WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Участь населення західної та центральної України в економічному і національно-культурному розвитку Донбасу (1939-1970-ті РР.). - Реферат

Участь населення західної та центральної України в економічному і національно-культурному розвитку Донбасу (1939-1970-ті РР.). - Реферат

Реферат на тему:

Участь населення західної та центральної України в економічному і національно-культурному розвитку Донбасу (1939-1970-ті рр.).

В українській історіографії існує погляд, що Донбас - це зрусифікований регіон, населення якого більше тяжіє до Росії і не бажає опановувати українську мову та культуру. Традиційне протиставлення Східної та Західної України не тільки не сприяє взаєморозумінню між мешканцями цих регіонів, але й може призвести до загострення суспільно-політичної ситуації в Україні.

Тим часом у Донбасі проживають представники більш як 100 національностей, у тому числі 50,7% українців і 43,6 % росіян. Аналіз динаміки національного складу населення Донецької області з 1925 до 1989 р. (за результатами перепису населення) дає змогу визначити, що загальна чисельність мешканців області зростала передусім за рахунок росіян (з 199,1 тис. до 2316,1 тис. осіб, тобто на 2 млн 117 тис.). Але в регіон прибували й українці (їх чисельність за цей період зросла на 1 млн 495,2 тис. осіб), у тому числі із західних та центральних областей України [1, 25-32; 2, 19]. Неможливо заперечувати той факт, що ці переселенці відіграли значну роль в історії донецького краю, особливо в становленні його промислового потенціалу, збереженні духовних традицій українців.

Дослідження участі населення цих регіонів в економічному та національно-культурному розвитку Донбасу у 1939 - 1970-х роках є актуальним з наукової та практичної точки зору. По-перше, таке дослідження залучає до наукового обігу невідомі до цього часу документи Державного архіву Донецької області, які можна використовувати при написанні історичних краєзнавчих праць. По-друге, сприяє кращому взаєморозумінню між населенням Східної і Західної України, що важливо для збереження політичної стабільності у державі.

На сьогоднішній день досліджень, присвячених цієї проблемі, в українській історіографії поки що обмаль. Серед них необхідно виділити статтю Л. І. Суюсанова, в якій автор розглядає працевлаштування на шахтах Донбасу переселенців з території Західної України, Північної Буковини і Бесарабії (вересень 1939 - червень 1941 рр.) [3]. Участі трудящих Поділля у відбудові і розвитку Донбасу (1944 - 1950 рр.) присвячена стаття Т.В. Малахової [4]. Деякі фрагментарні відомості про участь населення Західної та Центральної України в економічному розвитку Донбасу містяться в колективній праці донецьких істориків "История родного края" [5]. Проте майже відсутні дослідження, присвячені участі населення цих регіонів у національно-культурному розвитку Донбасу у цей період. У праці донецького краєзнавця П. Лавріва "Історія Південно-Східної України" міститься невиликий уривок, присвячений участі західних українців у національному русі опору під час німецької окупації Донбасу та спробам українського культурного відродження [6].

Аналіз історіографії дає підстави для висновку, що комплексного дослідження зазначеної у статті проблеми поки що не існує. Тому автор поставив за мету дослідити участь переселенців із Західної та Центральної України в економічному та національно-культурному розвитку Донбасу протягом 1939 - 1970-х рр., виявити труднощі цього процесу.

Автор планує продовжити дослідження цієї проблеми у монографії "Громадські об'єднання Східної України: історичний аналіз (квітень 1985 - червень 1996 рр.)", де буде торкатися питання участі західних українців у національно-культурному відродженні регіону у цей період.

У 1939 - 1940 рр. до Радянського Союзу відійшла територія близько 200 тис. кв. км з населенням 12 млн осіб, з них 7 млн українців. З приходом нової влади на території Західної України, Північної Буковини і Бесарабії постала найболючіша проблема - ліквідація безробіття. Однією з форм її вирішення стало вербування працездатного населення в промислові регіони республіки, особливо у вугільну галузь Донбасу, де найбільш гостро відчувався дефіцит робочої сили. Окрім питання працевлаштування, уряд вирішував й інші проблеми, а саме - шляхом встановлення взаємозв'язку між мешканцями Донбасу і Західної України "радянізувати" населення щойно приєднаного краю, а також депортувати із західних областей України опозиційні радянській владі "класово-ворожі елементи" і, таким чином, позбавити їх підтримки місцевого населення.

