WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Актуальність і значення культурологі. Типологія цивілізацій за американською науковою школою (Ф.Нортроп, П.Сорокін, А.Крьобер) - Реферат

Актуальність і значення культурологі. Типологія цивілізацій за американською науковою школою (Ф.Нортроп, П.Сорокін, А.Крьобер) - Реферат

Адже фактично сьогодні Україна стоїть перед дуже складним вибором, по суті, вселенського масштабу: з якою цивілізацією себе ототожнювати? Тисячоліття тому такий же за значенням вибір щодо релігійних уподобань зробив Володимир Святославович. Сьогодні обрати має Україна і, здається, саме циклічно-цивілізаційна парадигма у широкому її розумінні (як географічно–континентальна та культурно-ментальна) має стати основою для грунтовного вибору. Причому ця парадигма дозволяє відійти від чорно-білого мислення більшовицької епохи (Хто – не з нами, той – проти нас!) до інструментарію антиномічного вчення, створеного понад 80 років тому видатним російським філософом і богословом, математиком і фізиком Павлом Флоренським. До речі, інший видатний російський філософ Микола Бердяєв, погляди якого сформувалися у Києві в першій третині його життя, відкликаючись у січневому 1914 р. номері журналу "Русская мысль" на вихід у світ фундаментальної праці Флоренського "Стовп та ствердження істини", написав тоді про неї, що ця "книга єдина в своєму роді, що хвилює та приваблює,...саме цінне у книзі свящ. Флоренського – це його вчення про антиномічність" .

Як підсумок, саме на основі універсального антиномічного вчення українська багатовекторна геостратегічна концепція може виглядати наступним чином.

По-перше, для України, як географічного центру Європи, територією якого традиційно проходили трансконтинентальні торгові шляхи, саме персоніфіковане зближення з ЄС вбачається пріоритетним напрямом її геостратегії поступового входження до європейської цивілізації. Тим більше, що за культурними традиціями (особливо на рівні побутової культури) та ментальністю неагресивної нації (чого варта у сьогоднішньому досить агресивному світі відмова України від ядерної зброї, яка вже після цього унікального вчинку "малоросів" з'явилась в Ізраїлі, Індії та Пакистані) українці також досить близькі до багатьох європейських народів, а за терпимістю до негараздів – навіть можуть дати фору будь-якій нації. То невже, з огляду на вищесказане, українці не мають розраховувати на підтримку з боку інших народів у розбудові свого громадянського суспільства та незалежної держави, що має знайти своє гідне місце у новому порядку цивілізацій?

І перші ознаки руху назустріч Україні з боку Євросоюзу виявив ще жовтневий 1988 р. саміт "Україна – ЄС", що відбувся у Відні. Хоча офіційною реакцією Європи було тільки зафіксоване в підсумкових документах цього форуму "прийняття до відому стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС", дипломати стверджують, що й це є суттєвим позитивом. Поки що всі українські пропозиції – про приєднання Києва до Європейської конференції країн-учасниць та країн-претенденток на вступ до ЄС; про початок переговорів щодо введення зони вільної торгівлі; про мінімізацію негативних для України наслідків прийняття до Євросоюзу Польщі, Угорщини та Чехії; про створення спільної групи експертів для визначення місця України в Європі – будуть уважно та ретельно вивчатися в Європейському Союзі. Дипломати тоді стверджували, що такий результат досягнуто вперше, і він відкриває великі перспективи на шляху України до європейської спільноти. Тоді ж ЄС надав Україні перший транш кредиту для стабілізації платіжного балансу в розмірі 150 млн екю (181,8 млн дол. США). Ще було обіцяно 203 млн дол. США на приведення до нормального стану чорнобильського об'єкту "Укриття" та "суттєвий кредит" на добудування блоків Хмельницької і Рівненської АЕС. ЄС обіцяв також підтримку в розвитку Євро-Азіатського транспортного коридору, що за проектом TRAСECA має проходити територією України і Кавказу. Здається, виконання всіх цих рішень і визначить у перспективі місце України як не тільки географічного, а й геоекономічного центру Європи. Але сьогодні вже темп зближення української держави з ЄС не є задовільним, про що нещодавно заявив міністр закордонних справ України Борис Тарасюк.

