WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Фольклор.Теорія фольклору - Реферат

Фольклор.Теорія фольклору - Реферат

Майбутні дослідження мають з'ясувати, чи ця глобальна "відкритість" українського фольклору в сучасність є однією з його національних ознак. Слід відзначити також, що розмаїття в ньому форм художнього часу немалою мірою утворюється за рахунок двовісних і християнських жанрів – а це ще раз підкреслює необхідність надолужити відставання в їх вивченні.

Явища простору в сучасній фольклористиці осмислюються в кількох аспектах. По-перше, об'єктивно існуючий простір, або природне середовище, розглядається етнологами як найважливіший фактор формування та екзистенції етносу. На думку В. С. Крисаченка, сучасні наукові методи дають змогу "оцінити довкілля етносу не лише як тло, на якому простежується його буття, чи сцену, на якій той чи інший народ грає свою роль, а як його власну невід'ємну частину" 15. Фахово конкретизуючи цю думку, що походить з інтелектуальної скарбниці французької "школи "Анналів"" 16, С. Й. Грица зазначає: "Простір концентрує навколо себе продуктивну енергію суб'єкта, зворотнім боком впливаючи на особливості його етнічного характеру". По-друге, національний фольклор гостро відчуває зміну простору-середовища, коли його носій змушений покинути рідні місця. "Цей "зсув" фольклору найбільш відчутний в період руйнації замкненого сільського середовища і масового виходу селян на заробітки в інший простір, за межі свого краю" 17. При цьому, на думку С. Й. Гриці, словесний текст і мелодія твору (коли мова про пісню, звичайно) з різною швидкістю рухаються в часопросторі: словесний текст "рухається в часі швидше, ніж мелодія", але "в територіальному русі він виявляє тенденцію до певної сталості"; мелодія ж як носій емоційно-психологічної інформації "виявляє тенденцію до сталості в часі і змінності в просторовому русі" 18. На відміну від двох перших, "глобально" етнологічних, цей третій аспект є власне фаховим фольклористичним і розкриває залежність усної традиції від простору на рівні пісенного твору.

Можна вирізнити ще один аспект фольклористичної інтерпретації простору, а саме врахування впливу на екзистенцію фольклорних творів просторових умов їх виконання. Хоч ці умови не можуть бути визначеними з такою ж чіткістю, як це робить М. Гайдегер при вивченні скульптури, де доводиться приймати до уваги серед "різновидів фізико-технічного простору" навіть той, що "залишається як порожнеча між її формами" 19, вони теж заслуговують на увагу. Так, об'єктивні параметри акустичного подолання простору – а відповідно й можливість бути почутим ширшою або вужчою аудиторією – відчутно розрізняють гуртовий спів балади і рецитацію кобзаря, гру "троїстих музик" і розказування анекдоту. А спроможність народного "театру людей" залучити до себе на виставу більшу кількість глядачів, аніж можуть собі це дозволити вертепники, прямо випливає з різниці у розмірах живого актора і вертепної ляльки.

Набагато краще вивчено внутрішній, сказати б, "художній простір" або, за визначенням Д. С. Лихачова, створений автором словесного твору "певний простір, в якому відбувається дія. Цей простір може бути великим, охоплювати кілька країн <...>, але він може також звужуватися до тісних меж однієї кімнати" 20. Фактично ж, додамо, у фольклорі можливе звуження простору й до межі сприймання об'єкта неозброєним оком, як хоч би в цьому дитячому зверненні до мурашок:

Комашки, комашки,

Ховайте подушки.

Татари йдуть

Й все поберуть.

Д. С. Лихачов зауважує, що простір може бути реальним, або "уявлюваним (як у казці)", він може "так або інакше "організовувати" дію твору". Це найпростіше "географічне" розподілення художнього простору між основними жанрами українського фольклору ми спробували узагальнити в таблиці.

