WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Нація - це передусім культура - Реферат

Нація - це передусім культура - Реферат

Вся неповторна своєрідність українського культуро- і націотворчого процесу, його інформаційно-дієва місткість виявляється у феномені Українського світу як етнокультурної, духовно-природної, геополітично-соціальної реальності, що живе в триєдиному зв'язку традиції, нинішньої самореалізації й перспективи майбутнього. Життєва енергія самотворчого Українського світу живе в носіях його духовного й адаптивного типів, синергічна взаємодія яких забезпечує цілісність цього національного феномену.

Інформаційна безпека

Єдине інформаційне поле української культури є визначальним чинником національної культурної політики і її важливої складової - інформаційної безпеки та синергічною основою самоорганізації українського громадянського суспільства. Потоки життєво важливої культурної інформації забезпечують внутрішню взаємодію складових українського державного соціуму та його комунікацію з частинами українського етнічного соціуму за кордоном і з іншими суспільствами на зовнішніх рівнях. Інформація активно стає одним із найважливіших ресурсів, поряд з енергією та корисними копалинами. Але разом із тим, поширення недоброякісної та шкідливої інформації завдає великої шкоди духовному здоров'ю людини й цілої нації. Одними з найбільших загроз інформаційній безпеці України є руйнування або спотворення системи національних культурних цінностей та маніпулювання на цій основі суспільною свідомістю. Для убезпечення й збереження національних культурних цінностей потрібен дієвий правовий захист. А для того, щоб пріоритети культурної політики визначалися на підставі реальних життєвих потреб і духовних прагнень суспільства, необхідно постійно провадити дослідження культурного процесу й здійснювати системний аналіз повної бази даних національних культурних цінностей.

Один із найважливіших пріоритетів національної культурної політики - забезпечення продуктивного взаємозв'язку процесу самоорганізації, самореалізації нації з національними культурними цінностями, духовною й природною спадщиною.

Державна мова

Провідним чинником актуалізації української духовної спадщини та убезпечення інформаційного простору національної культури від деструктивних впливів є українська мова. Як державна мова вона є також вирішальним етноконсолідуючим чинником українського громадянського суспільства. Окрім повсякчасної комунікативної функції в українському інформаційному полі, питома мова здійснює також духовний зв'язок між поколіннями народу в триєдиній системі - минуле-теперішнє-майбутнє, забезпечуючи безперервність еволюційного культурного процесу соціального єства. "Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. ...будучи найповнішим і найвірнішим літописом усього духовного, багатовікового життя народу, мова в той же час є найбільшим народним наставником, який навчав народ тоді, коли не було ще ні книг, ні шкіл, і продовжуватиме навчати його до кінця народної історії. Засвоюючи рідну мову легко й без великих зусиль, кожне нове покоління засвоює водночас плоди думки й почуття тисяч поколінь, що передували йому й давно вже зотліли в рідній землі або жили, можливо, не на берегах Рейну і Дніпра, а десь біля підніжжя Гімалаїв" [7, с. 123].

Задля збереження духовної основи національної культури, її інформаційного поля та з метою духовного зростання нового покоління української нації має бути забезпечений розвиток мов етносів України та культивація на реґіональному рівні діалектних особливостей української мови. А державне патронування державної мови має ще й іншу стратегічну мету: повернення українській мові у власній країні всіх прав і можливостей, яких її було позбавлено, бо територіально найбільшій європейській державі, яка розташована на власних етнічних землях, належить бути не маргінальною, а традиційною і національною.

Державна мова - це стратегічний пріоритет національної держави. Про мову, як і про цілу культуру, треба менше говорити - нею необхідно більше жити. Це стосується і нашої суспільної свідомості, і всієї культурної атмосфери в нашій країні. Посилаючись на К.Ушинського, нагадаю: коли наш організм потребує бути, то наша душа прагне жити. І душа заявляє про своє життя саме через мову, мова - це спосіб життя людської душі. Саме через мову людина являє свою найвищу, духовну, необхідність - жити. В потребі душі жити якраз і виявляється первинність та імперативність культури нації.

Викладене дозволяє зробити такі висновки.

Культура як спосіб життя людства зазнає дедалі потужнішого тиску від динамічних змін зовнішнього світу, що спричиняє, зокрема, уніфікацію й стандартизацію культурного виробництва. І хоч явище спрощення намагаються пояснити демократизацією культури, однак культурна уніфікація й продукування стереотипів масової свідомості в кінцевому рахунку призводять до ентропії. Хоч масова культура й виконує певні комунікативні функції та функції соціалізатора, але звільняючи людей від духовних зусиль, від внутрішньої напруги сприйняття (мовляв, національна культура зрозуміла лише вузькому колу), вона послідовно й сама звільняється від сутнісних національних ознак, від ірраціонального сенсу душевно-індивідуальної творчості й набуває агресивних ознак раціонально-прагматичної вигоди. Претендуючи на суперкультуру, маскульт стає знаряддям асиміляції, насильної інтеґрації, й примітивізуючи людські потреби, зупиняє процес духовної еволюції людини й цілого людства.

Навіть в агресивних умовах глобалізаційних процесів, коли нації потерпають від нівеляційного натиску, саме культура як центральна нервова система національного єства здатна задіяти духовно-інтелектуальну енергію, моральну силу нації для звільнення від виснажливих, проминущих пов'язань з метою створення нових духовно-продуктивних взаємозв'язків із сутнісними силами світу. Саме духовно-інтелектуальні сили морально зрілих носіїв національної культури здатні скористатися глобалізаційними процесами для поширення синергетичної взаємодії архетипно-спільнотних сутностей, сповнених непроминущого смислу, з метою самоорганізації духовного середовища як високоенергетичного інформаційного поля національних культур.

Суть дієвості культури як вищої нервової діяльності людини, як живого механізму самореалізації, самовідтворення нації якраз і полягає в тому, щоб актуалізувати духовну спадщину предків як основу саморозвитку сучасних поколінь, задіяти закодоване в пам'ятках знання в інформаційне поле української культури.

Нарощене творчими зусиллями людей і посилене культурною індустрією потужне національне інформаційно-культурне поле забезпечить суспільство високоцінною духовною поживою, що мобілізує духовно-інтелектуальні сили й волю нації для реалізації своїх потенційних можливостей.

Культура розширює межі реальності, визначає перспективу й формує сам процес нашої життєдіяльності, забезпечуючи тим самим подолання проблем нашого особистого, соціально-економічного й політичного життя.

Література

1. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С.Крисаченка. - К.: НІСД, 2004. - 648 с.

2. Черленяк І.І. Синергетика і проблеми оптимізації державного та соціального управління // Стратегічна панорама, 2004. - №1. - С. 91-99.

3. Лісовий В. Культура - ідеологія - політика. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1997. - 352 с.

4. Шинкарук В. Філософія культури у творчості Григорія Сковороди // Український Світ. - 1995. - № 7-12. - С. 14-15.

5. Юркевич П. Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого // Памфіл Юркевич. Вибране. - К.: Абрис, 1993. - С. 73-114.

6. Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері. - Л.: Світ, 1994. - 80 с.

7. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. У двох томах. Т. 1. - К.: Радянська школа, 1983. - 488 с.

Loading...

 
 

Цікаве