WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Заселення Кубані, розвиток козацтва та його культури - Реферат

Заселення Кубані, розвиток козацтва та його культури - Реферат

Реферат на тему:

Заселення Кубані, розвиток козацтва та його культури

Становлення культури кубанського козацтва тісно пов'язане з історією колонізації і економічним розвитком краю. Деякі дослідники історії козацтва в минулому писали про певний єдиний козачий народ, історія якого нараховує декілька тисячоліть і починається в античні часи [1]. Вони стверджують про існування "козачої" (етнічної) культури, про "козачу" мову і козачу літературу. Однак, як помітив ще в кінці XIX сторіччя історик В.Антонович, пошуки такого легендарного народу, крім сум'яття і плутанини в термінах і поняттях, ніякої користі науці не принесли. Він писав: "Більше всього турботи створили ті історики, які назву "козак" зближували з назвою таких народів, про які ми нічого точного не знаємо. Наприклад, письменники XVIII в. Грабянка і Рігельман назву "козак" виводили від хозак, що переселилися в Україну під час нападу монголів. Однак про козаків ми маємо згадки лише з XVI ст., а де вони були від IX до XVI сторіч?" [2]. Про єдність культури козацтва Росії, на наш погляд, можна говорити лише відносно її ролі, соціальних функцій, структури, але ніяк не відносно змісту.

За сформованою традицією, про кубанських козаків, а, отже, і про їхню культуру, говорять з часу створення Кубанського козачого війська, тобто з 1860 р. Історію козацтва Кубані, становлення культури пов'язують з початком колонізації чорноморськими (запорозькими) і донськими козаками степової і передгірної зон краю - з кінцем ХVIII ст. (1792 р.). Ми також дотримуємося цієї традиції, вважаючи, що початковий етап формування кубанського козацтва і його культури був пов'язаний з переселенням частини колишніх запорожців і донців, а в подальшому - селян, відставних солдат, волжських і оренбурзьких козаків на правобережжя Кубані для охорони кордону.

На наш погляд, Чорноморське військо, що переселилося організованим порядком, було носієм традиційної культури Запорозького війська, що склалася в середині XVIII ст. і яка володіла деякими специфічними особливостями. Найбільш стійкими були - менталітет, ієрархія цінностей, що знайшли своє вираження в пісенному і образотворчому фольклорі, деякі стилістичні особливості в музичному мистецтві. Історичну пам'ять про своє запорозьке минуле не могли згладити переселення гетьманських і слобідських козаків 1809, 1820 і 1840-х рр.

Про те, що традиції запорожців досить довго переважали в Чорноморському війську, свідчать історики І.Д. Попко, Ф.А. Щербина. Так І.Д. Попко відмічає: "Малоросійські козаки, з яких набиралася Запорозька Січ за весь час її існування, - кровні родичі чорноморцям, а тому приселення їх, які б вони не були значні, не внесли ніякої різноплеменності в корінне населення, і цараз (1850-і роки - М.Т.) весь військовий склад чорноморського народонаселення носить одну фізіономію, виражений однією народністю -малоросійською" [3].

Для з'ясування етнічного складу Чорноморського війська, на нашу думку, потрібно привести деякі дані, що стосуються цього дослідження.

І.Д. Попко приводить дані, що з 1792 по 1794 рр. на Кубань організовано переселилося 13 тисяч стройових козаків. При них було до 5 тисяч душ жіночої статі. Потім з різних місць Новоросійського краю і України, згідно з волевиявленням Катерини II, до Чорноморії перейшли до 7 тисяч колишніх запорожців, в основному безсімейні. Загальна чисельність населення становила 25 тисяч чоловік [4].

Про задачі, що стояли перед чорноморцями в той період І.В. Бентковський писав: "...якщо на заході, при переході під російську державу, суспільний устрій не порушив народного життя в найголовніших його відправленнях, то на півдні треба було все створити: заселити російським елементом Новоросійський край і Чорноморію, треба було, так би мовити, акліматизувати народне життя із всіма її відправленнями" [5]. "Порядок загальної користі", що регламентував життя війська, турботу про культуру доручав окружним правлінням, кажучи про неї інакомовно: "окружні правління мають піклування про заведення мешканцями хлібоорання, млинів, лісів, виноградів, скотарства, риболовецьких заводів, купецтва і інших мистецтв, до пожвавлення людського сприяючих" [6].

