WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

45. Концепція культурно-історних типів М.Я.Данилевського

Данилевський – відомий рос. Природознавець, що зробив спробу теоретично обгрунтуватти концепцію багатолінійного і замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці. В історії людства він виділив11 самобутніх типів культури:інд., китайську, іранську, єгипетську,халдейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську, слов'янську. Кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після того входить у період розквіту, а потім зазнає занепаду. Інакше, кожний тип культури проходить в основному 3 фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації хар-ся розтратою культ. Потенціалу. Самобутність культури на думку Д., в особливому складі душі народу, тому його нац. Хар-р залишається незмінним при взаємодії культур. Його концепція стала одним з теоретичних джерел теорії панславізму і шовінізму.

46.Концепція соціокультурної динаміки Сорокіна

Вся фісторія соціокультурного світу провляє себе як завжди нова, невичерпна у своїй творчій здатності, різноманітності, перетвореннях і відмінностях у б-я момент свого існування. У б-я сфері к. Часто нова чсистема змінює віджилу. Аналізируючи динаміку к. , П.Сорокин ставить питання: в якому напряму відбуваються зміни у цій сфері людського буття?На його думку, нинішня пануюча мат. Суперсистема поступово замінюється релігійним, ідеалістичним типом к.. Занепад сучасної зах. К. Створює можливість появи іншої к. Системи. Прихід нової суперсистеми, зумовленої дією " принципу іманентних змін", означатиме народження нової к., що здатна виправити, якось оновити "ту систему к" , що деградує. Цикл к. Процесів відбувається у власному колі, проходить "у холостому русі", відірвано від суспільної практики. В кінгцевому підсумку одні ідеї породжують і замінюють інші. В основі суперсистеми лежать 3 основні типи культур: чуттєвий, для якого властиве чуттєве сприймання навколишнього світу, ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності, ідеалістичний, що грунтується на інтуїтивістському методі пізнання. Кожна форма має свою першооснову, яка складає матеріальне й ідеальне начала. Саме ці начала визначають тип культури і відповідний йому світогляд.

47. Поняття традиційна та інноваційна культура.

Традиція І Інновація діалектично взаємопов'язані категорії, що визначають процес творення нового. Традиція-культурне ядро цивілізації, на якому тримається її індивідуальність, а новація необхідна для розвитку самої цивілізації.

Традиція (лат., передача) - досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися Історично і передаються з покоління в покоління. Виникла в первісній культурі. Тр. -як історичне успадкування естетичних здобутків попередніх епох, оживотворяє наступне оновлення культури і мистецтва. Кожен новий крок спирався на набутий досвід та досягнення минулого. Для подальшого розвитку необхідний механізм, що переборював консервацію традиції і не руйнував основи традиційних досягнень.

Інновація (лат.) - нова думка, Ідея, реформа, процес, орієнтовані на створення, розвиток і якісне удосконалення нових видів виробів, технології, організаційних форм. Ін. - це відкриття не знаних досі явищ, новизна форм і проблем, збагачення новими ідеями і методами.

Новаторство неможливе без творчого переосмислення традицій. Істинне новаторство успадковує кращі традиції, ті які виходять за межі свого часу, мають прогресивне, гуманістичне спрямування. Герменевтична інтерпретація Г.Гадамера „традиція як діалог культур'' означає те, що пошук порозуміння, спільної мови різних, культур відбувається шляхом постійного етнодіалогу (уточнень, припущень, контекстуального розуміння) і- як засобу інтерпретації, - основи герменефтичної методології).

48.Концепція "локальних цивілізацій" Тойнбі

А. Тойнбі зробив спробу пояснити одночасно хід розвитку всіх людських культур, застосувавши поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн. В результаті всесвітня історія мала вигляд мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані поруч і співіснують. Однак А. Тойнбі довів: при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Його найвідоміша праця " Дослідження історії". Спочатку Т. Виділив для агалізу 21 циввілізацію, потім скоротив їх перелік до 13 найрозвинутіших, серед як. Антична, західна, православна, індійська, китайська, ісламська тощо.

49.Особистість як об'єкт і суб'єкт культурної діяльності.

