WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Участь населення західної та центральної України в економічному і національно-культурному розвитку Донбасу (1939-1970-ті РР.). - Реферат

Участь населення західної та центральної України в економічному і національно-культурному розвитку Донбасу (1939-1970-ті РР.). - Реферат

Неможливо обійти увагою участі українців у національному русі опору під час німецької окупації Донбасу. Серед них було чимало вихідців з Західної України та інших областей. Так, колишній член Центральної Ради й Генерального Секретаріату Микола Стасюк очолював місцевий осередок "Просвіти" у Маріуполі, був директором українського театру. До грудня 1942 р. тут видавалася "Маріупольська газета". Одначе "маріупольське національне відродження" тривало недовго. У серпні цього року німці арештували першого провідника ОУН Маріупольської округи Степана Держка родом зі Стрия на Львівщині. Його та інших арештованих перевезли до тюрми в Сталіно, де він, важко побитий, помер, не видавши нікого. У грудні німці ув'язнили М. Стасюка.

У червні 1943 р. окупанти розстріляли члена ОУН Теодора Грицева, який за власні гроші купував книжки та роздавав їх мешканцям міста. У листопаді німецькі поліцаї вбили заступника обласного провідника ОУН Донбасу Михайла Кривошапку, який разом з дочкою організував підпільні осередки в Сталіно, Макіївці й Горлівці [6, 165 - 166].

Війна завдала Донбасу важких ран. За 12 місяців окупації фашисти знищили 279 тис. населення, 200 тис. було примусово відправлено на працю до Німеччини, затоплено 120 основних шахт. Тому одразу після визволення Донбасу постало питання відбудови народного господарства [5, 107].

21 листопада 1943 р. ЦК ЛКСМУ прийняв рішення про мобілізацію 20 тис. осіб молоді, у тому числі 10 тис. комсомольців, для праці на шахтах Донбасу. Мобілізація проводилася комсомольськими організаціями у Дніпропетровській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Полтавській, Харківській, Сталінській та Ворошиловградській областях. У результаті проведеної масово-політичної роботи серед молоді на 1 травня 1944 р. було мобілізовано 43 тис. 582 особи, з них 11 тис. 503 комсомольці [8, 30-31].

Промислові центри країни відправили у Донбасс сотні кваліфікованих робітників, інженерів, техніків, зокрема в 1944 р. - 102 тис., у 1945 р. - 191 тис. По Кам'янець-Подільській області, наприклад, здійснювався організований набір робочої сили для відбудови Краматорського металургійного заводу ім. Куйбишева і заводів важкого машинобудування ім. Сталіна та ім. Орджонікідзе. Діяльність партійних організіцій Поділля в цьому напрямку мала конкретний і оперативний характер. Так, 23 квітня 1944 р. бюро Кам'янець-Подільського обкому партії прийняло рішення мобілізувати для постійної роботи, зокрема на комбінаті "Ворошиловградвугілля", 12,5 тис. осіб і вже протягом серпня-вересня 1944 р. відправити туди 8 тис. осіб. Все це відігравало велику роль у поповненні робітничих кадрів одного з найважливіших економічних регіонів України.

Їхала також і молодь. Тільки протягом 1944 - 1947 рр. з Поділля в Донбас прибули близько 20 тис. юнаків та дівчат. Багато з них пішли вчитися у школи ФЗН та ремісничі училища, що готували кадри кваліфікованих робітників для вугільної та металургійної промисловості. У 1946 - 1950 рр. на Поділлі широкого розмаху набув від'їзд добровольців на відбудову шахт. Так, у жовтні 1947 р. з ініціативи партійної організації Мало-Чернятинської артілі ім. Ворошилова Старокостянтинівського району на донецьку землю прибула перша группа добровольців. Потік бажаючих виїхати туди невпинно зростав [4, 101-105].

У післявоєнні роки населення Донбасу поповнювалося також за рахунок так званих українців-"переселенців", евакуйованих з території Польщі. 15 грудня 1944 р. РНК УРСР та ЦК КП(б)У прийняли постанову "Про підготовку до приймання, розміщення та облаштування українського населення, евакуйованого з території Польщі", згідно з якою місцеві органи влади повинні були виділити земельні ділянки та житло для депортованих. З кінця вересня 1945 по 2 серпня 1946 р. в Сталінську область було вивезено 3110 родин чисельністю 12490 осіб. Депортованих українців розміщували зазвичай у колгоспах Сталінської області.

