WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Політична культура та її типологізація - Реферат

Політична культура та її типологізація - Реферат

Ми розглянемо тут людей, що сприймають стереотипні забобони ззовні як готові формули, для того щоб раціоналізувати і — психологічно або фактично — перебороти явні труднощі у своєму власному існуванні. У той час як самі респонденти, без сумніву, належить до "високобальних", стереотипи їхніх забобонів, очевидно, не занадто лібідизовані й у цілому підтримуються на визначеному раціональному чи псевдораціональному рівні. Не існує повного розриву між досвідом людей і їх забобонами: часто вони досить виразно співвіднесені одне з одним. Ці суб'єкти здатні представити відносно розумні доводи для своїх забобонів і здатні до раціональної аргументації. До них належить незадоволений, сварливий батько сімейства, який щасливий, якщо когось можна обвинуватити у власних економічних невдачах, і ще щасливіший, якщо він може одержати економічні вигоди з дискримінації меншості, реальних чи потенційних "скорених суперників". Такими є дрібні крамарі, яким загрожують розоренням фірмові магазини, причому останніми, на їхню думку, володіють євреї. Ми також можемо згадати негрів-антисемітів у Гарлемі, приречених на надмірну квартплату єврейськими збирачами. Такі люди є у всіх секторах економіки, де почувається тиск процесу концентрації, але не видно його механізму, у той час як їм доводиться примудрятися підтримувати своє економічне функціонування.

Респондент 5043 — домогосподарка, із украй високою кількістю балів по шкалах, яку "часто чули, як вона обговорювала сусідів-євреїв", але "дуже дружелюбна жінка похилого віку", що "любить необразливі плітки", виражає велику повагу до науки і виявляє великий, хоча й у деякому роді подавлений інтерес до живопису. Вона "боїться економічної конкуренції з боку модних кравців"; "інтерв'ю показало таке ж вибіркове ставлення до негрів". Вона "перетерпіла дуже суворе погіршення в сенсі статусу й економічної забезпеченості з часів юності. Її батько був дуже багатим власником ранчо...".

Причина, згідно з якою вона була обрана як представник синдрому "поверхневої заздрості", — її відношення до расових питань. Вона "виражає дуже сильні забобони стосовно всіх меншин" і "ставиться до євреїв як до проблеми", причому її стереотипи слідують "багато в чому традиційним уявленням", які вона механічно перейняла ззовні. Але "вона не вважає, що всі євреї неминучо мають усі ці характеристики. Також вона не вважає, що вони можуть бути визначені за виглядом чи за якими-небудь особливими рисами, крім того, що вони галасливі й агресивні".

Остання цитата показує, що вона не вважає риси, приписувані нею євреям, уродженими і природними. Тут немає ні твердої проекції, ні деструктивного прагнення карати. "Що стосується євреїв, вона відчуває, що їхня асиміляція й освіта, цілком можливо, вирішать проблему".

Її агресивність спрямована явно проти тих, хто може, як вона побоюється, "забрати в неї що-небудь", як в економічному, так і в статусному сенсі ...

Можна додати, що якщо і є частка правди в популярній думці, що антисемітизм — "теорія козла відпущення", то це застосовно до людей її сорту. Їх "сліпі плями", принаймні, частково належать до вузьких "дрібнобуржуазних" обмежень досвіду та пояснень, за які вони змушені чіплятися. Вони бачать у євреях виразників тих тенденцій, що у дійсності властиві загальному економічному процесу, і обвинувачують у цьому лише їх. Цей постулат необхідний їм для врівноважування власного ego у пошуках деякої "провини", відповідальності за ненадійний соціальний стан: у противному випадку порушився б справедливий порядок світу. Цілком ймовірно, вони в першу чергу шукають цю провину в собі і підсвідомо відносять себе до "невдах". Євреї дають спосіб зовнішнього звільнення цього почуття провини. Антисемітизм пов'язаний у них із задовольняючим відчуттям, що вони "гарні" і безневинні, і покладає тягар відповідальності на деякий видимий і високо персоналізований об'єкт. Цей механізм інституалізується. Особистості, на зразок нашої 5043, можливо, ніколи не мали неприємностей з євреями, а просто сприйняли проголошуване зовні судження, оскільки їм це вигідно.

Синдром конформіста. Представляє стереотипи, що приходять ззовні, але інтегровані усередині особистості в загальну погоджену структуру. У жінок особливо виявляються витонченість і жіночність, у чоловіків — прагнення бути "справжнім" чоловіком. Сприйняття переважаючих стандартів більш важливо, ніж невдоволення ними. Переважає мислення у внутрішньо- та зовнішньогрупових термінах. Забобони, мабуть, не виконують вирішальної функції у внутрішньопсихологічній будові індивідів, а є лише засобами зовнішньої ідентифікації з групою, до якої вони належать чи хотіли б належати. Забобони у них проявляються в особливому сенсі: вони переймають ходячі судження від інших, не утруднюючись самостійно увійти у суть справи. Їхні забобони "розуміються самі собою", можливо "підсвідомі" і навіть невідомі самим суб'єктам. Вони артикулюються лише за певних умов. Існує антагонізм між забобонами і досвідом; їхній забобон "нераціональний", так само як і слабко пов'язаний з їхніми власними тривогами, але в той же час, принаймні зовні, він не виражений докладно, через характерну відсутність сильних імпульсів, завдяки повному сприйняттю цінностей цивілізації і "благопристойності".