Як відомо, головним предметом культурологічного пізнання завжди була людина. Саме тому, наслідуючи багатовікові традиції гуманітарного пізнання, розпочавши свої теоретичні побудови з розгляду категорії „культура", ми повертаємось до „людини" та спробуємо виокремити саме те розуміння останньої, яке ледь окреслює перспективи цивілізаційного культуротворення й одночасно „виводить" на його головні духовні домінанти.

Зрозуміти сутність людини намагалися з найдавніших часів, пов'язуючи її з тією чи іншою ознакою. Наприклад, політична істота (Аристотель), божественна сутність (Ф. Аквінський), мисляча істота (Р. Декарт), людина – це машина (Ж. Ламетрі), моральність (І Кант), духовна істота (Гегель), діяльність (Й Фіхте), природна істота та любовне ставлення до ближнього (Л. Фейєрбах), сукупність суспільних відносин (К. Маркс), духовна істота, глибина якої обумовлюється рівнем її свободи (М. Бердяєв). Цей екскурс в історію культурологічної думки можна продовжувати до нескінченності. Однак коли, здавалося б, її розуміння розширилося до безмежжя розмаітних інтерпретацій, знаходиться своєрідний центр біфуркації, від якого відштовхувались і до якого повертались практично всі вчення про людину. Означений центр формується перетином декількох змістових ліній, які викристалізовуються через розуміння людини: 1) природної; 2) мислячої (духовної); 3) діяльної; 4) предметної; 5) соціальної (суспільної). Органічне поєднання цих ознак дає цілісне розуміння людини. Культура постає як синтезуюча характеристика людини як природної, духовної, діяльної, предметної і соціальної істоти. Предметність зумовлює особливий, відмінний від тваринного спосіб життя, що закріплюється різноманітними інститутами, нормами, символами, сукупність яких становить світ великої людської культури. Тому сутність людини не зводиться до соціальних чи природних характеристик, вона визначається лише їх органічним синтезом. Оскільки ж означений синтез концентрується в понятті „культура", сутність людини розкривається через розуміння її як культурної істоти, як природного (а може, й Божественного) формовитвору, здатного до культурного (діяльного, предметного) самовідтворення, здійснює його як духовно, так і практично (разом з іншими, тобто – соціально) через перетворення природного і духовного середовища, а також самої себе.

Культура і людина в певному розумінні – одне ціле: культура створюється людиною, водночас людина живе в культурі. Людина постає і як об'єкт і як суб'єкт культурної діяльності. Людина – творець культури, її споживач.

Саме здатність людини створювати культуру відрізняє її від тварин. І саме культура, утворює механізм спадкування, що дозволяє людині зберігати досвід і тому розвиватися, по-перше, цілеспрямовано і, по-друге, швидше, ніж інші живі форми на Землі. І саме рівнем розвитку культури визначають вищі і нижчі стадії розвитку суспільства, фази розвитку цивілізації.

Культура визначає зміст і форми прояву потреб людини. У своєму розвитку людина удосконалює свої потреби в змісті вираження в них глибини і складності усе більш повно усвідомлюваної своєї людської природи. Навіть суто біологічні потреби в їжі, сні і т.п. здобувають усе більш людську, тобто змістовну й облагороджену культурну форму. У ході своєї історії людина постійно олюднює свої потреби і спосіб їхнього задоволення, самим буттям пов'язуючи природне і соціокультурне.

Людина стає предметом культури в трьох головних проявах свого буття. Насамперед, людина є частина природи і тому – істота природна. Природний початок у ній – це основа самої можливості її культурного розвитку: усі здатності й уміння мають у ній визначений природний субстрат. Однак природним початком людини повнота її буття не вичерпується. Над нею надбудовується надорганічне її буття, що робить людину соціальною, і культурно-історичною істотою. У цій своїй якості людина виступає на трьох рівнях свого прояву. Насамперед вона усвідомлює себе як людську особистість у її індивідуальному бутті і багатстві всіх індивідуальних властивостей та характеристик. У той же час людина усвідомлює себе і частиною суспільства, у культурі якого вона укорінена. При розширенні її культурного кругозору вона починає усвідомлювати себе і частиною людства, відчувши свою єдність з ним.

Loading...

 
 

Цікаве