WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Актуальність і значення культурологі. Типологія цивілізацій за американською науковою школою (Ф.Нортроп, П.Сорокін, А.Крьобер) - Реферат

Актуальність і значення культурологі. Типологія цивілізацій за американською науковою школою (Ф.Нортроп, П.Сорокін, А.Крьобер) - Реферат

Визначення поняття "цивілізація"

Ще у 1930 р. видатний французький історик Люсьєн Февр, що є одним із засновників дуже авторитетної серед учених-суспільcтвознавців школи "Аннали", якраз на початку її існування присвятив еволюції значень дефініції "цивілізація" спеціальну роботу (ця праця називається "Цивілізація: еволюція слова та групи ідей").Після ретельного дослідження він стверджував, що даний термін вперше вжито французьким інженером мостів і доріг Н.А. Буланже у його книзі "Старовина, що виявлена у своїх звичаях", яка у переробці видатного французького філософа Поля Гольбаха була видана тільки у 1766 р., тобто після смерті автора (помер у 1759 р.). Цю дефініцію тут використано наступним чином: "Коли дикий народ стає цивілізованим, ні в якому разі не слід вважати акт цивілізації завершеним після того, як народу видані чіткі та незаперечні закони: потрібно, щоб він ставився до даного йому законодавства як до цивілізації, що подовжується" .

Існує й така думка, що поняття "цивілізація" вперше було використано у французькій літературі маркізом де Мірабо у 1757 р., а в англійській – у 1767 р. тобто практично в одні й ті ж самі часи. Це свідчить про сам дух світосприйняття епохи, що вимагала нової дефініції. І сьогодні у слові "цивілізація" є щось магічне, що заворожує людину і створює в її уяві незвичайну суспільну модель, побудовану розумно, з урахуванням усіх необхідних потреб соціуму, що проголошувалось і в комуністичному ідеалі..

Вже у 1819 р. термін "цивілізації" вперше використовується як множина. Таким чином визнавалась можливість багатоманітності варіантів цивілізованого розвитку народів. Вислів про "спадщину всіх попередніх цивілізацій" з'явився тоді у книзі "Старець та молода людина" нині маловідомого французького автора П. Балланше. Наприкінці наступного десятиріччя виходять книги "Історія цивілізації в Європі" (1828 р.) та "Історія цивілізації у Франції" (1830 р.) відомого французького політика Франсуа Гізо. З 1840 р. він фактично керував усією політикою Липневої монархії, а з 1847 р. – навіть очолював уряд своєї країни, який через рік було скинуто в ході Великої буржуазної революції 1848 р. Ще через десяток років видатний англійський вчений Генрі Томас Бокль упродовж 1857-1861 рр. друкує свою двотомну "Історію цивілізації в Англії".

Соціокультурні системи Питирима Сорокіна та Миколи Хлєбникова

Саме виходячи із циклічних закономірностей розвитку цивілізацій, узагальнюючу концепцію їх культурно-історичних типів запропонував видатний російсько-американський соціолог Питирим Сорокін. У стислому вигляді він виклав її ще в 1941 р. у своїй знаменитій роботі "Криза нашого часу" – скороченому та популяризованому варіанті його фундаментальної чотиритомної праці "Соціальна та культурна динаміка"

Сорокін визначив три типи суперсистем:

1. Умоглядна або спіритуалістична, що базується на надчуттєвій реальності;

2. Сенсуалістична, що визнає чуттєвість джерелом та мірою усіх речей;

3. Ідеалістична, що базується на синтезі інтуїції, розуму та чуттєвості.

Названі суперсистеми існують ідеально, але історично об'єктивуються в матеріальних засобах задоволення потреб людей.

Цікаво, що запропонована Сорокіним типологія суперсистем дуже нагадує відповідні теоретичні викладки іншого російського вченого Миколи Хлєбникова, який ще у 70-і роки ХІХ століття, працюючи в Києві, також виділив три типи цивілізацій: чуттєву, утилітарно-реалістичну та ідеалістично-релігійну. За класифікацією Хлєбникова, кожен тип має в основі визначену ціннісну (у його термінології – "регулятивну") орієнтацію. "Пріоритетом чуттєвих цивілізацій є матеріальні насолоди, особливо чуттєве кохання, що прирівнюється тут до найвищого роду людських потреб та санкціонується усіма формами пропаганди як культовий феномен. Навіть Бог, якому всі поклоняються", на думку Хлєбникова, "сприяє чуттєвості і відповідним чином тлумачить регулятори – добро, справедливість та право. Цивілізації цього типу регресивні за своєю природою. Індивідуалізм та егоїзм, жадоба мати насолоду будь-якою ціною, і чим скоріше, тим краще, полягають у їх основі. Але спадкоємність у прихильності до насолоди не гарантує відтворення нації, навпаки, виснажує духовні сили народу. Зв'язок між поколіннями дуже крихкий, і вони легко залишають історичну сцену" .

