WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Черняхівська культура - Реферат

Черняхівська культура - Реферат

Реферат

на тему:

Черняхівська культура

Черняхівська культура була зумовлена новою історичною ситуацією у Східній Європі І—II ст. н. е., що спричинила якісно новий етап культурно-етнічних процесів на території України — етнокультурну інтеграцію її населення.

Власне, черняхівська культура стала грунтом, на якому розгорталися ці консолідаційні процеси, і разом з тим першим вагомим чинником подолання внутрішньоплемінної замкненості. Створювалися умови для подолання бар'єра нетерпимості до зовнішніх впливів і, отже, для інтенсивних міжетнічних взаємовпливів, формування якісно нової етнічності.

Підштовхнула ці етнічні процеси культурна інтеграція передчерняхівського періоду. Йому властиві були поважні етнічні флуктуації та міграційні рухи, що порушили стабільність переважно осілого населення України. У її лісостепові області з південного сходу проникають сармати, з північного заходу — готи й носії пшеворської культури. Населення пізньоскіфського періоду Нижньої Наддніпрянщини розселяється узбережжям Чорного моря, а зарубинецькі племена частково мігрують у Верхнє Подніпров'я, перетворюючись на носіїв пізньозарубинецької культури. Культурно-етнічні процеси ускладнювалися вторгненням пшеворсько-вельбарського населення, що спричинило рух слов'янських племен; поступово розчиняється липицька культура, а пізніше асимілюється й сама вельбарська культура; нарешті, зі східнослов'янських земель відходять на захід готи, а з ними і сармато-аланські племена.

Всі ці міграційні рухи і флуктуації позначилися на формуванні багатоетнічного складу населення, своєрідної етнічності та оригінальної культури — синкретичної за характером і цілісної за суттю, попри те, що вона мала й локальні варіанти.

Черняхівська культура, одна з перших культурних спільностей II—IV ст., що виникли на українському грунті, складалася з трьох основних локальних груп: Північно-Західне Причорномор'я, межиріччя Дністра і Дунаю та лісостепова зона України. Етногенетичним її ядром, довкола якого розміщувалися "інфільтраційні кола", вважається Середня Наддніпрянщина. І ядро культури, і периферійні її зони мали слов'янську етнічну основу з чималими субстратними етнічними домішками: скіфів і сарматів — здебільшого в Північно-Західному Причорномор'ї; гетів, даків і готів — у Дністро-Дунайському межиріччі; готів і вельбарців — у лісостеповій зоні.

Етнічному складові черняхівської культури відповідали й локальні особливості традиційно-побутової сфери — переважно синкретичної в усіх регіонах і землеробської за суттю. Синкретичність черняхівської культури не означає її одноманітності. Навпаки, іншоетнічні компоненти надавали їй етнічно-культурного розмаїття, що відбилося в багатстві архітектурних рішень, у побуті, у способі господарської діяльності.

Усе це виявляється, зокрема, у характері й типах поселень, серед яких в основному побутували великі й малі поселення: одні з них простягалися до одного кілометра, інші — до 200—300 метрів. Відповідно до цього своєрідно розміщувалися господарства — групою осель (що свідчило про існування родинних громад) або окремими дворами, як ознака утвердження незалежних індивідуальних сімей.

Про відмінності у соціально-економічних і родинних стосунках свідчить розташування господарських споруд. Ями-погреби розміщувалися рядами поблизу кожного житла, проте траплялось і таке планування, коли всі господарські ями будувалися на окремих ділянках. Це дає підстави припустити спільне їх використання членами общини, отже, і спільне користування продуктами, тобто наявність общинного устрою суспільства.

Житла у селищі здебільшого взаємопов'язані, проте непоодинокими були й господарства, котрі становили самодостатній комплекс: зі власним житловим приміщенням, господарськими спорудами, ямами-погребами. Таким чином, відбувався процес виокремлення індивідуальних господарств з общини.

Розмаїття архітектурних рішень загалом можна звести до трьох основних типів, що відповідно були ознакою трьох складників черняхівської культури: зубрицької, дако-гетської та скіфо-сарматської культур. Для лісостепової зони України характерні землянки та напівземлянки стовпової конструкції, обплетені хмизом і обмазані глиною, або зрубної конструкції. У Пруто-Дністровському межиріччі поширені були наземні споруди каркасного типу, що складалися із трьох приміщень: власне житла, господарського помешкання та хліва. Нарешті, у Північному Причорномор'ї споруджували кам'яні будівлі, так само з трьох приміщень. До них прилягало подвір'я, нерідко огороджене муром.

Обов'язковим для кожного житла було вогнище, традиційно розміщене посередині помешкання. Пізніше з'являються печі — глиняні, на Наддністрянщині — кам'яні.

Винайдення печі, що є досягненням саме черняхівської культури, суттєво вплинуло на внутрішнє планування житла.

Напівземлянка. Житло східних слов'ян VI ст.

