WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Соціально-духовні основи культури класицизму - Курсова робота

Соціально-духовні основи культури класицизму - Курсова робота

Літературна теорія — не єдина сила, що визначає собою літературу певної епохи. Літературна практика залежить і від ідеології свого часу, і від соціальної структури суспільства. Період класицизму був по всій майже Європі періодом т. зв. "просвіченого абсолютизму". Література набуває в зв'язку з цією політичною формою специфічно "двірського" характеру: цей характер мають літературні твори не лише в політичних центрах; забарвлення літературних інтересів вищих кіл передається навіть у літературну провінцію. В українській літературі, як побачимо, забарвлення це мало помітне.

Не єдина панівна, але найбільш впливова ідеологія періоду літературного класицизму є "просвіченість". Представники "просвіченості" переконані в тому, що основним, найвищим, виявом людського духу, основною історичною силою є "розум". Ірраціональні сили, все те в житті людини, суспільства та в історичному процесі, чого не можна обґрунтувати розумом, якщо не відкидається цілком, то в кожному разі недостатньо береться до уваги представниками просвіченості. До них вона ставиться з скепсисом, холодом та презирством. До таких сфер, які просвіченість іґнорує або недооцінює, належать у єстві своєму "ірраціональні" почування людини, незрозумілі звичаї та традиції, що їх просвіченість, як "забобони", пересуди, відкидає. Просвіченість не розуміє багато чого в релігійному житті, зокрема — елементів почуттєвої побожності, не розуміє національного почування або його раціонально перетлумачує, не цінить народних звичаїв та старовини, поскільки ті й ті не є цілком "розумні". Сферу побожності просвіченість звужує та почасти замінює релігію моральністю; національне почуття цілком замінює державним та династичним, звичаї цінить лише, поскільки вони свідчать про первісну "невинність" простої людини, історичну старовину приймає не в тому, що в ній було специфічним для її часу, а в тому, що в ній є загальнолюдським та близьким чи корисним (повчальним) для "просвіченої" сучасності.

Як бачимо, в психології часу класицизму чимало небезпек. Зокрема, на Україні соціальна структура веде до звуження літературної тематики, ідеологія просвіченості — до раціоналістичної "сухості" та іґнорування багато чого в житті, зокрема дуже важливої для літератури (як і для всякого мистецтва) сфери почувань.

Класицизм розвинувся найяскравіше у Франції. Там він розвивався значною мірою вже поруч із літературою бароко. В 18 ст. значного впливу класицизму, насамперед французького, зазнали літератури сусідніх з українцями народів — росіян та поляків. В обох класицизм розвинувся широко, а в поляків — блискуче.

На Україні розвиткові класицизму не сприяли ані політичні, ані духовні умови.

В другій половині 18 ст. скасовано майже всі рештки української автономії. Скасування гетьманщини, знищення Січі, закріпачення селянства — це лише головні етапи процесу обернення України в російську провінцію. Єдина політична сила, що могла, мабуть, якось затримати цей процес, українське шляхетство; російський уряд почасти тероризував його, почасти зумів притягнути різними засобами на свій бік та, вживаючи його послуги, часто — на вищих щаблях урядового апарату, зробити його навіть знаряддям своєї політики. Культурно така значна за часів бароко сила, як українська церква, була теж позбавлена всякої автономії, а сили її кращих представників значною мірою — використано на неукраїнських теренах. Культурні потреби країни довгий час цілком нехтувалися. Школи, в тому числі Київська Академія, яка ще в середині 18 ст. значною мірою могла задовольнити потреби в світській високій освіті, стали суто духовними закладами. Шляхетство вже не могло задовольнитися вихованням, яке через свій однобічно-духовний характер залишалося поза "потребами часу", хоч ці "потреби" і були чималою мірою вимогами моди. Це викликало дальший відплив — уже молоді — до Петербургу або Москви, які стояли на відповідній "висоті".

Так український народ робився помалу типовою "неповною нацією", народом без культурно важливих за тих часів суспільних класів — вищого духовенства та вищого дворянства. Тим самим відпадали не лише — почасти — творчі групи, але ще більше групи, які в 18 ст. найбільше могли спричинитися до розвитку літератури, бо від них виходило "соціальне замовлення" літературних творів, тобто вони були головними їх споживачами. "Неповній нації" відповідає здебільшого неповна література. Такою була і література українського класицизму. Коли за часів бароко українській літературі бракувало лише деяких ґатунків, в цілому середній українець міг задовольнити більшу частину своїх літературних потреб власною літературою, часи класицизму утворили зовсім інший стан: українська література була лише якимсь можливим доповненням до літератури чужомовної, однаково чи російської, чи французької, чи польської. Несамостійність літератури зовсім не зв'язана з низькою якістю літературних творів, — серед творів українського класицизму є твори повновартні, але з усієї різноманітності літературних ґатунків репрезентовані лише кілька та до того в кожному разі такі, які не могли б цілком задовольнити духовні потреби модерної людини, навіть і без якихось занадто вже загострених духовних інтересів.

