WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Навіть тваринам притаманні поведінкові аналогії моралі. В необхідні моменти у них спрацьовують механізми стримування агресії. Це прийняття загрозливих поз, специфічні акустичні сигнали.

Норми співжиття і поведінки людей на кожному історичному етапі виробляються філософією моральності — етикою.

Отже, постає питання: що вважати добрим, що поганим? Які критерії потрібно визначити в епоху глобальних змін? Як ми маємо жити в цей час? Якими критеріями керуватись, щоб гарантувати собі безпечний розвиток, співіснування, життя в гармонії з природою?

Слід, очевидно, визначитися: що таке екологія, що ми відносимо до моральних норм, що є етика, які її основні принципи і норми в сучасному світі?

Екологією дослідники називають науку про закономірності взаємовідносин організмів, видів і співтовариств із середовищем проживання. У нинішніх умовах глобалізації — це комплексний науковий напрям, який вивчає відносини людини, природи і суспільства, Всесвіту. Можна стверджувати, що це частина сучасної культури і життя, існування яких взаємообумовлено і взаємозалежно. Це частина сучасного мислення, мислення космічного, до якого ми лише розпочинаємо торувати людську дорогу.

Вища моральна інстанція — Бог

Взаємозалежність функціонування людини, культури у Всесвіті

Часткою цього наукового напряму є сучасний гуманізм, гуманізм культури третього тисячоліття. Його екологічний вимір охоплює і людину, і людство, і природу, і космос (Всесвіт), і подаль-. шу долю розвитку людини та її культури.

У подальшому культуротворчому русі людини особливе значення сьогодні мають моральні норми та принципи. Саме вони чинять вирішальний вплив на безпеку людського існування і розвитку. Моральними нормами можна назвати ідеї і суспільні способи співіснування індивідів.

Це ідеї і правильної, і неправильної поведінки індивідів та їх груп (верств). З давніх-давен це відображається у традиціях і звичаях. Одні вчинки, які несуть небезпеку людині (групі), заборонялись, інші, навпаки, заохочувались. Такі норми, які гарантують безпеку розвитку людини, увійшли в побут як святині, абсолютні правила.

У сучасних умовах глобалізації такими абсолютними правилами на рівні культури, побуту мають бути правила екологічної поведінки і всього людства, і окремого етносу, окремої держави, але передусім — окремої людини. Завдання полягає у поширенні необхідних екологічних знань — заборон, в усвідомленні (навіть більше), чого не можна роботи, які вчинки не допускаються у ставленні до людини, до братів наших менших і до біосфери в цілому. Ці правила мають закріпитися у підсвідомості кожної людини, сприйматись як архетип колективного несвідомого.

97. Етичні вчення Стародавнього Сходу.

Як відомо, східній культурі притаманні такі риси як міфологічне відношення до світу, канонізовані стилі мислення і діяльності,пріоритет традицій, домінування общинної свідомості, що характерно первісному суспільству.

Спільне для усього давньосхідного регіону міфологічне мислення було тісною інтегруючою силою. Міф був поставлений на службу деспотичній східній державі. Міфологічні боги стають втіленням і уособленням нового, уже не общинного, а державного порядку. Взагалі традиції, міфи, канонізовані стилі мислення становлять культурну домінанту Сходу.

Слід зазначити й те, що розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, державності зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань, сприяли поширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність, зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з медицини, астрономії, фізики, математики, хімії, історії, географії, правознавства, виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого мистецтва.

Характерною особливістю суспільних відносин в країнах Стародавнього Сходу було тривале збереження пережитків родового ладу й сільської общини, що зумовлювало відносний консерватизм суспільного ладу й культури Стародавнього Сходу. В духовній сфері це, зокрема, знаходило вияв в абсолютному пануванні релігії і повільному відокремленні від неї науки. Поруч з цим, внесок, зроблений цивілізаціями Стародавнього Сходу до світової культури, був величезним. Це були перші по-справжньому тверді кроки людини на шляху до опанування і осмислення навколишнього світу та усвідомлення свого місця у ньому.