Спочатку вона, за традицією, займала центральну частину оселі, тим більше, що була невеликою. Складали її з валунного каміння просто на грунті, пізніше — на невеликій платформі. Це була "курна піч" без димаря: дим виходив через верхник у стелі або в отвір у горішніх вінцях зрубу. З часом піч вдосконалювалася, ускладнюючись за конструкцією та збільшуючись у розмірах. З'явилася валькована, все ще курна піч, щелепи якої виводили в сіни, через які й виходив дим. Такий тип печі проіснував у деяких районах України (зокрема, на Поліссі) майже до XIX ст. Лише порівняно недавно (в XVI—XVII ст.) в Україні стала загальнопоширеною "біла" піч з димарем і комином.

Поява в оселі печі суттєво позначилася також на системі вірувань і повір'їв, насамперед пов'язаних із культом домашнього вогнища та культом предків. Уособленням цього культу стала піч — центральний образ духовності оселі й головний її атрибут: від місця розташування печі залежав інтер'єр та загальне планування будинку. Відповідно до світоглядних уявлень піч мала бути розміщеною зразу при вході (крім інших, вона виконувала й оберегові функції, очищення внутрішнього простору від зовнішніх, ворожих сил), а сама хата мала орієнтуватися на схід, звідки, як вважалося, йде життя, йде очищення вогнем від злих сил.

Отже, піч набувала сакрального значення, пов'язувалася з культом предків і домашніх духів. Така постава лягла в основу системи традицій, що пізніше набрали етнічного слов'янського, а відтак і українського забарвлення: шанування предків, сімейних святинь, "вічного вогню".

Урізноманітнення системи вірувань у межах саме черняхівської культури виявилося й у поховальній обрядовості. Вона знала ритуали трупоспалення і трупопокладення, поховання у звичайних прямокутних ямах і в ямах-катакомбах, позначення місця поховання невеликими насипами і курганами, культовим камінням і стелами.

Попри таке розмаїття формувалися і спільні культові норми. Скажімо, небіжчиків почали ховати у витягнутому положенні (щоправда, траплялися й скорчені) й обов'язково головою на північ або на захід. Це, до речі, не тільки характеризує становлення єдиної системи світоглядних уявлень, а й є показником культурної інтеграції та етнічної консолідації населення періоду існування черняхівської культури. На користь згуртування промовляють також інші показники, наприклад, звичай класти в могилу речі домашнього вжитку або прикраси. За асортиментом вони були різні, проте серед них зазвичай не зустрічалася зброя, що характерно для інших культур і інших періодів. Поховання без зброї — важлива риса поховальної обрядовості черняхівців, своєрідний символ землеробської культури і землеробської ментальності.

Спільним для різних етнічних угруповань черняхівців елементом був звичай справляти тризну (власне, змагання) — культовий акт прощання з померлим та освячення моменту його переходу у потойбічний світ. Ритуальне вшановування небіжчика (напередодні і після трупоспалення чи поховання) мало вигляд військових поєдинків і бенкету (про це свідчать археологічні знахідки слідів вогнищ, кісток тварин, битого посуду тощо).

Започатковане черняхівцями церемоніальне відправлення тризни, пройшовши крізь століття, через трансформовані традиції слов'яно-українського люду, відлунює і нині в поминальних звичаях. Адже і тепер прийнято частувати всіх, хто прийшов на похорон; іноді (наприклад, у гуцулів) влаштовувати ігри при мерці. Зберігся звичай залишати на могилі їжу та питво для "духів предків".

██ Черняхівська культура██ острів Ґотланд██ землі Геталанда██ Римська імперія██ Вельбарська культура (III століття)██ водні простори

Отже, формування єдиної світоглядної системи, спільних традицій, як і схожих тенденцій розвитку матеріальної культури та соціального устрою, є свідченням того, що черняхівська культура набувала ознак етнокультурної та соціально-економічної спільності.

ЛІТЕРАТУРА:

  • Хвойка В. В. Древние обитатели Среднего Поднепровья и их культура в доисторические времена. Киев, 1913;

  • Рыбаков Б. А. Древние Русы // Сов. археология. 1953. № 27;

  • Тереножкин А. И. Предскифский период на Днепровском Правобережье. Киев, 1961;

  • Максимов Е. В. Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры. Киев, 1972;

  • Даниленко В. М. Пізньозарубинецькі пам'ятки київського типу // Археологія. 1976. № 19;

  • Проблемы этногенеза славян. Киев, 1978;

  • Козак Д. Н. Пшеворська і черняхівська культури у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі // Археологія. 1982. Вип. 37;

  • Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э. Киев, 1985;

  • Баран В. Д. Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков). Киев, 1988;

  • Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян. К., 1991;

  • Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Г. Археологія та стародавня історія України. К., 1992;

  • Давня історія України: у 2-х кн. К., 1994.

3

Loading...

 
 

Цікаве