WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Політична культура та її типологізація - Реферат

Політична культура та її типологізація - Реферат

Можливість конструювати дуже відмінні набори психологічних типів загальновизнана. У результаті попереднього обговорення ми засновуємо власну спробу на трьох наступних основних критеріях:

а) ми не хочемо класифікувати людські істоти ні за типами, що розділяють їх строго статистично, ні за ідеальними типами у звичайному сенсі, що повинні будуть доповнюватися "змішуваннями". Наші типи справедливі, тільки якщо ми змогли знайти для кожного типу певне число рис і характерів і помістили їх у контекст, що показує деяку спільність значення цих рис. Ми відносимося до цих типів як до найбільш продуктивних з наукового погляду, які узагальнюють риси (в інших випадках розпорошені) у багатозначні цілісності, і висувають на перший план внутрішні зв'язки елементів, що належать один одному відповідно до їх невід'ємної "логіки" за умов психологічного розуміння покладеної в основу динаміки. Це означає не просто аддитивне, або механічне додавання рис у тому самому типі. Основним критерієм для цього постулату повинно бути те, що протиставлені "істинним" типам навіть так звані відхилення не можуть більше здаватися випадковими, але повинні розумітися як багатозначні в структурному змісті. Генетично послідовність значень кожного типу вимагає припущення, що більшість рис може бути виведена з певних базових форм глибинних психологічних конфліктів та їхніх розв'язань;

б) наша типологія повинна бути критичною в тому сенсі, що вона розуміє типізацію людей саму по собі як соціальну функцію. Що більш строгий тип, тим більш глибоко демонструє він відбитки соціальних штампів. Це узгоджується з такими характерними рисами наших "високобальних" респондентів, як жорстокість та стереотипність мислення. Тут закладений кінцевий принцип усієї типології. Її головна дихотомія полягає в питанні: чи стандартизована особистість сама по собі, чи вона дійсно "індивідуалізована" і протистоїть стандартизації у сфері людського досвіду? Індивідуальні типи будуть специфічними конфігураціями усередині загального поділу.

Останнє розрізняє prima facie "низькобальних" та "високобальних" суб'єктів. Однак при ближчому розгляді цей поділ може бути застосований до "низькобальних": чим більше вони "типізують" себе, тим сильніше, самі того не зауважуючи, виражають фашистський потенціал;

в) типи повинні бути сконструйовані так, щоб їх можна було використовувати прагматично, тобто перетворити в порівняно тверді захисні "паттерни", організовані таким чином, що відмінності індивідуального характеру відіграють несуттєву роль. Це сприяє певній "поверховості" класифікації, порівняній із ситуацією в санаторії, де не можна було б почати ніякого лікування, не розділивши пацієнтів на маніакально-депресивних, шизофреніків, параноїків і т.п., хоча всім зрозуміло, що ці відмінності зникнуть у міру просування вперед. У даному зв'язку можна прийняти гіпотезу: якщо кому-небудь удасться заглянути досить глибоко, у результаті диференціації знову виникає така ж "груба" структура, але тільки більш універсальна, а саме: деякі фундаментальні лібідозні констеляції. Дозволена аналогія з історії мистецтв. Традиційно грубе розрізнення романського і готичного стилів було засновано на круглих і стрільчастих склепіннях. Виявилася недостатність такого поділу: обидві риси в деяких випадках нерозрізнювані, й існують більш глибокі контрасти між архітектурними стилями. Це, однак, призвело до настільки ускладнених дефініцій, що за їхнього застосування майже неможливо вказати, чи є даний будинок романським, чи готичним, хоча структурна цілісність майже не залишала сумнівів щодо його приналежності до тієї чи іншої епохи. Так, у кінцевому рахунку, довелося використовувати примітивні і наївні класифікації. Щось подібне знадобиться і при розгляді нашої проблеми. Поверхневе, на перший погляд, питання "Які люди зустрічаються серед тих, хто підданий забобонам?" може виявитися цілком виправданим з погляду типологічних вимог, ніж спроба визначити типи за допомогою фіксацій прегенітальних чи генітальних фаз розвитку тощо. Істотного спрощення можна досягти шляхом інтеграції соціологічних критеріїв у психологічні конструкти. Такі соціологічні критерії можуть відноситися до членства в групі чи ідентифікаціям наших суб'єктів, так само як і до соціальних цілей, установок та зразків поведінки. Задача співвіднесення критеріїв психологічного типу із соціологічними критеріями здійсненна в тій мірі, у якій нашим дослідженням виявлено, що багато "клінічних" категорій (наприклад, прагнення догодити грізному батькові) інтимно пов'язані з соціальними установками (наприклад, вірою в авторитет заради авторитету). Таким чином, для гіпотетичних цілей цілком можна "перевести" багато основних психологічних концептів у близькі їм соціологічні поняття ...

