WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Взаємовідношення добра і зла. Моральний зміст проблеми сенсу життя - Реферат

Взаємовідношення добра і зла. Моральний зміст проблеми сенсу життя - Реферат

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З "ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ"

Взаємовідношення добра і зла.Моральний зміст проблеми сенсу життя.

ПЛАН

ВСТУП

1.ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ДОБРА І ЗЛА.

2.МОРАЛЬНИЇ ЗМІСТ ПРОБЛЕМИ СЕНСУ ЖИТТЯ.

3.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Етика належить до філософських дисциплін, окільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставленнями індивіда до світу. Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору. Відповідність вчинків і дій нормам. Вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить. А також людства, з"ясовується місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

1.ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ДОБРА І ЗЛА.

Добро" є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб

"тлумачення, аргументації й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні, фундаментальні. У них найповніше виявляється специфіка моралі, бо саме за допомогою категорій "добро" і "зло" виділяється, окреслюється моральний аспект діяльності , людської свідомості , поведінки, взаємин людей , їх ставлення до природи

Зміст категорії "добро" іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі ,хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало ,зло – як морально негативне ,саме етику – як учення про добро і зло.

Добро – найвища ,абсолютна вселюдська цінність , причетність до якої наповнює життя людини сенсом , воно стає самоцінним ,а не служить для досягнення інших цілей ; уявлення про добро в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

На відміну від прекрасного (абсолютно вселюдської цінності) добро адресується людині не в художньому образі , а в натуральному вияві.

Людині постійно доводиться вдаватися до категорій "добро" і "зло" ,оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критеріями моральних вимог не може бути ні її свідомість ,ні громадська думка. За словами В. Соловйова , щоб спромогтися на здійснення добра , необхідно знати , чим воно є насправді. В іншому разі будь-які намагання зробити це будуть лише механічною дією. В історії людства відомо немало подій і фактів . Коли хибні уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків (хрестові походи , інквізиція, фашизм). Тому з"ясування природи та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою.

З розвитком етики сформувались численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи – моральний абсолютизм і моральний релятивізм.

Абсолютистські концепції добра і зла. Їх представники онтологізують (надають статусу буття) добро і тлумачать зло як щось негативне ,що протистоїть буттю , спотворює його. Добро і зло протиставляють , стверджують , ніби добро за будь-яких умов не може переходити у зло, і навпаки. Категорії "добро" і "зло" розглядають як незмінні ,абсолютно істинні , вони не піддаються сумніву. При цьому не враховують ,що їх авторами були окремі люди (філософи, апостоли, пророки), які мали специфічні , іноді гранично полярні , несумісні погляди, переконання,світогляди.

Подібні уявлення побутували ще в міфології Давнього світу, божества якої чітко поділяють на добрі і злі. Наприклад, згідно із зороастризмом (релігія Давньої Персії) вся світова історія становить собою боротьбу доброго бога-творця, абсолютного добра Ахурамазди (Ормузда) і злого бога, абсолютного зла.

Згідно з абсолютистською етичною концепцією добро часто ототожнювали з духовним началом, а зло—з матеріальним, тілесним. душа ,мовляв, має божественне джерело,а тіло обтягує душу ницими пристрастями . Тіло як матеріальне , речовинне має потяг до посібного собі ---доматеріальних предметів ,а душа—до нематеріальних явищ.

Пізнання розглядають при цьому як шлях до чеснот і протиставляють наживі й насолоді , хибному, порочному шляху. Насправді, між душевними й тілесними спонуками немає непримиримого антагонізму, оскільки тілесні спонуки регулюють свідомістю людини, принаймні піддаються регулюванню.

Антична етика вбачала перевагу душі над тілом у її здатності до пізнання. Наслідком цього було ототожнення добра зі знанням , а зла--- з незнанням, хибністю.

Релятивістські концепції добра і зла. У цій системі поглядів поняття моралі надається умовне, відносне значення. Що призводить до суб"єктизму в тлумаченні моральних понять і суджень, дот заперечення в них об'єктивного змісту, нерідко—до нігілізму та імморалізму вселюдських моральних цінностей.