Хоча цей синдром і включає "вигодуваних антисемітів", він властивий, безсумнівно, вищим соціальним прошаркам ...

Авторитарний синдром. Він ближче за все підходить до загальної картини осіб з високими балами, оскільки проявляється у всьому нашому дослідженні. Синдром слідує "класичній" психоаналітичній картині, що включає садомазохістське розв'язання Едіпового комплексу, і був показаний Еріхом Фроммом під назвою "садомазохістський" характер. Відповідно до теорії Макса Хоркхаймера, у колективній роботі, де він писав соціопсихологічну частину, зовнішнє соціальне придушення супроводжує внутрішнє придушення імпульсів. Щоб досягти "інтерналізації" соціального управління, що ніколи не дає особистості стільки, скільки вимагає ставлення останньої до авторитету і до його психологічної сили, super-ego, набуває ірраціональний аспект. Суб'єкт досягає власної соціальної пристосованості, тільки одержуючи задоволення від підпорядкування субординації. Це включає в гру імпульси садомазохістської структури, так само як умову і результат соціальної пристосованості. У суспільстві нашого типу садистські, так само як і мазохістські, тенденції знаходять підкріплення в дійсності. Картиною трансляції таких підкріплень у риси характеру є особливе розв'язання Едіпового комплексу, що визначає формування синдрому, про який тут іде мова. Любов до матері в її первинній формі підлягає суворому табу. Підсумкова ненависть до батька трансформується формуванням реакцій у любов. Ця трансформація веде до особливого виду super-ego. Трансформація ненависті в любов — найбільш важка задача, яку особистість повинна проробити на ранньому етапі розвитку, ніколи не завершується цілком успішно. У психодинаміці "авторитарного характеру" частина попередньої агресивності усмоктується і перетворюється в мазохізм, у той час як інша частина співвіднесена із садизмом, що шукає виходу в тому, з чим суб'єкт себе не ідентифікує, тобто у зовнішніх групах. Єврей часто стає замінником ненависного батька, здобуваючи на рівні фантазії ті ж самі риси, що були огидні для суб'єкта в батькові, такі, як практичність, холодність, домінування, навіть сексуальне суперництво. Ця двоякість всепроникна, причому виразно супроводжується сліпою вірою в авторитет і готовністю атакувати тих, хто виявляє слабкість і соціально підходить у якості "жертви". Стереотипи в цьому синдромі служать не тільки засобам соціальної ідентифікації, але і виконують істинно "економічну" функцію у власній психології суб'єкта: вони допомагають спрямувати енергію лібідо відповідно до вимог занадто строгого super-ego. Таким чином, самі стереотипи можуть бути вкрай лібідизованими і відігравати велику роль у внутрішній будові суб'єкта. Він відтворює глибоко "примусові" риси характеру, частково за допомогою регресу до анально-садистскої фази розвитку. Соціологічно, такий синдром особливо характерний для середніх класів Європи. У цій країні (США) ми можемо очікувати його серед людей, чий дійсний статус відрізняється від того, котрого вони домагаються ...

Бунтівник і психопат. Розв'язання Едіпового комплексу, характерне для "авторитарного" синдрому, — не єдина складова типової структури для "високобальних" осіб. Замість ідентифікації з батьківським авторитетом може з'являтися "бунт". Це, звичайно, у визначених випадках ліквідує садомазохістські тенденції. Однак бунт може проявитися таким чином, що авторитарна структура особистості в цілому не буде порушена. Так, ненависний батьківський авторитет може зникнути лише для того, щоб поступитися місцем іншому авторитету — процес полегшується "утіленою" структурою super-ego, що збігається з загальною практикою особи з високими балами. Інакше мазохістський перехід до авторитету може бути прихований на підсвідомому рівні, у той час як на демонстраційному має місце опір. Це може призвести до ірраціональної і сліпої ненависті до будь-якого авторитету, з могутнім деструктивним доповненням, супроводжуваним таємною готовністю "здатися" і подати руку "ненависній" силі. Насправді вкрай складно відрізнити таке ставлення від дійсно неавторитарного, і майже неможливо досягти такої відмінності на чисто психологічному рівні: тут, як і всюди, береться в розрахунок соціополітична поведінка, що визначає, чи правда незалежна особистість, чи просто заміщає свою незалежність негативним переносом.

Loading...

 
 

Цікаве