WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Нація - це передусім культура - Реферат

Нація - це передусім культура - Реферат

Для відродження моральної спільності, підвищення рівня суспільних інтересів і прагнень необхідно відновити, ідейно наповнити систему національних цінностей, що становлять моральну сутність традиційної національної культури. Проте досі в оцінках суспільно-державного розвитку України превалюють лише економічні й біологічні показники (ВВП й демографія), а не духовна якість людського життя, що визначає рівень самоорганізованості, саморегульованості суспільства, його еволюційні можливості - власне саму культуру.

Духовна культура

Саме культура як вища функція суспільного організму здатна розкрити потенційні можливості нації у перспективі її самореалізації в духовно-інтелектуальному й соціальному планах. Нація самоорганізовується, консолідується, саморегулюється, реалізовуючи в собі власні духовні сутності - моральні імперативи питомої культури.

"Культура" в антропологічному значенні слова - все, витворене суспільством", на відміну від природного середовища, яке дано живим істотам у готовому вигляді [3, с. 13]. Народ, як і окрема людина, розкриває свою духовну сутність через культуру, відтак потенційні можливості культури реалізуються в буттєвому світі, який у кожного народу має свої особливості. Так Український світ є неповторною реальністю української культури, створеною самим народом.

Згідно з філософським вченням Г.Сковороди, що по суті є філософією духу, людина як духовна істота являє власну культуру при своєму "другому народженні", осягаючи "божественне" в собі ("Дух Духа творить"). Рівень культурного розвитку людини - це насамперед рівень її моральної зрілості, реалізованості духовних першозародків. За Г.Сковородою, зародки духовності "наявні в серці людини від першого народження", але вони не усвідомлюються, і їм протистоять могутні сили темної тілесности, під які він підводить все зле, антисоціальне в людині. Лише через пізнання, усвідомлення і вирощування своєї істинної, духовної природи, свого призначення у світі, того, до чого нас закликає божественна істина, людина народжується вдруге [4, с. 14-15]. Тобто, культурне визрівання людини - це просвітлення серця, самоочищення духовним світлом. М.Реріх розшифровував поняття культура як ушанування світла (культ - ушанування, Ур - світло, Дух Світла). З латини культура перекладається як освіта, розвиток. У цьому сенсі культура - одвічна духовна практика, творча еволюція, це самореалізація людиною власної духовної сили і єднання із Всеєдиною духовною енергією.

Живий механізм культури

Наявність культури виявляється в кожній дії людини як її внутрішня сутнісна ознака, її еволюційна програма. Якщо в людині від першопочатку закладено цю еволюційну програму, то має бути й механізм її здійснення. Таким живим механізмом, сформованим у процесі еволюції, що забезпечує самореалізацію людини, усвідомлення нею своєї сутності, є головний і спинний мозок, які утворюють центральну нервову систему. За допомогою енергії, яка проходить через центральну нервову систему, людина просвітлюється, самоусвідомлюється, самореалізується - здійснює в собі те, заради чого живе на Землі, бо самореалізація є метою творчої людської еволюції.

Для реалізації еволюційної програми в суспільному єстві нації необхідний механізм її вищої нервової діяльності. Цим витонченим живим механізмом і є національна культура, основні функції якої: творення високоенергетичного інформаційного поля, де переробляється, зберігається й передається інформація про життя нації в минулому, нині й визначається перспектива її майбутнього; здійснення синергічної взаємодії, саморегуляції всіх складових суспільства як відкритої соціальної системи; забезпечення цілісності нації та її енергопродуктивної взаємодії з іншими націями. Культура як механізм вищої нервової діяльності - це система отримання людиною чистих достовірних знань, які є дієвим чинником її еволюції. За своїми сутнісними ознаками культура - це водночас і центральна нервова система нації, і сам процес та результат її самореалізації, явлений у розмаїтті культурних феноменів та форм, і потенційні можливості її самовідтворення.

