WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Участь населення західної та центральної України в економічному і національно-культурному розвитку Донбасу (1939-1970-ті РР.). - Реферат

Участь населення західної та центральної України в економічному і національно-культурному розвитку Донбасу (1939-1970-ті РР.). - Реферат

За 1972 р. у м. Донецьку тільки 163 особи з інших областей України звернулися з приводу працевлаштування, 112 було направлено на роботу, з них -35 працевлаштовано [14, 3]. У 1973 р. із Вінницької, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Черкаської та інших областей України до Донецької області прибуло 200 переселенців, які поселялися у колгоспах і радгоспах [15, 24].

Але, як і раніше, важкі житлово-побутові умови, недоліки кадрової та організаційної роботи приводили до значного відпливу робітників, особливо у післявоєнні та 50-ті роки. Так, за 10 місяців 1948 р. промислові підприємства та будови залишили 32737 осіб, або 37,1 % молоді, а за 10 місяців 1949 р. ще 22054 осіб, або 20 % молодих робітників.

На підприємствах і будовах Донбасу працювали представники багатьох національностей, але більшість становили українці. Так, у вугільній промисловості у 1957 р. було зайнято 55,4 % українців, машинобудуванні та металообробці - 62,2 %, чорній металургії - 41,2 %, промисловості будівельних матеріалів - 71,1 % [5, 119]. Проте промисловий профіль регіону і постійне розширення виробництва, приплив робочих рук з усіх республік СРСР сприяли подальшій інтернаціоналізації населення Донбасу. Це призвело до посилення процесів русифікації, зниження тут частки українців. Так, за переписом населення 1989 р., у Донецькій області 40,4 % українців назвали рідною російську мову, а в Луганській області - 33,7 %. Це вражаючий показник русифікації населення регіону [16, 80-83].

В умовах зросійщення краю серед мешканців Донбасу були і приклади збереження національних духовних традицій. Особливо це стосується вихідців із Західної України. Так, рідну мову як найдорожчий скарб зберегли три тисячі бойків з села Лісковатого Старосамбірського району Дрогобицької області. Передаючи цей клаптик української землі в 1951 р. Польській Народній Республіці, уряд СРСР переселив цих підкарпатців у степові села Званівку, Роздолівку й Чубарівку (перейменовану на Верхню Кам'янку) Артемівського району Донецької області. Житло та усе нерухоме майно мали залишитися цілими та неушкодженими новим господарям - полякам. Усього до сіл Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Сталінської областей було переселено 32 тис. українців.

Села Донеччини, спустошені війною та голодом 1946 - 1947 рр., ніяк не могли звестися на ноги. У Званівці, наприклад, колгосп мав 14 корів, конюшню в церкві і один вантажний автомобіль. За згадками переселенців, мешканці села прийняли їх добре, а взимку майже 100 родин жили по хатах званівчан. Тільки на другий рік для всіх було побудовано хати.

Тяжка, клопітка праця селян дала свої наслідки. Зростав добробут колишніх переселенців, народжувалися та виростали діти, розквітали села. Діють тут хор та драматичний гурток. Зберігають львів'яни і пам'ять про рідну землю, відроджують духовність. Сьогодні в кожному селищі побудовано храми - власним коштом та власними руками [17].

Таким чином, все сказане дає підстави зробити висновок, що у 1939 - 1970 х рр. населення Західної та Центральної України відіграло значну роль у створенні економічного потенціалу Донбасу, збереженні української духовності. Нащадки цих переселенців стали корінними "донеччанами" і продовжують трудові та культурні традиції регіону.