У кам'яновугільній галузі Донбасу на кінець 1940 р. кількість робітників та службовців досягла 313,9 тис., у тому числі безпосередньо на шахтах працювало 272,4 тис. Проте робочих рук не вистачало [7, 10 -12].

Протягом 1939 - 1940 рр. з території Західної України, Північної Буковини і Бесарабії у вугільну промисловість України прибуло близько 35 тисяч осіб. Спочатку бажаючих поїхати в Донбас було багато. Один із вербувальників так описує своє перебування у Львові: "Чотири дні в бруді під парканами чекали, поки їх приймуть, влаштовували сварки, кожний хотів раніше потрапити. Коли дізналися, що приїхали вербувальники з Донбасу, почали прибувати люди із села. Жінок майже перестали брати. В останньому ешелоні на 1300 чоловік усього 20 жінок. Скільки істерик, непритомностей, сварок, сотню пропускаєш, а одного візьмеш. Нам прямо сказали - 10 тис. зі Львова заберіть" [3, 155].

Робітники із Західної України розподілялися по трестах комбінатів "Сталінвугілля" і "Ворошиловградвугілля" та заводах. Так, у листопаді 1939 р. в Сталінську область приїхало 6994 особи. Слід зазначити, що прибулих робітників урочисто зустрічали на залізничних станціях, влаштовували мітинги. Господарські і профспілкові органи забезпечували майбутніх гірників гуртожитками і харчуванням, частина переселенців поселялася на квартири кадрових робітників. На кожній шахті були організовані заняття з техмінімуму, курси навчання гірницьким спеціальностям. До молодих робітників прикріплялися старі кадрові шахтарі, які допомагали їм ліквідувати неписьменність і опанувати гірницькі професії. Це давало свої результати. Так, на шахті 7/17 біс м. Сталіно деякі гірники, які раніше працювали на шахтах Німеччини і Франції, "брали" за зміну 9 - 10 риштаків врубу замість звичайних 4 - 5.

Водночас в організації вербування, соціально-побутових умов і навчання новоприбулих робітників допускалися істотні недоліки, які негативно впливали на закріплення їх за шахтами. Так, вербувальні заходи проводилися "штурмом", тобто за дуже короткі терміни. Під час проведення мобілізації на шахти Донбасу у Львові три вербувальники за 13 днів повинні були набрати 10 тис. бажаючих, навіть без медичного огляду. Більшість із числа прибулих у Донбас ніколи не займалася важкою фізичною працею, але диференційованого підходу до них не було, всіх направляли на шахти. Показовим у цьому плані був трест "Макіїввугілля". Тут на 3350 осіб припадало: перукарів - 140, кравців - 177, шевців - 85 і 224 - телефоністів, фельдшерів, фотографів, музикантів і продавців [3, 155 - 156].

Що стосується забезпечення прибулих житлом, спецодягом, харчуванням, то це не завжди здійснювалося на належному рівні. Не враховувалися також мовний дискомфорт, характерна для західних українців, поляків, євреїв їх глибока релігійність, тим більше що багато з них належали до католицької та греко-католицької церков.

Ці та інші причини негативно впливали на новоприбулих робітників. З грудня 1939 року з Донбасу почався відплив західних українців. Так, на шахти "Макіїввугілля" прибуло 532 особи, а вибуло 265, "Орджонікідзевугілля" - відповідно 633 і 186, "Артемвугілля" - 780 і 339, "Будьонніввугілля" - 795 і 253, "Сталінвугілля" - 1019 і 504. Всього на комбінат прибуло 3759, а вибуло 1547 робітників [3, 157, 159].

Але, незважаючи на ці недоліки, частина мешканців Західної України, Північної Буковини і Бесарабії залишилася у Донбасі та зробила вагомий внесок у становлення його промислового потенціалу, збереження духовних традицій українського народу. Для багатьох західних українців Донбас став другою батьківщиною. Тут народилися їхні діти й онуки, виросли нові покоління. Звідси вони пішли на фронти німецько-радянської війни.

Loading...

 
 

Цікаве