WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV - ХVІІІ століття - Реферат

Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV - ХVІІІ століття - Реферат

У другій половині ХVІІІ ст. російський уряд з метою послаблення етнічного опору автохтонного населення застосовує політику колонізації українських земель, особливо це стосується Півдня України. Духовним ґрунтом колонізації ХVІІІ ст. та асиміляції ХІХ ст., очевидно, стали популярні в Російській імперії ідеї Просвітництва. „Просвітлений розум" шукав об'єкт щодо свого виховного „месіанського" впливу і таким об'єктом постала українська культура, що потребувала „удосконалення" до загальноросійського просвітницького канону. У своєму загалі колоністи, звичайно, не несли просвітянських ідей, проте, вони здійснювали „проект просвітництва". Колоністи, здебільшого через свою нечисленність, асимілювались українським етносом, деякі іноземні громади зберігали свою етнічну автентичність завдяки ізоляціонізму, утворюючи при цьому етнічну групу. У будь-якому разі колоністи не виконали покладеного на них російським урядом головного завдання - асимілювати місцеве населення, прищепити автохтонному етносу культуру Іншого. Велике зацікавлення викликає погляд на проблему спілкування українських етносів цього часу сторонньої людини, іноземця-мандрівника, що дозволяє більш об'єктивно розглянути проблему. Й.А.Ґільденштедт перебував на Україні протягом 1773-1774 рр., німецький учений у своїх нотатках описує процеси колонізації українських земель етносами росіян („однодвірцями" та „розкольниками"), східнороманським населенням („молдаванами" і „волохами"), меншими числом від попередніх були колонії німців, болгар, греків, сербів, автор згадує етноси євреїв, ногайців, чорногорців, угорців та литовців. Й.А.Ґільденштедт, говорячи сучасною мовою, висвітлює загальні закономірності спілкування українських етносів в умовах специфічної форми існування етносу - колонізації, що породжує інші форми існування етносу - асиміляцію та інтеграцію. Канд. істор. н. Н.Никифоренко зазначає, що вплив українського етносу на інші етноспільноти, навіть соціально замкнені, був дуже істотним і проявлявся переважно у культурі господарювання та побуту: „...на Єлизаветградщині вчений [Й.А.Ґільденштедт - В.Ф.] помітив, що дехто з розкольників „лагодив у своїх світлицях комини на малоросійський кшталт"; однодвірці Української лінії орали „українським плугом" на волах, будували оселі за малоросійським зразком, німці-меноніти для обробітку ґрунту використовували „великий малоросійський плуг або ж звичайний чернігівський". У місцях дисперсного розселення представників інших спільнот мали місце прояви асиміляції їх українцями" [7, 51-52]. Отже, німецький учений порушив проблему етноідентифікації в умовах зміни представниками певного етносу природного та культурного (соціального, конфесійного, господарсько-побутового) середовища. Слід відзначити, що після Переяславської ради відбувається планомірне порушення досягнутих угод з боку російської сторони, яке у ХVІІІ ст. відбивалось у процесах колонізації українських земель. Закріпленню національної етноідентифікації колоніста сприяли численні привілеї з боку російського уряду, і ,тим не менш, на даному етапі розвитку історичної традиції етноідентифікація колоніста при збереженні певних „етновідмінностей" все більш прив'язувалась до самоусвідомлення себе як титульного (українського) етносу. Так створювалось підґрунтя до переходу від якості певної уособленої етнічної групи до якості „українського етносу", переходу від взаємовідносин та обмежених культурних контактів до діалогу культур. Розвиток етносвідомості в контексті ідентифікації „Себе" (колоніста) з „Іншим" демонструє типову ситуацію інтеграції як форми існування етносу в нових культурно-історичних обставинах розвитку шляхом асиміляції колоніста.

На основі аналізу основних форм існування етносу, що здійснювався під кутом зору методу історизму на матеріалі історичної традиції української культури ХІV - ХVІІІ ст., автор дійшов висновку, що основними формами існування етносу в цей період є інтеграція та адаптація, акультурація та асиміляція, колонізація та можливість існування етносу в межах соціальної групи (козаччина). Окрім того:

1. Інтеграція полікультурних надбань українського соціуму виконала важливу адаптаційну функцію збереження ціннісного світу культури у періоди екстрем та лихоліть; інтеграція як діалог культур протистоїть асиміляції та акультурації українських етносів і водночас асимілює культурний доробок колоніста; феномен козацтва розкрив інтеграційний потенціал української культури, спілкування українських етносів всередині козацького стану, при відстоюванні культурної (національної) автентичності: народної мови та православного світогляду, ґрунтувалось не на національній, а на ідеологічній основі відстоювання цінності Я перед зовнішнім Іншим; сміхова культура та культура бароко виступали інтеграційними основами діалогу культур українських етносів.

2. Українські етноси являють собою конгломерат титульного (українського) етносу, що усвідомлюється в історичній традиції як нація, та національних (етнічних) меншин, об'єднаних інтеграційними процесами українського національного культуротворення та включених у контекст діалогу культур.

3. Колонізація як форма існування етносу сприяє діалогу культур, колонізація українських земель у ХVІІІ ст. виконувала функцію обміну культурними цінностями, і, тим не менш, етноідентифікація колоніста при збереженні певних „етновідмінностей" все більш прив'язувалась до самоусвідомлення себе як титульного (українського) етносу.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. - К., 1990-1991. Т.1.

  2. Білецький П.О. Нариси з історії українського мистецтва. Українське мистецтво другої половини ХVII - ХVIII століть. К., 1989. Ласка І.М. Козацтво в образотворчому мистецтві // Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К., 2002. - С.219 - 227. Литвинов В. Ідеї раннього Просвітництва у філософській думці України. К., 1992. Мисик Ю.А. Козацькі літописи // Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К., 2002. - С. 248 - 249. Семчишин М. Тисяча років української культури - К., 1993. Українська графіка XI - поч. XX ст. К., 1994. Українська художня культура. - К., 1996. Українське козацтво: Мала енциклопедія / Редкол.: Турченко Ф.Г. та ін. - К.: Генеза; Запоріжжя : Прем'єр, 2002. - 508 с. Чабаненко В.А. Козацтво і музичне та вокальне мистецтво // Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К.,2002. - С.227 - 231. Шевченко В.Ф. Художня література українська про козацтво // Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К.,2002. - С.520 - 527. Шевчук В.О. Муза Роксоланська: Укр. література ХУІ - ХУІІІ ст..: В.2-х кн. - К.:Либідь, 2004 - 2005.

  3. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. М., 1983.

  4. Рудницька Т.М. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. - Вид. 2-ге. - К.: Інститут соціології НАН України, 1998. - 176 с.

  5. Никифоренко Н. Етнічні процеси в Україні другої половини ХУІІІ ст. очима Й.А.Ґільденштедта // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т. 8 - Донецьк: Східний видавничий дім. - 2005. С. 48-71.

Loading...

 
 

Цікаве