По-друге, суттєвою компонентою суспільного життя для України залишаються водночас її відносини з Росією (тобто – за Шпенглером – з російсько-сибірською цивілізацією), з якою вона пов'язана упродовж століть спільними історією та духовними традиціями, науково-технічним співробітництвом, виробничою кооперацією підприємств, торгово-економічними відносинами, прикордонним, економічним та культурним співробітництвом регіонів, родинними та особистими людськими взаєминами. Адже, як стверджував лідер євразійської школи, видатний російський лінгвіст і культуролог князь Микола Трубецькой, "культура, що з часів Петра живе та розвивається у Росії, є органічним і безпосереднім продовженням не московської, а київської, української культури" .

Таким чином, "Велика російська культура" має значною мірою українські корені, що подовжувались через таких геніальних російських літераторів українського походження, як Микола Гоголь, Володимир Короленко, Максиміліан Кирієнко-Волошин, Ганна Горенко-Ахматова, Михайло Зощенко та інші. Мабуть, невипадково післявоєнну розправу над радянською інтелігенцією, яку не встигли винищити у страшні 30-і роки, Сталін у серпні 1947 р. розпочав саме з двох останніх – "прокаженої" поетеси (Ахматова писала про себе: "Не лирою влюбленного иду прельщать народ, трещетка прокаженного в моих устах поет") та письменника-сатирика, яких взагалі не мало бути в сталінську епоху. Саме українська земля завжди відрізнялась гумором її жителів. А у перші роки радянської влади звідсіля поїхали до Москви такі письменники, як Михайло Булгаков, Ісаак Бабель, Ілля Ільф, Євген Петров, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, що сформували там когорту видатних майстрів сатири та гумору, закінчивши свій життєвий шлях чи письменництво у цьому жанрі ще до Великої Вітчизняної війни.

По-третє, не слід забувати, що південь України, і перш за все, Автономна республіка Крим, є свого роду перехідною зоною до ісламської цивілізації, релігію якої сповідають кримські татари. Враховуючи, що Кримський півострів є землею їх пращурів, яких Сталін у радянські часи вилучив з неї, Україні необхідно знайти виграшну модель діалогу з цією активно впливовою цивілізацією саме через татарське населення цього регіону. (Засновник антропософії, у самій назві якої закладена мудрість людини, Рудольф Штайнер ще перед Першою світовою війною шукав форми гармонійного співіснування різноманітних релігій на Землі. За допомогою таких всесвітньо відомих діячів культури, як Андрій Бєлий, Максиміліан Волошин та багато інших, на півночі завжди нейтральної Швейцарії, де упродовж тривалого часу мирно співіснують приблизно однакові частини католиків і протестантів, у Дорнаху, поблизу стародавнього європейського торгового міста Базеля Штайнер збудував Іоаннов храм "Гетеанум", що символізував спільність усіх релігій людства перед єдиним Богом. І хоча Швейцарія не брала участі, як у Першій, так і в Другій світових війнах, – це не зберегло "Гетеанум", що згорів у пеклі тієї війни.

Україна шукає адекватну модель цивілізованих відносин з кримськими татарами. Перші кроки щодо цього вже зроблені. Вони дістали високу оцінку з боку заступника генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Серджіо Вієйри де Мелло, який, говорячи про виконання Україною профінансованого ООН у розмірі 3500 тис. дол. США кримського проекту допомоги депортованим народам, підкреслив: "Це був дуже складний іспит, і ви здали його на "відмінно". І хоча Україна звернулась до комітету з кризових явищ ООН з проханням додатково інвестувати в програму інтеграції та розвитку Криму ще 2 млн дол. США, поки що прийнято рішення про виділення тільки 500 тис. дол .

Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що у складному постбіполярному світі, нові полюси розвитку якого ще до кінця не визначились, нинішню багатовекторну геостратегію України зумовлює усвідомлення значущості вибору за умов кардинальних змін у світовому порядку цивілізацій та пов'язаного з цими змінами перегляду відносин в усіх сферах життя людей на рубежі не тільки століть, а й тисячоліть хронології історії людства. Україна, що, по суті, знаходиться на стику кількох сучасних цивілізацій, при своєму розумовому потенціалі має знайти форму діалогу між ними, від якого виграє як вона, так і самі цивілізації, що спілкуються. Здається, від цього сьогодні залежить загальна геополітична та геоекономічна ситуація на євразійському континенті і, навіть, у світі.

Використана література

1. Культурология. XX століття: Енциклопедія Гл. ред., сост. і авт. проекту С. Я. Левіт 1998

2.Розин В.М. Як людина бачить і розуміє світ . 2004

3. Рашкофф Д. Медиавирус. М. Ультра культура, 2003.

Loading...

 
 

Цікаве