Перші переселенці прибули в Донбас з території Західної України, Північної Буковини і Бесарабії у 1939 - 1940 рр., коли з метою ліквідації тут безробіття почалося вербування працездатного населення в промислові регіони республіки, особливо у вугільну галузь Донбасу, де найбільш гостро відчувався дефіцит робочої сили. Цей процес проходив з певними труднощами: вербувальні заходи проводилися за дуже короткі терміни, не було диференційованого підходу до працевлаштування переселенців, не завжди відповідали належному рівню соціально-побутові умови, не враховувалися також мовний дискомфорт та характерна для західних українців, поляків, євреїв їх глибока релігійність. Проте, незважаючи на ці недоліки, частина мешканців Західної України, Північної Буковини і Бесарабії залишилася у Донбасі та зробила вагомий внесок у становлення його промислового потенціалу, збереження духовних традицій українців.

Під час німецької окупації Донбасу вихідці із Західної України брали участь у національному русі опору, акціях українського культурного відродження у регіоні. Після визволення регіону з осені 1943 р. почалася мобілізація робітників на відбудову промислових об'єктів з Полтавської, Кам'янець-Подільської та інших областей України.

У післявоєнні та 1950-ті роки розв'язання кадрової проблеми Донбасу вирішувалося шляхом демобілізації з лав Радянської армії, приїзду працездатного населення з Західної, Центральної України та інших регіонів за системою оргнабору робочої сили, за громадськими закликами. Населення Донбасу поповнювалося також за рахунок західних українців, депортованих з території Польщі.

У 60-70-ті роки значення органабору та громадських закликів з інших областей сильно знизилося: у міру збільшення чисельності населення Донецької області влада розглядала можливості для забезпечення народного господарства робочою силою за рахунок власних кадрових резервів. Проте й у ці роки прибували переселенці з Західної та Центральної України, які брали участь у розвитку економічного потенціалу Донбсу, збереженні духовних традицій українського народу.

література:

1. Национальный состав Советской Украины. - Б. в., 1925. - 130 с.

2. Социальное развитие Донецкой области: Цифры и факты. - Донецк: Обл. упр. статистки, 1991. - 135 с.

3. Суюсанов Л.І. Вихідці із Західної України, Північної Буковини і Бесарабії на шахтах Донбасу (вересень 1939 - червень 1941 рр.) // Нові сторінки історії Донбасу. - Кн.7. - Донецьк: Вид-во Донецького державного університету, 1999. - С. 153 - 160.

4. Малахова Т.В. Участь трудящих Поділля у відбудові і розвитку Донбасу (1944 - 1950 рр.) // Український історичний журнал. - 1975. - № 7. - С. 101-105.

5. История родного края (Часть вторая). Учебное пособие. - Донецк: "Кардинал", 1998. - 320 с.

6. Лаврів П. Історія Південно-Східної України. - К.: Українська Видавнича Спілка, 1996. - 208 с.

7. История рабочих Донбасса: В 2-х т. - К.: Наукова думка, 1981. - Т. 2. - 431 с.

8. Із довідки ЦК ЛКСМУ "О мобилизации комсомольцев и молодежи для восстановления угольной промышленности Донбасса по состоянию на 1 мая 1944 г." // Архивы Украины. - 1973. - № 4. - С. 30-31.

9. Алфьоров М. Слідами депортації // Донеччина. - 2000. - 2 червня.

10. Державний архів Донецької області. - Ф. 5895. - Оп. 3. - Спр. 1.

11. Державний архів Донецької області. - Ф. 424. - Оп. 10. - Спр. 30.

12. Державний архів Донецької області. - Ф. 5895. - Оп. 3. - Спр.14.

13. Державний архів Донецької області. - Ф. 5895. - Оп. 3. - Спр. 69.

14. Державний архів Донецької області. - Ф. 5895. - Оп. 3. - Спр. 229.

15. Державний архів Донецької області. - Ф. 5895. - Оп. 3. - Спр. 233.

16. Национальный состав населения СССР: по данным Всесоюзной переписи населения 1989г. - М.: Финансы и статистика, 1991. - 160 с.

17. Алфьоров М. Бойки на Донеччині // Спадщина. - 1997. - № 30 (грудень).

Loading...

 
 

Цікаве