WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV - ХVІІІ століття - Реферат

Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV - ХVІІІ століття - Реферат

Козаччина (як спільна назва козаків на Україні та Росії) була і залишається не тільки суто українським чи російським національно-культурним феноменом, козаччина як феномен загальноєвропейської історії та культури мала всебічне відображення у різних видах мистецтв, особливо у живописі та літературі різних етносів та націй. Відображення теми козацтва у мистецтві висвітлюється у працях українських авторів [2]. Тому саме творче розуміння контексту Іншого виступає головною основою діалогу культур. Творча фаза розуміння контексту Іншого як онтологічний принцип діалогу культур у своїх найгеніальніших мистецьких фіксаціях була притаманна творчості російських класиків образотворчого мистецтва - І.Є.Рєпіна, М.І.Струннікова та митців художнього слова - О.С.Пушкіна, М.В.Гоголя. У даному разі українська тематика в середовищі російського мистецтва говорить про діалог культур, що спонукає до осмислення російської автентичності через реалії української традиції. Творче розуміння - лейтмотив творчого мислення, в якому невпинно протікає діалог у межах окремої свідомості, діалог з соціальною групою, етносом, культурою, цивілізацією, Абсолютом. Мистецька творчість пропускає цілий світ через творче розуміння автора, і сама авторська позиція репрезентує реципієнту катарсичного впливу суб'єктивний погляд творчого розуміння, що є відмінним від інших і, разом з тим, торкаючись струн людяного, таким близьким для всіх.

Вкрай нестабільна політична ситуація, соціальні конфлікти, полікультурна наповненість соціальної сфери, широкі зв'язки зі східними і західними країнами та їх культурними менталітетами породили уявлення про життя як категорію багатоманітну, складну та суперечливу. У бароковому мистецтві відобразилась драматична рефлексія українського етносу, що через художню форму „магічного реалізму" (А.Макаров) прагнув до синтезу та узагальнення духовних надбань полікультурних вимірів соціуму. Бароко (від італ. barocco - химерний) як мистецький стиль та як світогляд ХVІ - ХVІІІ ст. діалогічне за своєю специфікою мистецького відображення та специфікою онтологічного усвідомлення людини, природи, життя. Бароко як мистецький стиль досягало гармонії, парадоксальним чином, через дисгармонію, дисонанс, конфлікт. (Невипадково духовні корені культури модерну дослідники знаходять у світогляді епохи бароко, пов'язують мистецтво бароко з сюрреалізмом). Мистецтво бароко досягало підкресленої урочистості, пишноти декоративності, динамічності композиції через діалог як синтез реалізму - натуралістичної конкретності та ірраціоналізму - світоглядної абстрактності. Онтологічний світогляд особистості доби ґрунтувався на „екзистенціальному" менталітеті й досягав гармонії різних начал через інтелектуальні та художньо-стильові імплікації полікультурних вимірів соціуму. Отже, епоха Бароко в українській культурі відіграла важливу інтегруючу місію у соціальному та мистецькому досвіді спілкування українських етносів, бароко, будучи народним стилем, інтегрувалополікультурні здобутки етносів у контекст творення духовних цінностей українського етносу.

Категорія „українські етноси" пов'язана з початком формування українського етносу як нації, як дійсної особи культурно-історичного процесу. Для визначення дефініції „українські етноси" звернемось до системи понять „етнічна група", „нація", „національна (етнічна) меншина". Етнічні групи, за визнанням Ю.В.Бромлея, - це „іншоетнічні вкраплення у великих соціальних організмах, осколки етносів, ядра яких знаходяться в інших етносоціальних організмах" [5, 73]. Національний склад етнічних груп на території України протягом історії змінювався. Різнонаціональне населення збільшувалось, коли були до того сприятливі передумови, насамперед економічного та культурного - толерантне ставлення до іноземців місцевого населення, характеру. Етнічні групи іноземців здебільшого жили вздовж торговельних шляхів та, як вже зазначалося, у містах, беручи активну участь у житті держави. Проте більш важливим для нашого дослідження виявляється подальша доля етнічної групи, її генеза через діалог культур у конкретних соціально-історичних обставинах розвитку. Можна сказати, що майбутнє етнічної групи залежить від багатьох закономірностей діалогу культур. Сформулюємо, принаймні, дві обставини. Відкритість культури „Я" по відношенню до культури „Іншого" та ставлення „Іншого" до культури „Я", де етнічна група виступає у ролі культури „Я", а національна культура відіграє роль „Іншого". Основою національної культури є категорія нації, яка інтегрує здобутки етнокультурних менталітетів. Т.М.Рудницька у спеціальному дослідженні „Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін", ґрунтуючись на уявленнях світового суспільствознавства, говорить, що „категорію нація [можна визначити] як сукупність громадян однієї держави, котра створюється внаслідок передусім політичної інтеграції етнічних (або релігійних) спільнот у межах єдиної держави на основі спільності території, економічного життя, правової системи, єдиної державної мови, що поступово веде до формування єдиної (національної) самосвідомості, а також загальнонаціональної культури, яка є конгломератом етнічних культур" [6, 18]. Отже, етнічна група через діалог з національною культурою, або інтеграцію, в процесі історичного розвитку потенційно може трансформуватись у статус національної (етнічної) меншини. „Етнічні меншини - це національні меншини в етнічному складі нації; держава, що є основним соціальним інститутом нації, створює умови для збереження етнічної ідентичності кожній з етнічних меншин, забезпечуючи її права у політичній, економічній, культурній та інших сферах суспільства" [6, 21]. Тобто критерієм приналежності етносу до національно-культурної традиції є не тільки діалог етносу з культурною традицією нації, інтеграція світоглядно-духовних цінностей етносу та нації, але й зворотний зв'язок - ставлення „Іншого" (національної культури) до здобутків та місця культури „Я" (національної меншини) в системі діалогу культур. Ставлення національної культури до етнокультурних менталітетів на суспільному рівні визначається мірою розвитку демократичних інститутів влади, а на особистісному - рівнем індивідуальної культури та загальнолюдськими принципами моралі й толерантності, гостинності, укоріненими в національній самосвідомості. Таким чином, українські етноси являють собою конгломерат титульного (українського) етносу, що усвідомлюється в історичній традиції як нація, та національних (етнічних) меншин, об'єднаних інтеграційними процесами українського національного культуротворення та включених у контекст діалогу культур. Етнічні групи, що проживають на території України, відрізняються від українських етносів не стільки кількісним (нечисленним) складом, скільки відміною у принципі замкненості етнокультури „на себе", а не на Іншого, тобто „некомунікабельністю" етнокультури, що закріплена на ментальному рівні. Етнічні групи росіян, білорусів, поляків, болгар, чехів, словаків протягом історичної традиції, з огляду на приналежність до спільності та різноманіття слов'янської культури, трансформувались в українські етноси. Вони складають величезну більшість національного складу українських етносів. На відміну від слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї, представники романо-германської групи мов (молдавани, румуни, євреї, німці) утворюють значно меншу числом групу українських етносів. Меншими за кількістю від попередніх є етноси греків, вірмен, циган, албанців та деяких інших національностей.

Loading...

 
 

Цікаве