Таблиця 10. Найвіддаленіші зони художнього простору, що зустрічаються в жанрах українського фольклору

Фантастичний

простір (і

небо сакральне)

Космос (і небо реальне

Інші країни

Україна

Село

Чарівна казка, Міфологічна Дума, Лірична Міфологічна

християнська етіологічна балада, пісня, легенда-ме-

легенда, легенда, історична коломийка, морат,

духовний вірш, дитячий пісня, частівка голосіння

"псальма", фольклор, новелістична

замовляння, весільнІ казка,

колядка, піснІ гаївки

паремії (веснянки)

_____________________________________________________________________________

Хай надто спрощена та надмірно узагальнена, схема ця демонструє явище, на перший погляд, парадоксальне: максимальна широта зображення простору, що охоплює й сакральні або фантастичні його форми, спостерігається не у найменшій, як можна було б чекати, а чи не в найбільшій кількості жанрів українського фольклору, а ось максимальна звуженість його, – навпаки, в небагатьох жанрах. Пояснюється це явище, насамперед, тим, що християнська ідеологія, яка привносить уявлення про "небо сакральне", втілюється в українському фольклорі в жанрах не лише специфічно християнських або двовірних. Проте тільки світоглядними чинниками пояснення цієї закономірності не може бути вичерпане: перед нами, безперечно, ще одне свідчення естетичного багатства українського фольклору.

Християнські і двовірні жанри збагачують палітру художнього простору доволі багатобічно. Наприклад, у християнських легендах сакральний простір може мислитися і як чудесне продовження реального: вже згадувалося, що лаврські печери дивно продовжувалися до Єрусалима, а підземним ходом із Почаївської лаври можна дійти не лише до Києва, а й до пекла. На "той світ" можна було дістатися і через обмирання (див.: 5.6).

Легкість подолання простору, окрім християнського фольклору, притаманна ще тільки чарівній казці та деяким сюжетам казки новелістичної. Думи ж з цього погляду виразно протистоять билинам, в яких богатир легко і – в оповідній перспективі – миттєво долає простір:

Он ведь реки-ты, озера между ног спущал,

Он сини моря-ты наокол скакал.

("Три поїздки Іллі Муромця")

Звичайно, в думах є рецидиви такого архаїчного зображення просторових переміщень: козак-"нетяга" відразу ж після перемоги над татарином опиняється на Запоріжжі, Богдан Хмельницький з військом, ледве вирушивши в похід, – у молдавських містах. Проте слухач невільницької думи майже фізично відчував, як простір від ворожої Туреччини до "святої Русі" жорстоко опирається втікачам: гине в степу молодший з трьох братів-втікачів, а галеру, захоплену втікачами-невільниками, зупиняють на її шляху не лише турецькі кораблі, але, вже у гирлі Дніпра – запорозькі гармати.

Так же само, як важку, з перешкодами, змальовано в думі "Корсунська перемога" і втечу з України "панів-ляхів" з євреями:

На річці Случі

Обломили міст ідучи,

Затопили усі клейноди

І всі лядськії бубни.

Которі бігли до річки Росі,

То зосталися голі й босі.

(Куліш, 1. С. 226).

Тут втілилася знайома дослідникам епосу енерційність його поетики: сама сюжетна ситуація втечі викликає стереотипне уявлення про її утрудненість, яке виникло при осмисленні страждань "своїх" втікачів. Проте подолання цього традиційного опору простору за допомогою перетворень у птахів або звірів, відомих "Слову о полку Ігоревім" або загальнослов'янській баладі про "дочку-пташку", героїчна дума не знає, хоч в алегоричній думі "Сестра і брат" героїня пропонує братові дістатися до неї саме у такий магічний спосіб.

У художньому просторі ліричної пісні та балади в українців, як на суходільний нарід землеробів, забагато образів "моря" ("моречка") та його берега як місця дії, коли сюжет того не вимагає. Це явище варто пов'язувати не так з переказами про те, що колись на місці Наддніпрянщини було море, котрі записувалися і під Києвом і в Поліссі, а скоріш із прадавніми враженнями від "синього моря", отриманими далекими предками українців, коли вийшли вони під час "чорноморського розселення" (М. С. Грушевський) на береги Понта Євксинського. Як свого часу в давніх греків, "море" завжди асоціюється з горем, тугою; це ж його сприймання відбилось і в думовій формулі "На синьому морі, На білому камені..."

Тут ми вже виходимо на певні риси загальної характеристики традиційного українського сприймання простору. Спробу узагальнити такі національні особливості у формі певного "образу", тобто метафорично, зробив у 70-ті рр. московський літературознавець Г. Д. Гачев. З цього погляду щойно згадана популярність в українському фольклорі образів "моря", з одного боку, а з іншого – вже позитивно забарвлених "тихого Дунаю/дунаю" (дунай – 'розлив води') виступають важливими компонентами українського сприймання простору як насамперед площинного, рівнинного, а руху – як орієнтованого горизонтально.

Loading...

 
 

Цікаве