У 1809-1811 рр. з Полтавської і Чернігівської губерній в Чорноморське військо було переселено 22 206 чоловік чоловічої і 19 328 жіночої статі, тобто 41 534 душ [7]. З 1820 по 1825 рр. з тих же областей України у військо перейшло на проживання 25 627 душ чоловічої і 22 755 душ жіночої статі, тобто 48 382 людини [8]. А з 1845 по 1850 рр. з тих же областей і Харківської переселилося 8 500 душ чоловічої і до 7 тисяч душ жіночої статі (15,5 тисяч чоловік). Таким чином, населення Чорноморського козачого війська за рахунок організованих переселень з України збільшилося в п'ять разів і до кінця шістдесятих років складалося з 185 220 душ обох статей [9].

Переселенці 1820-х рр. були розміщені в 37 старих куренях і в 18 знову заведених населених пунктах, в більшій частині яких передбачалось заснування нових куренів. 80% переселенців були підселені в старі курінні селища і 20 % оселилися в нових. У 1821 р. населення Чорноморії становило 64 143 душі обох статей, новоприбулі на поселення - 43% від загальної маси населення [10].

Довгі роки в Чорноморії чоловіче населення значно переважало над жіночим. До переселення, за списками 1821 р., у війську було 37070 душ чоловічої статі і 27 053 жіночої, тобто чоловіки складали58 %, жінки - 42 %. Після оселення поселенців ці співвідношення змінилися - 53 % чоловіків і 47% жінок [11]. Внаслідок переселень малоросійских козаків співвідношення між статями стало поступово вирівнюватися. Згідно метричних даних за 1825-1850 рр., запозичених П.П. Короленко з Кубанського військового архіву, зменшення населення в Чорноморії спостерігалося у 1831 р., коли число померлих перевищило число тих, хто народився на 78%, в 1848 р. - на 35,5 %. У 1826, 1828, 1829 і 1830 рр. зменшувалося тільки чоловіче населення і мав місце приріст жіночого населення. У подальші 18 років народжуваність перевищувала смертність. Статистичні дані, що приводяться Ф.А. Щербиною, свідчать, "що завдяки тільки масовим переселенням, у русі чорноморського народонаселення почали більш або менш правильно складатися природні умови приросту" [12]. За десять років з 1851 по 1860 р. населення Чорноморського війська помітно збільшилося за рахунок природного приросту. У 1851 р. було 153 444 душ обох статей, а в 1860 р. - 177 424 душі; приріст становив 23 980 душ або 15,6%. У 1851 р. чоловіки в загальній масі населення становили 53,5%, жінки - 46,5 %, а в 1860 р. жителі чоловічої статі становили 50,9 %, жіночої - 49,1% [13]. Таким чином, до останніх років існування Чорноморського козачого війська співвідношення статей майже порівнялося і прийшло в норму, що мало сприяти подальшому розвитку "сімейного буття" чорноморців.

Незважаючи на те, що "фізіономія народонаселення Чорноморії була виражена однією народністю", такий притік переселенців не міг не викликати змін в соціальному і культурному житті. Значно збільшилося число козаків сімейних, зросло значення землеробства і практично порівнялося зі скотарством і рибальством. Свідченням тому стало число хуторів. У вказаний період в Чорноморському війську було 3 міста, одна німецька колонія, 63 курені або станиці (в тому числі 2 при містах Єкатеринодарі і Тамані), 5 селищ і до 3000 хуторів [14].

Традиційна культура тісним чином пов'язана з сільським господарством і сімейним укладом населення. Як правило, в Чорноморію прибували сімейні переселенці партіями. Разом з убогим добром вони привозили свої обряди, звичаї, локальні варіанти фольклору. Згуртуванню і швидкій консолідації старожилого чорноморського населення і переселенців з України сприяли як спільна мова, схожість в побутовій культурі, так і православна віра.