Деталізованому опису деяких типів може передувати загальна характеристика. "Поверхневу заздрість" (Surface Resentment) легко розпізнати через обґрунтовані, або необґрунтовані відчуття соціальної тривожності; наш конструкт нічого не говорить про психологічні фіксації чи захисні механізми, що обумовлюють типові думки.

"Конформіст" — це, звичайно, насамперед прийняття загальних шаблонних цінностей. Super-ego так і не установилося досить міцно й особистість знаходиться в цілому під впливом його зовнішніх уявлень. Найбільш очевидним механізмом, що лежить в основі цього синдрому, є острах "виділитися", бути не таким як усі. "Авторитарний" тип керується super-ego і постійно повинний боротися із сильними і дуже суперечливими прагненнями. Його веде страх виявитися слабким. У випадку "крутого" хлопця переважають подавлені прагнення "Id" у загальмованому і деструктивному стані. Як "дивак", так і "функціонер-маніпулятор", очевидно, розв'язали свій Едипів комплекс через нарцисичний відхід у свою внутрішню сутність. Їхнє ставлення до зовнішнього світу, однак, відрізняється. Диваки в цілому заміняють зовнішню реальність уявлюваним внутрішнім світом, цьому супутньою є як головна характеристика проективність, і основний страх полягає в тому, що їхній внутрішній світ буде "опоганений" контактом з небезпечною й огидною реальністю: їх обтяжують важкі табу, у формулюванні Фрейда — delire de toucher. Маніпулятивна особистість уникає небезпеки психозу, зводячи зовнішню реальність до простого об'єкта дії: таким чином, вона не здатна до будь-якого позитивного катексису (катексис — психоаналітичний термін, що означає прихильність до об'єкта, "заряження" об'єкта лібідозною енергією). Цей тип схильний до примусу навіть більш, ніж авторитарний, і його примусовість бачиться цілком відчуженою від super-ego: він не досягає трансформації зовнішньої примусової сили super-ego. Найбільш видатним захистом є його повне заперечення будь-яких пробуджень до любові.

У нашому випадку "конформіст" і "авторитарний" тип будуть, очевидно, найбільш частковими.

Поверхнева заздрість. Феномен, обговорюваний тут, знаходиться не на тому ж логічному рівні, що й різні "типи" з високою чи низькою кількістю балів, які ми охарактеризуємо далі. Справді, він не складений зсередини і не є сам по собі психологічним "типом", але, швидше, являє конденсацію раціональніших, як свідомих, так і підсвідомих проявів забобонів, оскільки вони можуть бути помітні на глибших, несвідомих рівнях.

Ми можемо сказати, що існує достатня кількість людей, які "підходять одне одному", гармоніюють у термінах більш-менш раціональної мотивації, у той час як інші з наших "високобальних" синдромів характеризуються відносною відсутністю чи облудністю раціональних мотивацій, що, у даному випадку, повинні визначатися як проста "раціоналізація". Це не означає, однак, що особи з високими балами, чиї забобонні висловлення виявляють певну раціональність, самі по собі вилучені з психологічного механізму фашистського характеру. Тому у запропонованому нижче прикладі бали є високими не тільки за Ф-шкалою (Ф-шкала ("шкала фашизму") - техніка вимірювання установки, розроблена на основі методики Р.Лікерта й використана в дослідженні "Авторитарної особистості"), але й за всіма шкалами: існує загальність забобонних поглядів, що ми розглядаємо як безсумнівну ознаку того, що тенденції, покладені в основу особистості, є кінцевими детермінантами. І все-таки ми почуваємо, що феномен "поверхневої заздрості" хоча і живиться більш глибокими інстинктивними джерелами, не повинний бути цілком відкинутий у нашому обговоренні, оскільки являє соціологічний аспект проблеми, важливість якої може бути недооцінена для виявлення фашистського потенціалу, якщо ми зосередимося цілком лише на її психологічному описі та етіології.

Loading...

 
 

Цікаве