Релятивісти бачать те, що моральні поняття й уявлення різних народів, соціальних груп, людей, перебуваючи у зв'язку з іх проблемами, переконаннями й уподобаннями, мають суттєві відмінності, а також залежать від часу, конкретних життєвих ситуації. Звертаючись до фактів, що засвідчували, протилежність моральних уявлень у різних народів, на відносності добра і зла наполягали софісти. Подібним було ставлення до моральних, і не тільки моральних, уявлень скептиків. Що з особливою переконливістю виявилося в аргументах проти можливості точного знання. Скептики, наприклад, вважали, що існує стільки рівноцінних моральних суджень, стільки є народів і осіб. Вони рекомендували утримуватися від суджень. Підкорятися звичаям і законам своєї країни. Оскільки зла, на їхню думку, не існує, потрібно просто остерігатися того, що вважалось злом. І зберігати завдяки цьому душевну незворушність.

Сучасні етапи не дають однозначного тлумачення добра і зла, пояснюючи це такими особливостями:

1.Поняття"добро", яке охоплює всі позитивні моральні явища, якщо й буде визначеним, то виявиться беззмістовною абстракцією. Однак жодна наука не може обійтися без гранично загальних для неї понять.

2. Добро, як правило, виконує в моральному судженні роль предиката, і спроби поміняти місцями суб'єкт і предикат закінчуються невдачею. Добро-- це найвища, абсолютна вселюдська цінність.

3. Безмежна багатоманітність виявів добра, невичерпна застосовуваність поняття "добра".Щодо " невичерпної застосовуваності" поняття "добра", то наука уникає двозначності чи багато значності. З цією метою за кожним терміном чітко визначеним змістом і окресленим обсягом. Так терміном" добро" є в етиці позначають тільки навмисні вільні дії людини, тобто вчинки.

4. Люди, мовляв, різняться між собою, тому загальне добро не може бути однаковим для всіх. Певна річ, люди по-різному розуміють добро, та головне, що для кожної людини воно є саме добром. В іншому разі вона буде нездатною адекватно орієнтуватись у сфері моральних цінностей.

5. Відсутність достатніх підстав, що вважати добро або об'єктивною властивістю буття, або суб'єктивним станом психіки людини, оскільки неможливо встановити, де воно існує, де його шукати--- у предметах і явищах об'єктивного світу чи в душі. На цій основі виникають сумніви, чи існує воно саме по собі, безвідносно до зла.

Цю точку зору можна спростувати. Відомо, що питання про природу добра і зла перебуває в нерозривному зв'язку з проблемою природи і сутності моралі.

Добро слід розглядати як процес, якому властиві такі стадії: ідея добра; добро як стан самосвідомості людини; добро як спосіб буття людини; матеріальна і духовна культура людства, в якій акумулюється і нагромаджується потенціал добра.

2. МОРАЛЬНИЙ ЗМІСТ ПРОбЛЕМИ СЕНСУ жиТя

Поняття " смисл життя "належить до наї важливіших понять етики. Цим терміном позначають і уявлення, яким послуговується моральна свідомість на буденному рівні.

Смисл(сенс) життя----морально-вітоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Формуванню " смисл життя" передують уявлення про цеї феномен. Особливо переконливими. Психологічно достовірними вони були в системі міфологічного розуміння світу в ньому людини. Правда, про належність цих уявлень до сфери моралі можна стверджувати з певними застереженнями. Адже свідомість була тоді синкретичною. Уявлення про смисл життя адресувались людині як членові роду чи племені, а не як індивідуально-неповторній істоті. Виникнення уявлень про смисл життя пов'язане із зародженням самосвідомості, з появою можливості вибору.

Проблема ролі, призначення людини у світі, сенсу її життя є вічною. За словами Е.Фромма, людина-едина тварина, для якої власне існування є проблемою; вона повинна її розв'язувати, і їй від цього нікуди дітися. Поява цієї проблеми у свідомості людеї пов'язана з нуждою, хворобою, муками совісті людеї, зрадою, нерозділеним коханням. Однак основна причина її виникнення полягає у усвідомленні людиною своєї смертності, скінченності свого існування. І справді, якби життя людини було вічним, то вона могла дозволити собі на якийсь час абстрагуватись від цієї проблеми. Безсмертній людині ніколи не пізно почати життя зі смислом. А можливо, її взагалі не цікавив би смисл життя. Для смертної людини існування становить нескінченну цінність. Як писав російський письменник М. Ч. (1828-1889), "краще жити, ніж не жити" маючи на увазі, очевидно "краще існувати ніж не існувати", "краще бути живим , ніж мертвим". Це твердження втрачає свою істинність за умови, коли зберегти своє життя людина може тільки відмовившись від найвищих, уселюдських цінностей, наприклад шляхом зради.