Інакше йшло заселення північно-східної частини Кубанського краю, який називався Старою Лінією. Колонізація правобережжя Кубані від Усть-Лабінської вежі (згодом станиці Усть-Лабінської) до самих верхів'їв ріки здійснювалася як заснуванням козачих станиць Кавказького козачого лінійного війська, так і створенням селянських сіл.

Козаки Кавказького намісництва, створеного в 1785 р., знаходилися в подвійному підпорядкуванні військовій і цивільній владі. Цей подвійний стан кавказьких козаків не сприяв їх консолідації і збереженню військового духу. Центральна російська влада, що прагнула здійснити селянську колонізацію Північного Кавказу, вимушена була підтримувати козачі підрозділи [15].

Одночасно з переселенням чорноморців на Тамань за вказівкою Катерини II на Кубань переселені донські козаки. У 1794 р. за планом графа Гудовича і під керівництвом генерала Фере донськими козаками були засновані перші шість станиць Старої Лінії; дві станиці оселилися при Кавказькій і Усть-Лабінській фортецях, дві при Григоріполіському і Прочноокопському укріпленнях, одна при Темнолісському ретраншементі і одна при Воровськоліському редуті. Кожна з них отримала назву того укріплення, біля якого розташовувалася. З козаків цих шести станиць був сформований Кубанський козачий полк.

У 1803 р. за клопотанням генерала Кноррінґа, були населені вихідцями із Слобідської України ще чотири станиці - Теміжбекська, Казанська, Ладожська і Тифліська. Ці станиці встановлені при редутах тієї ж назви. У 1804 р. слобідськими козаками була населена станиця Воронезька. Ці станиці склали Кавказький козачий полк.

У 1825 р. засновані ще вісім станиць між Баталпашинською (нині м. Черкеськ) і Прочноокопською станицями. Тоді ж 17 селянських селищ були переведені в козачі станиці: 13 в 1833 р. і 4 в 1848 р. До кінця 1840-х рр. на Старій Лінії нараховувалося 36 станиць [16].

Створене в 1832 р. Кавказьке лінійне козаче військо включало в себе Терський, Гребенський, Кизлярський і Моздокський полки. Збільшувалося військо за рахунок селищ Ставропільської губернії, переведених в статус козачих станиць, колишніх солдат і селян-однодворців Центральної Росії. За порядком стежив станичний начальник, що призначався з офіцерів. У руках наказного отамана знаходилося як військове, так і цивільне управління. Проіснувало військо 28 років, після чого було розділене в 1860 р. на дві частини. Одна з них склала разом з Чорноморським військом Кубанське козаче військо, а інша Терське.

У 1794 р. одночасно з козачими станицями Кубанського полку було створене селище Новомар'їнське, в 1795 р. - Старомар'їнське; в 1797 р. засновані три селища: Різдвяне, Кам'янобрідське і Новотроїцьке. У 1798 р. засновано п'ять селищ - Расшеватське, Дмитріївське, Ільїнське, Архангельське і слобода Малоросійська або Бірюча. На початок XIX ст. на місці Старої Лінії існувало 11 селищ, що стояли під прикриттям станиць на березі степових річок. У них в 1801 р. нараховувалося 10 950 душ чоловічої і 10 387 жіночої статі; всього ж - 21 337 осіб. Заселення селянами йшло від Ставрополя на північний захід аж до кордону з Чорноморією. Селян селили під захистом козачих укріплень. Вони, як правило, були вихідцями з Центральної Росії. Так, наприклад, фундаторами станиці Дмитріївської, що спочатку була селищем, стали жителі Воронезької губернії [17]. Наявність такого значного числа сіл свідчить про те, що існував проект селянської колонізації цієї частини Кубані, однак обставини Кавказької війни примусили значну частину селянського населення перевести в козачий стан.

Loading...

 
 

Цікаве