. В останні десятиліття інтерес до власної історії і культури особливо підсилився. Ще за радянських часів в багатьох селах були місцеві краєзнавці та історики-аматори, які вивчали і записували фольклор, топоніміку, історичні відомості. А десь сто п'ятдесят років тому було зовсім не так. Описуючи свою мандрівку по Карпатах, Яків Головацький писав: "Немає у нас, як це буває в інших краях, ані по селах, ні в містах, ні в місечках письменика, ученого, любителя рідної минувшини, який, збираючи пам'ятки своєї околиці, зміг би інформувати про все подорожнього та подати добру пораду... Немає жодного твору, де були б описані місцевість та пам'ятні місця." Тепер все змінилося. Із здобуттям незалежності місцеві краєзнавці у багатьох місцях публікують зібрані матеріали. В де-не-де навіть був налагоджений випуск культурно-історичної періодики. Незважаючи на фінансові труднощі, в Борщеві, наприклад, вже близько восьми років виходить історико-краєзнавчий збіпник "Літопис Борщівщини", який видають Борщівський краєзначий музей та краєзнавче товариство "Джерело" (редактор Ігор Скочиляс). Зусиллями інших ентузіастів на Буковині видавався щоквартальник "Дністер", літературно-мистецького, громадсько-історичного та культурно-освітнього спрямування (редактор Марія Чобан). Крім того, досить багато місцевих краєзнавців написали і опублікували брошури з історії рідних сіл. Та все ж таки, найбільше інформації зберігається в народній пам'яті і щоб перенести її на більш надійні носії потрібно дуже багато кропіткої роботи. У цій короткій статті можна лише побіжно оглянути народне трактування власної історії та культури на теренах Придністров'я, рухаючися від витоків Дністра і Стрия до українсько-молодовського кордону. Для більш повної картини тут інколи будуть приводені дані з літературних джерел. Експедиція збирала також етнографічний матеріал, але суттєво нового нічого не було знайдено, здебільшого звичаї до деталей збереглися так, як це, наприклад, описує Олекса Воропай.
м. Турка. Це "столиця" бойківського краю, розташована в Карпатах зовсім недалеко від верхнього Стрия по обидвох берегах його притоки Яблоньки. А трохи західніше від Турки розпочинає свій біг Дністер. Турка як село відоме з 15-го століття, коли польський король Владислав Ягайло передав право на його володіння одному з волоських шляхтичів, який став на службу в короля. Коли у 1729 році Турку придбав Ян Антоній Калиновський і добився переведення її до стану міста, він, намагаючися принадити купців та ремісників, обіцяв їм широкі свободи і пільги, незалежно від їх майнового і громадського стану, релігій та національності. Він мав на меті зробити з Турки великий торговий центр, для чого вона, розташована на гостинці з Польщі до Угорщини, добре надавалася. З тих часів у Турці завжди було мішане населення - українці, поляки, волохи, жиди. Тільки євреї складали замкнену громаду, решта ж населення поступово українізувалася, всі ходили до тої самої православної церкви. Лише після побудови мурованого костелу поляки стали зберігати свою національну ідентичність, але українсько-польських шлюбів все було багато. Під час експедиції "Дністер-2001" у Турці місцеві люди розповідали, що в мішаних подружжях діти частина дітей хрестилася у костелі, а частина у церкві. Якщо батько був поляк, то у костелі хрестилися хлопчики, а якщо полькою була мама, то - дівчатка. Хрещені в костелі українці тепер складають місцеву римо-католицьку парафію.
с. Вовче. Тут бере свій початок Дністер. Він витікає з джерела на горі недалеко за селом, але завдяки численим притокам швидко стає повноводним і вже в самому селі становить певну перешкоду для сполучення між правобережною і лівобережною частинами села. Село старовинне, патріархальне, типове для гірської частини Придністров'я. У верхів'ях Дністра і Стрия по селах майже всі родини живуть з діда-прадіда і добре пам'ятають про своє походження. Ще донедавна тут існував поділ на "хлопів" і "шляхту". І хоч ті і другі бували однаково бідні, але в церкві стояли окремо і для подружжя обирали партнера тільки в межах свого стану. Люди в цих селах глибоко релігійні, свято дотримуються старих звичаїв. Тут дуже часто на подвір'ях, вздовж доріг можна побачити хрести, кам'яні і дерев'яні. Ці хрести ставилися в різних випадках, але їх можна поділити на дві групи. Є хрести як знак прохання допомоги у Бога (щоб урожаю бути, щоб діточки годувалися, щоб чоловік або син з війни повернувся). Інші хрести ставилися в подяку Богові за одужання після тяжкої хвороби, за щасливе повернення з війни, заробітків. Багато з тих, хто емігрував в далеку Америку також ставили хрести, щоб залишити пам'ять про себе. Окремо ставилися великі хрести в пам'ять скасування панщини 1848 року і насипалися кенотафи (порожні могили з хрестами) загиблим січовим стрільцям. Це явище було характерне всюди в Галичині. Більша частина цих пам'яток була зруйнована в радянські часи, але після здобуття незалежності України вони всюди були відновлені. У самому Вовчому було дві церкви, дві каплички і костел. На вході до церкви Пресвятої Богородиці висить пам'ятна дошка з таким надписом: "Найбільшому украіньскому поетови Тарасови Шевченкови в столітнї роковини уродин 1814 - 1914". Про побудову цієї церкви існує легенда, яка в певній мірі є типовою для Приністров'я. Церкву планувалося поставити на горі, що піднімається над селом, недалеко від костелу. Місце було освячене і на ньому був поставлений хрест. Але ця земля належала швабам (німцям), і вони вночі перенесли хрест на протилежний берег Дністра, а людям сказали, що хрест з волі Божої переніс вітер. Люди повірили і збудували церкву на новому місці. Зразу за селом під старою дуплястою липою стоїть криниця. Люди називають її Франковою, бо ніби до неї приїжджав наш славетний письменник. Живуть серед мешкаців села, так як і в інших карпатських селах, перекази про боротьбу воїнів УПА. Найчастіше в таких переказах присутній трагічний момент самознищення партизанів, вмотивованого небажанням потрапляти в руки катів НКВС.
с. Верхнячка. Тут починається Стрий. І от, легенда про побудову церкви в селі подібна до тої, що у Вовчому. Колись в грозі з церкви зірвало хрест і занесло вітром. Нову церкву побудували там, де знайшли хрест.
с. Н. Висоцьке. Ще та сама тематика легенди. В селі була стара церква. Нову хотіли будувати на попівстві, вже поставили хрест, але за ніч хрест перенісся до старої церкви. Там і побудували нову. Церкви у карпатських селах будувалися переважно дерев'яні. Багато з них є справжніми шедеврами народної архітектури. Як приклад можна навести відому
Loading...

 
 

Цікаве