Нові депортації дав поділ районів між Польщею та СРСР у 1951 р. Бюро Сталінського обкому КП(б)У та облвиконком 30 квітня 1951 р. затвердили план розміщення депортованих із Дрогобицької області. До Сталінської області виселялося 2670 родин. Враховуючи середню чисельність родин у 5-6 осіб, можна підрахувати і приблизну кількість депортованих у 1951 р.: від 13350 до 16020 осіб, що навіть перевищувало чисельність місцевого населення у деяких районах області [9].

У перші післявоєнні роки важливе місце у розв'язанні кадрової проблеми Донбасу відіграла демобілізація з лав Радянської армії. Так, у першому кварталі 1946 р. колектив Маріупольського заводу поповнився 775 демобілізованими воїнами, промислові підприємства Свердловського району м. Макіївки прийняли на працю 2,4 тис. робітників.

З травня 1947 року згідно з постановою Ради Міністрів СРСР почала діяти система організованого набору робочої сили, яка відіграла значну роль у поповненні робітничих кадрів, особливо вугільної промисловості. Певна частина населення прибула у Донецьку область за так званими громадськими закликами, переважно це була молодь, яка прибувала на шахти Донбасу за комсомольськими путівками.

Так, на шахти Донбасу в роки четвертої п'ятирічки через систему оргнабору щорічно прибувало від 20 до 50 тисяч робітників. Особливо великі групи прибули з Вінницької, Київської, Полтавської та інших областей України, а також з Росії. За комсомольськими путівками тільки з жовтня 1947 по травень 1948 р. з Київської, Львівської, Житомирської, Запорізької та інших областей України прибуло 12 тис. осіб [5, 117-118].

Система оргнабору та громадських закликів діяла і в 50-і роки. Зокрема за наказом начальника Головного управління оргнабору робітників при РМ УРСР (№ 10 від 02.02.1955 р.) у вугільну промисловість України планувалося направити у січні 1955 р. 8690 осіб, у тому числі із Дрогобицької, Тернопільської, Чернівецької, Львівської, Волинської, Полтавської областей. [10, 214]. За наказом від 19.05.1955р. на будови металургійної та хімічної промисловості у червні 1955 р. направлялося 2100 робітників з Волинської, Дрогобицької, Закарпатської, Київської, Львівської, Рівненської, Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської, Одеської та Харківської областей [10, 168].

За комсомольськими путівками у травні-червні 1955 р. планувалося відправити 15000 комсомольців і молоді на підприємства трестів комбінатів "Сталінвугілля" і "Ворошиловградвугілля" - "виключно чоловіків, здорових, здатних на підземні роботи строком не менше двох років" [10, арк. 174]. На будівництво каналу "Сіверський Донець - Донбас" за комсомольськими путівками прибуло 16 тис. юнаків та дівчат з областей України із загальної кількості працюючих 20 тисяч [11, 1-2]. Тільки у другому кварталі 1957 р. для будівництва каналу направлялося 2000 робітників з Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Київської, Чернігівської, Черкаської, Хмельницької та Харківської областей (по 250 осіб з кожної області). Навесні 1957 р. 8 областей України направили сюди 500 кваліфікованих робітників [10, 72 - 74].

За підсумками роботи Головного управління органабору за 9 місяців 1958 р. план оргнабору було виконано на 118,5 %, а спеціальне завдання уряду по направленню робітників на шахти Донбасу виконано достроково на 105,5% [12, 18].

У 60-70 -ті роки значення органабору та громадських закликів з інших областей сильно знижується. У міру збільшення чисельності населення Донецької області влада розглядала можливості для забезпечення народного господарства робочою силою за рахунок власних кадрових резервів. Так, у вересні 1965 р. на комбінат "Ждановбуд" було направлено 1159 осіб (заплановано - 2000), в цілому по тресту "Головдонбасбуд" - 2236 робітників (заплановано - 3350) із Волинської, Івано-Франківської, Тернопільської та Донецької областей [13, 15].

Loading...

 
 

Цікаве