Але український класицизм мав для української літератури і глибше значення, аніж зміна літературного стилю. Це була зміна літературної мови, перехід від різноманітної мови бароко з її обома полюсами — церковнослов'янщиною української редакції та народною мовою — до єдиної літературної мови та до того — мови народної. Це було в порівнянні з реформою чи навіть революцією в сфері літературного стилю щось до того цілком нове, радикальне та глибокосяжне, що хоча й буде перебільшенням назвати цю зміну мови "національним новонародженням", чи, як почали казати романтики, "відродженням", але це все жбуло літературне відродження (може, ліпше було б казати "пробудження"). Переходові до народної мови сприяли якраз ті обставини, що ми їх уже розглянули та оцінили як власне велику слабкість українського суспільного життя: втрата Україною вищих суспільних верств та обмеженість літературних ґатунків українського класицизму — "неповнота" української класичної літератури. Бо ті ґатунки, які розвинулися в українському класицизмі — ґатунки травестійні та ще байка та комедія — якраз сприяли, а то й просто вимагали вживання народної мови. Свідоме та послідовне плекання народної мови, як мови літературної, принесла з собою лише романтика та романтична думка (пор., зокрема, далі про Куліша). З характером літературної мови та її розвитком ми ближче познайомимося далі.

Мовне оновлення, що його приніс з собою Україні класицизм, привело до того, що твори цього часу утримали своє значення в українській літературі довше, аніж цього можна було б сподіватися та аніж — почасти — ці твори заслуговували. Традиція українського класицизму тягнеться аж до часів реалізму та дожевріла аж до самого кінця 19 ст. У цих творах нащадки вже не помічали (за рідкісними винятками, до яких належав, напр. Куліш) їх стилістичної та ідеологічної обмеженості, ці твори до останніх часів переінтерпретовувалися як вияви зовсім іншого духу, аніж той, що їх і насправді породив. Не помітити в "українському класицизмі" класицизму було справді легко, — бо українська література класицизму не мала типових ґатунків та зв'язаних з ними стилістичних та ідеологічних рис (раціоналізму, "високого стилю" і т. д.), яких уже ніяк не прийняли б ані романтики, ані реалісти. Література українського класицизму мала тривалий вплив, який почасти збагатив літературу і зокрема — мову пізніших часів, почасти затримав хід літературного розвитку та зробив неясними межі та кордони між пізнішими літературними стилями, сприяючи тим загальним перешкодам, що стояли на шляху літературної диференціації та що про них ми вже говорили вище.

В кожному разі український класицизм є своєрідним. Не лише тому, що в самому розвитку його перетинає на дві частини зміна мови. Він лише в дуже незначних виявах користується типовими "високими" ґатунками (ці ґатунки письменники українського класицизму творять російською мовою) та "високим" мовним стилем. "Високий стиль" буває можливий лише після того, як мова до нього приготовлена попереднім розвитком: на Україні ж літературна мова класицизму була нова та ще народна. Користування новими мовними шарами завжди веде до певної ориґінальності природно, бо нова мова ще ніяк не унормована ані своїм словарним складом, ані своїм стилем. Тому література українського класицизму почасти нагадує барокову літературу. З іншого боку, не витворивши "високого стилю", вона пізніше здавалася близькою деякими рисами до мови "реалістичної", поскільки ця остання прагне якнайтісніше зв'язатися з народною мовою. Певна стилістична невиразність українського класицизму сприяла пізніше його літературному впливові.

XVII-XVIII ст. були вирішальними у формуванні культури Нового часу, що тісно пов'язано з виходом на історичну арену нового класу - буржуазії. Її економічне утвердження, політична боротьба супроводжувалися складанням нового світогляду. Завдяки численним відкриттям видатних вчених стався переворот у поглядах на природу, утвердилася матеріалістична картина світу. Було поставлене питання про справедливий устрій людського суспільства. Відповідь на нього шукали блискучі мислителі епохи Просвітництва. Ускладнюються форми художньої творчості. Якщо в середні віки єдність європейської культури була наслідком її нерозвиненості, то тепер виникають умови для єдності культурного процесу вже на іншому якісному рівні. Перераховані культурні процеси були однією з передумов буржуазних революцій в Англії, а особливо у Франції

Loading...

 
 

Цікаве