Цивілізації утилітарно-реалістичного типу відрізняються мобільністю і достатньо високою сталістю існування, що їх мала радянська держава, а до неї – російська імперія. Остання після, здавалось, загибелі у 1917 р. відродилась у формі радянської імперії. Це вказує на велику вірогідність нового подібного відродження, тим більше, що автократичний стиль управління дедалі більше стверджується не тільки в Росії, а й у більшості пострадянських країн. Розпад СРСР відбувся. Але імперський дух в Росії не загинув, і пройде ще не одне десятиріччя, поки вщухнуть російські великодержавницькі амбіції та пов'язані з ними претензії на землі сусідніх країн. Ось, чому сьогодні для самозбереження України так важливо зробити все, щоб зазіхання імперських сил у Росії не матеріалізувались за рахунок української території та розташованих у її межах кращих господарчих об'єктів. У цьому контексті делімітація українсько-російського кордону потребує термінового вирішення, незважаючи на суперечності навколо статусу прикордонних водних акваторій України у басейні Азовського моря.

Місце України та Росії у новому світовому порядку цивілізацій

Практично кожна із центрально- та східно-європейських країн, включаючи Україну і, навіть, Росію, прагне до інтеграції в Європейський Союз, що може виконати роль колективного світового лідера. Враховуючи все вищесказане і той природний фактор, що на українській території розташований географічний центр Європи, саме персоніфіковане зближення України з ЄС є пріоритетним напрямом її геостратегії поступового входження до європейської цивілізації.

Цьому має сприяти і геоекономічне положення України. Її територією, як відомо, традиційно проходили торгові маршрути трансконтинентального значення, від активності функціонування яких залежала динаміка розвитку економіки тієї держави, до складу якої входила Україна. Сьогодні аналогічні шляхи називають транспортно-комунікаційними коридорами, що мають носити переважно транзитний характер. Адже згідно з результатами досліджень англійського інституту "Рендел", в України найкращий коефіцієнт транзитності в Європі, але ступінь його використання дуже низький. Це добре видно на прикладі вертикальної складової "великого хреста" (тобто "Шляху із варяг у греки"), головна історична транспортна артерія якої – Дніпро – нині майже завмерла. Горизонтальна його складова – "Великий шовковий шлях" з Європи через Україну та Росію у східному та південно-східному напрямках – веде до могутньої Японії, яка за темпами економічного зростання була у 60-70-і роки ХХ сторіччя світовим лідером, і Китаю, що разом з "поголів'ям азіатських тигрів" змінив її у цій ролі у 80-90-і роки, коли багато розвинутих країн, і особливо країни СНД в 90-і роки, переживали глибоку системну кризу. Саме усвідомлення кардинальних змін у всіх сферах життя на рубежі не тільки століть, а й тисячоліть зумовлює багатовекторний характер геостратегії України у постбіполярному світі, суттєвою компонентою якої є українсько-російські відносини, що справляють значний вплив на загальну геополітичну та геоекономічну ситуацію в країні.

Особливої важливості набуває роль України у геополітичному протистоянні планетарної демократії відродженню Російської імперії, яка під назвою "Радянської" нещодавно загрожувала всьому світу. І хоча ще у середині ХХ століття видатний російський філософ Георгій Федотов відзначав, що "у сучасному світі немає місця Австро-Угорщинам" та іншим старим імперіям, не слід забувати про пересторогу Збігнєва Бжезінського, яку він уперше висловив у 1994 р. в статті "Передчасне партнерство" – "Неможливо досить рішуче стверджувати, що без України Росія зрікається імперії, але з Україною, заангажованою і потім підпорядкованою, Росія автоматично стає імперією" – і розвинув пізніше у книзі "Велика шахівниця" . Адже більше трьох століть тому Російська імперія почалася саме з "возз'єднання" з Україною. А з проголошенням української незалежності дев'ять років тому, за визначенням, зробленим тоді у "Московских новостях" Глібом Павловським: "Припинилась Росія – імперська унія, створена династією Романових з Московського царства та Гетьманської України. Якщо не зловживати історичними претензіями, сьогодні в Європі існує, як мінімум, дві російські держави: російсько-московська та україно-руська" .

Ось чому політика самозбереження і самоствердження України, перш за все на пострадянському просторі, стає особливо важливою у відносинах з Росією. Тим більше, що деякі представники політичного істеблішменту РФ вважають, що "Росія швидше піде на глобальну дестабілізацію всього пострадянського простору і на розвал України" (Андронік Мігранян) , і обгрунтовують геополітичну декомпозицію останньої, виходячи з того, що "існування України у нинішніх кордонах та зі статусом "суверенної держави" тотожне завданню страшенного удару по геополітичній безпеці Росії, рівнозначне вторгненню на її територію" (Олександр Дугін) . Але цитовані московські професори, один з яких – тодішній член Президентської ради РФ, а другий – автор першого російськомовного навчального посібника з геополітики, не є тут винятком. Так, колишній голова комітету з геополітики Державної Думи Росії Олексій Митрофанов на слуханнях, присвячених обговоренню широкомасштабного договору України з РФ, 3 березня 1998 р. від імені фракції ЛДПР виступив із заявою: "Справа у неприйнятті принциповому: нема держави "Україна". Нема для суспільства"

Loading...

 
 

Цікаве