Як центральна нервова система людини здійснює свої функції за допомогою рефлексів, які лежать в основі її регуляційної, координаційної діяльності, так і культура народу здійснює регуляцію, узгодження діяльності всіх систем соціального організму на основі генетичної природи нації у взаємозв'язку з обжитим, окультуреним нею середовищем, на основі культурно-історичної спадщини та всієї культурної інфраструктури (бібліотеки, навчальні заклади, індустрія культури). Як центральна нервова система утворює з периферичною нервовою системою цілісну нервову систему організму, яка здійснює взаємозв'язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем, так ірраціональна сфера культури має утворювати єдине ціле з раціональною сферою політики, і тоді вони разом здатні забезпечувати повноцінне функціонування всіх сфер життєдіяльності громадянського суспільства в геополітичному просторі. Завдяки взаємодії культури й політики відбувається саморегуляція суспільного життя, й нація виявляє себе як повноправна державотворча сила. При цьому функцією політики як периферичної системи управління процесом суспільної життєдіяльності є забезпечення реалізації еволюційної програми нації, що її транслює культура як центральна нервова система до всіх структурних складових соціуму.

Процес життєдіяльності нації не вичерпується раціональними засобами політики. Визначальними в цьому процесі в перспективі реалізації еволюційної програми нації є ірраціональні ціннісні орієнтири культури. У розумово-раціональній сфері людської діяльності (влада, бізнес) виявляється загальне для всіх людей прагнення керувати, володіти, що звільняє їх від моральної оцінки власних вчинків і робить їх у цьому однаковими. Адже розум як інструмент діяльності людського духу доносить до свідомості загальні ідеї й виявляє загальне в життєдіяльності людей. А серце як місце перебування індивідуального духу разом із його носієм - душею - особистою життєвою силою людини формують неповторність особистості. Неповторна душевно-індивідуальна творча первина виявляється в духовно-ірраціональній сфері культури, і в серці як центрі духовного життя людини й джерелі її моральних почуттів (П.Юркевич) [5, 104-105] породжує унікальність особистості та індивідуальність духовного типу людини.

Культурна самореалізація й духовний тип людини

Саме духовний тип є найвищою цінністю, витвореною в процесі культурної самореалізації людини, високоорганізованою реальністю її земного життя й унікальною особливістю індивідуальної й національної ідентичності. Духовний тип людини складається з тих душевно-індивідуальних і архетипно-спільнотних ірраціональних сутностей, які уможливлюють індивідам, а відтак і народові відчувати, осягати вищі смисли буття й наповнюють людське життя непроминущими, істинними цінностями. Ірраціональні ціннісні орієнтири, які не піддаються раціональним вимірам, підносять людську гідність, посилюють волю до життя, спрямовують людину на добродіяння та забезпечують їй перевагу й перемогу над грубими силами раціонального.

Кожна особистість має власний своєрідний розвиток, що є виявом неповторності людської душі - безсмертної істоти, яка живе в безвічності особистим життям. У духовній самореалізації виявляє себе особистий людський дух як індивідуальна сутність духовного типу людини, а також проявляється національний дух як колективна сутність духовного типу народу.

Здійснюючи самореалізацію, людська душа виявляє три основні здатності: пізнання, почування, волю. Саме в цьому виявляється й сутність культури: людина пізнає саму себе, почуттєво переживає життя і власною волею творить світ своєї культури відповідно до рівня самопізнання душі. Власне, "культура - це шлях душі до самої себе" (Г.Зіммель), а все інше в культурі - лише засоби (освіта, наука, філософія, право, релігія, мистецтво), які допомагають людині осягати душу, самореалізовувати свій дух - здійснювати свою творчу еволюційну програму. Творча еволюція людини - це постійне збільшення своїх можливостей, виходячи з прагнень душі. Саме в неповторному житті безсмертної душі відбувається індивідуальна творча еволюція, самореалізація людської особистості, яка здатна змінювати силою власного духу культурну дійсність. Через культуру як внутрішню діяльність душі людини й нації виявляється непроминуща цінність життя.

Культура - це і є сама душа, а цивілізація - тіло національного єства. Завдяки ірраціональній меті культури нація самореалізується духовно, завдяки раціональним засобам цивілізації нація утверджує себе у світовому просторі. Цивілізації як вторинні явища виникають на кореневій основі культур і зникають у нескінченному процесі культуротворення. Тільки культура за своєю первинною сутністю лишається позачасовим феноменом і являє собою могутню життєтворчу силу. Культура як вища, духовноенергетична діяльність людини й нації, як пробуджений стан людської душі є носієм непроминущих духовних цінностей і моральних принципів. Культура - це нинішній духовний стан нашого індивідуального й суспільного єства, в якому єднаються минуле й майбутнє і виявляється здатність до саморозвитку. Культура або є в нас, або вона відсутня. Як живий механізм, культура забезпечує нам нове народження й самореалізацію, єднає нас із всеєдиним життєтворчим процесом.


 
 

Цікаве

Загрузка...