WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Заселення Кубані, розвиток козацтва та його культури - Реферат

Заселення Кубані, розвиток козацтва та його культури - Реферат

У післяреформний період ставлення центральної російської влади до козацтва, що відігравало важливу роль у Кавказькій війні, різко змінюється. Вже в 1862 р. тимчасовий комітет в Санкт-Петербурзі виробив "главные основания" для майбутнього проекту, "устанавливавшего порядок, клонившийся не к поддержанию, а к совершенному устранению казачьего сословия из состава населения Империи" [27]. Самодержавний уряд зважився на проведення реформ в козачих військах з тим, щоб з одного боку, максимально зблизити козаків з місцевим населенням, а з іншого, - зберегти за ними деяку самостійність у військовому управлінні і військовому господарстві. Начальник Управління Іррегулярних військ генерал-лейтенант Карлгоф в 1866 р. в листі військовому міністру Мілютіну висловив припущення, що нові реформи будуть сприяти швидкому розвитку в козачому середовищі цивільних начал і козаки стануть відрізнятися від іншого населення тільки способом відбування військової повинності. Тому, якщо уряд зацікавлений в козачих військах, то "...должно будет употребить некоторые усилия для сохранения казачества от всепоглощающего влияния гражданственности" [28].

Певним чином на культуру населення кубанських станиць вплинули іногородні незаможні селянські переселенці з України і центральних областей Росії. При заснуванні міст Армавіра, Темрюка і Ейська до стану міських обивателів було зараховано багато "бродячих людей". Положення про заселення передгір'їв західної частини Кавказького хребта 1862 р. і закон 1868 р., що дозволяв особам некозачого стану селитися і купляти нерухомість в кубанських станицях протягом двох десятиріч, докорінно змінили соціокультурну ситуацію в реґіоні. Інтереси торгово-економічного розвитку Північного Кавказу спричинили станове розділення в козачому середовищі.

Заселення Закубання, що почалося по закінченню Кавказької війни, відбувалося як за рахунок колишнього Чорноморського, Кавказького козацтва, так і відставних солдат, державних селян. Організовано було поселено 14 396 сімей. Козаків колишнього Чорноморського війська 3 850 сімей, колишнього Лінійного війська 4490 сімей, Донського - 1008. Азовського - 1051, Оренбурзького - 425, Уральського - 93, Терського - 51, відставних солдат - 1014, державних селян - 1338, різних станів - 939.

У 1861 р. заселені станиці Ярославська (Нижньофарська), Кужорська; в 1862 р. - Даховська, Абадзехська, Баговська, Білоріченська, Гіагинська (Єгерукаєвська), Тульська, Махошевська, Псебайська, (Псефірська), Костромська, Севастопольська, Ханська, Хамкетінська, Царська, Пшехська, Келермеська, Анапська (Миколаївська), Благовещенська, Варениківська, Гостагаєвська, Кримська, Натухайська, Небержаєвська, Нижньобаканська, Раєвське і Анапське селище. У 1863 р. - Апшеронська, Бжедуховська, Дагестанська, Кубанська, Курджипська, Нижегородська, Пруська (Пшишська), Чернігівська, Самурська, Тверська, Ширванська, Абінська, Ахтирська, (Грузинська), Холмське селище, Ільська, Мінгрельська, (Хабльська) Холмська, Шапсугська і Еріванська. У 1864 р. - Бакинська, Афіпська, Калужська, Ключова, Мартанська, Новодмитрієвська, Пензенська, Смоленська, Саратовська, Азовська, Сіверська, Гурійська, Імеретинська, Кабардинська, Кутаїська, Хадиженська і селища: Ставропільське, Суздальське, Азовське, Лінійне, Нафтове і Чорноморське [29].

Кубанський краєзнавець Л.Я.Апостолов так писав про колонізацію Закубання: "Потяглися звідусіль табори переселенців: тут були і землероби, що бажали зажити чесною працею в цьому новому для них Ельдорадо, і шукачі пригод, і гнані долею на батьківщині, і торговці, і промисловці, і чиновники... Тут можна зустріти і меланхолійного полтавця, і жвавого ярославця, і тямущого рязанця, і незграбного тавричанина, і латиша, і поляка, і грека, і вірменина, і інших, що явилися сюди зі своєю мовою і звичками" [30]. Незвичайна різноманітність і змішування традиційних культур спостерігається в цьому реґіоні краю.

Про розвиток у козацькому середовищі чужого йому в попередні часи підприємництва свідчать наступні архівні дані: в 1858 р. у Чорноморському козачому війську "козаків торгового стану" було 91 чоловік; по округах вони ділилися таким чином: в Таманському - 31, Єкатеринодарському - 44, Єйському - 16. Усього жителів у війську було 169 884 душ, з них інородців і кріпаків нараховувалося 2730 чоловік [31]. А вже через 10 років, у 1868 р. при переведенні військового міста в стан цивільного 78 козачих сімей Єкатеринодарської станиці "виявили бажання залишитися міщанами м. Єкатеринодара, оскільки родом занять їх була торгівля або ремесло. Тому, як відмічало військове начальство, вони були "абсолютно необхідними для міського населення і, якби навіть переселилися, то для продовження своїх занять, все-таки повинні будуть проживати в місті" [32].