Безперечно , людина як біологічна істота є смертною. Питання про її смерть як істоти соціальної, духовної людство з"ясовує протягом кількох тисячоліть.

Іноді смисл життя ототожнюють з метою, яку ставить перед собою індивід. Прагнення реалізувати мрію наповнює життя особистості відповідним змістом. Про те смисл життя не можна звести до окремої мети. Рано чи пізно людина повинна перейти, як писав сучасний російський філософ і психолог І. Кон, від питання "Ким бути?" до питання "якою бути?". Саме й тоді виникає питання по смисл життя.

Не можна без застережливо стверджувати, що смислів життя є стільки, скільки людей. Етику цікавить те спільне, що характерне для смислу життя за галом. Та й кожна людина, обираючи життєвий шлях, сенс, орієнтується на загальне уявлення про сенс людського життя, хоч і не копіює його.

У розумінні проблеми смислу життя сформувалося дві принципові точки зору. Одна полягає в турботі людини про себе, своє спасіння, самовдосконалення , благополуччя, самореалізацію. Згідно з другою точкою зору, смисл життя не обмежується існуванням індивіда і полягає, наприклад, у служінні Богу, певній ідеї тощо. Окрему людину при цьому розглядають, як засіб. Такий підхід іноді видається дуже високим, а тому привабливим. Проте історія свідчить, що заради сумнівних і псевдовеликеи ідей загублено мільйон людських доль. Очевидно, смисл життя треба шукати між цими крайнощами--- граничним егоїзмом і фанатичним альтруїзмом. Точка зору, згідно з якою смисл життя цілком заперечується, неприйнятна, аморальна.

Існування різних точок зору на проблему смислу життя є природнім явищем. Важливо тільки враховувати, що в моральному житті віра в явність смислу життя відіграє важливу роль. Без неї життя людини справді втрачає смисл.

Представлений у теоретичному мисленні смисл життя, навіть за умови логічної переконливості етичної концепції, не обов'язково є переконливим і прийнятним для конкретного індивіда.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

  1. Етика.- К.: Юрінком Інтер, 2004.-

  2. Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування.- К.: ЦНЛ, 2005.-

  3. Малахов Віктор Етика.- К: Либідь, 1996.- 304с.

  4. Пода Олена Юріївна Журналістська етика.- Запоріжжя: ЗДУ, 2003.- 36с.

  5. Малахов Віктор Етика спілкування.- К.: Либідь, 2006.- 400с.

  6. Малахов Віктор Аронович Етика.- К.: Либідь, 2001.- 384с.

  7. Християнська етика і педагогіка: статті та уроки.- Острог: , 2001.- 312с.

  8. Ломачинська Ірина Миколаївна Професійна етика.- К.: Ун-т "Україна", 2005.- 227с.

  9. Палеха Юрій Іванович Ділова етика.- К.: Вид-во Європейського університету, 2002.- 180с.

  10. Герет Томас М.. Клоноскі Річард Дж. Етика бізнесу.- К.: Основи, 1999.- 214с.

  11. Борейко Володимир Євгенійович, Подобайло Анатолій Віталійович Екологічна етика.- К.: Український фітосоціологічний центр, 2004.-

  12. Палеха, Юрій Іванович Ділова етика: Навчальний посібник.- 4- те видання.- К.: Вид-во Європейського університету, 2002.- 180с.- (Європейський університет).- 10.90

  13. Кубрак, Олег Вікторович Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посіб. з етикету для сту.- Суми: Університетська книга, 2001.- 208с.- 12.50

  14. Чмут, Тамара Купріянівна Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка.- 2-те вид., перер. і доп.- К.: Вікар, 2002.- 224с.- (Вища освіта ХХI cтоліття).- 15.60

  15. Естетика..- К.: Вища школа, 2000.- 399с.

  16. Шалагінов Б.Б. Естетика Й.В.Гете.- К.: Вежа, 2002.- 152с.

  17. Крагель Ольга Захарівна Естетика.- Запоріжжя: ЗНУ, 2006.-

  18. Євша Микола Критика. Літературознавство. Естетика.- К.: Основи, 1998.- 658с.

Loading...

 
 

Цікаве