Притік іногороднього населення на Кубань був величезний. З 1867 р. по 1897 р., тобто за 30 років, в Кубанську область переселилося біля мільйона чоловік (946, 4 тис. чол.). Населення Кубані в той період росло в п'ять разів швидше, ніж в центральних областях Росії. Притік населення був викликаний потребою краю в робочих руках, тому ідеалом іногородніх переселенців було придбання землі і заведення власного господарства. Працювали вони найманими батраками. Однак на початку XX ст. козаче населення Кубані стало віддавати перевагу механізації сільськогосподарських робіт перед найманою працею. Й іногородні постійно переселялися в пошуках хоч якогось заробітку. Іногородніх стали розділяти на "осідлих" і "неосідлих". Напередодні Першої світової війни в області нараховувалося 574,9 тис. бездомних переселенців.

За даними відділу статистики міністерства землеробства, в 1917 р. населення Кубанської області становило 3 млн. 51 тис. чол., в тому числі 256,8 тис. міського і 2 млн. 794 тис. чоловік сільського. Сільські жителі становили 91,6 %. Середня чисельність кубанської сім'ї складала шість чоловік [33].

У кінці ХIХ ст. не тільки з'явилися нові населені пункти, виросло населення міст, а в деяких козачих станицях, особливо тих, що розташовувалися на великих дорогах, іногородні стали переважати над козаками. Чисельна перевага за іногородніми спостерігалася в таких найбільших станицях, як Усть-Лабінська, Кримська, Абінська, Ільська, Кущевська, Слов'янська, Брюховецька, Білоріченська, Баталпашинська, Невинномиська, Відрадна, Курганна, Лабінська. У останній іногородніх було майже в п'ять разів більше, ніж козаків [34].

На 1 січня 1901 р. населення Кубані складалося з 875 218 жителів, а на одну квадратну версту припадало 23 людини (з всіх козачих військ, що існували в Російській імперії, щільність населення була найбільшою) [35]. У 1898 р. невійськове населення в Кубанській області становило 56%, але за рахунок природного приросту козачого населення на початку ХХ ст. співвідношення стало вирівнюватися. Проте, притік іногороднього населення в край не слабшав.

Таким чином, можна зробити висновок, що основними чинниками виникнення загальних, регіональних і етнічних особливостей культури кубанського козацтва були:

- специфіка колонізації краю кінця ХVIII - другої половини ХIХ ст. (переселялися колишні запорозькі (чорноморські), реєстрові і слобідські козаки з України, а також донські козаки на Стару Лінію, селяни з Центральної Росії, зарахування до козаків відставних солдат);

- Кавказька війна, що тривала понад 60 років і яка наклала свій відбиток на побут козаків Чорноморського і Кавказького військ, економічний розвиток краю і пов'язана з ним зміна стереотипу поведінки;

- державна політика самодержавства відносно козачого населення Північного Кавказу;

- створення Кубанського козачого війська і соціально-економічний розвиток області в післяреформний період;

- наплив іногороднього населення;

- розвиток системи освіти і зростання письменності;

- поява установ науки, активна діяльність місцевої інтелігенції і суспільний культурно-просвітницький рух.

Якщо особливості колонізації того або іншого реґіону Кубані, створення Кубанського козачого війська, наплив іногороднього населення знайшли своє вираження в традиційній культурі населення, то Кавказька війна, державна політика по відношенню до козацтва, розвиток системи освіти, зростання письменності населення, поява установ науки і культури - мають безпосереднє відношення до культури авторської.

ЛІТЕРАТУРА

1. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки, Київ, 1992. С. 12; Ригельман А.И. История о донских казаках. Ростов-на-Дону, 1992. С. 17; Савельев С.П. Древняя история казачества (Исторические исследования). Ч. І. Новочеркасск, 1915. С. 2, 4 и др.

2. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. Київ, 1991. С. 42.

3. Попка И.Д. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту: очерки края, общества, вооруженной силы и службы в двух частях. Краснодар - Репринт. изд., 1998. С. 35.

4. Попка И.Д. Указ. соч. С. 34.

5. Бентковский И.В. Указ. соч. С. 32.

6. У И.Д.Попко эти цифры несколько отличаются: "В 1809-1811 гг. 23 089 переселенцев из малороссийских губерний, Потавской и Черниговской, 23089 мужского и 16 672 женского пола душ". Указ. произв. С. 34.

7. У И.Д.Попко: 20 274 мужского и 19 689 женского пола душ. Там же. С. 34.

8. Фелицын Е.Д., Щербина Ф.А. Кубанское казачье войско. - Репринт. изд. Краснодар, 1996. С. 66-68.

9. Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска. В 2-х томах (Репринт. воспр., Екатеринодар, 1910-1913). Краснодар, 1992. Т. 2. С.62.

10. Там же. 64-65.

11. Щербина Ф.А. Указ. соч. С.71.

12. Там же. С.73.

13. Фелицын Е.Д., Щербина Ф.А. Указ. соч. С. 68.

14. Великая Н.Н. Российское государство и казаки Терского левобережья в XVIII - XIX веках // Вопросы казачьей истории и культуры. Майкоп, 2002. - Вып. 1. С. 23-34.

 Запорожці – від "за порогами" (за Дніпровськими порогами), на відміну від "запорі жці" – жителі сучасного м. Запоріжжя (прим. ред.)

 Приставка "мало" в первинному значенні означає не малість чогось, а центральність. Приклад – Малопольща (столиця Краків і околиці) або мовні формули "мале місто" (центральні райони) і "велике місто" (місто з усіма пригородами). Відси "малорос" – це житель центру держави (Київщина, Подніпров'я) – прим. автора.


 
 

Цікаве

Загрузка...