98. Українська мова – основа культури українського народу.

Говорити про розвиток культури народу і нічого не сказати про розвиток мови — це все одно, що будувати хату і забути про її фундамент. Мовознавець Олексій Пінчук підкреслює: наша мова — не лише засіб спілкування, а й знаряддя, інструмент духовної діяльності людини і водночас — продукт цієї діяльності (кожен з нас — мовотворець). То ж чи варто дивуватися нашій "докапіталістичності" в усьому — від рівня державності та забезпеченості прав людини до рівня духовності та виробництва і споживання. Вслухайтесь: як ми говоримо? — Отак і живемо.

Мова — не стільки інструмент відтворення, моделювання дійсності, скільки інструмент творення, моделювання неіснуючої, потенційної дійсності. Завдяки мові людина мисляча — це насамперед людина фантазуюча. Доки кентаври, мінотаври, сфінкси та інші слова-міфологеми живуть у художній творчості — це збагачує нас духовно. Але коли подібні слова-міфологеми стають основою нашої діяльності — вони завдають шкоди.

Розташована на основних шляхах між Європою та Азією, Україна часто ставала об'єктом впливів різних, часом протилежних культур. У тому числі — мовних впливів. Через Причорномор'я вона зазнавала благотворних впливів грецької цивілізації — як античної, так і візантійської. Історія розвитку української мови — це основа розвитку всієї культури українського народу.

У 1989 р. українська мова нарешті здобула статус державної мови. Але ще й сьогодні наша мова потребує захисту не тільки з боку держави, а й кожного з нас, українців.

Ще тисячі років тому глибоко усвідомлювалася як загальнолюдська функція (засіб спілкування), так і образна природа слова, його державна вага, людинотворча місія, а водночас — і нелегка доля.

Протягом багатовікової історії українського народу колонізатори різних мастей, ідеологи імперій робили все, щоб викорінити слово народу українського, приректи його на небуття, а разом з ним і сам український народ.

Багатовікове ярмо підлеглості чужинцям зумовили трагізм долі як народу українського, так і його слова.

Жорстоку політику денаціоналізації вела польська, литовська, угорська шляхта. При цьому урядуючі режими могли залишати представникам української старшини, селам чи містам навіть їхні маєтності, чини, промисли та угіддя. Але люто, нещадно руйнували школи і храми, нищили колегіуми та освітньо-мистецькі братства, друкарні й книгарні, переслідували інтелігенцію, коли вона орієнтувалася на українську національну культуру та мову. Бо розуміли: доки існує мова — існує й самосвідомість, народ не може бути перетворений на мовчазного раба.

Величезної кривди українській мові було завдано російським самодержавством, яке ставило за мету виконання своєї каїнової місії: створити імперію рабів, у якій би люди, нації, культури — "на всіх язиках все мовчало". Невдовзі після Переяславської угоди про повну автономію України було зроблено все, щоб передати владу московським воєводам і митрополитові, позбавивши Гетьманщину права міжнародних зносин, збирання податків, прийняття присяги українськими гетьманами і полковниками. А далі — ще один "логічний" крок: знищення Запорізької Січі та козацтва — вірних захисників свободи народу, чому передувала заборона Петром І друкування книжок українською мовою (розгром Київської та Чернігівської друкарень), а далі й назви "Україна". Могла існувати тільки Малоросія. Єлизавета, Катерина, інші імператори перетворили вільних людей у кріпаків, народ, що створив, за словами Маркса, першу в Європі "християнську республіку" і Конституцію (Пилипа Орлика), у безмовне, безіменне населення.

Наступні століття ще більше погіршили становище українського народу: було ліквідовано гетьманство, управління доручалося тільки "вірним синам Росії", кріпацтво стало нормою не лише політичного, соціально-економічного, а й духовного життя. Щоб безповоротно обернути націю в рабство, було видано укази про неприпустимість існування українських шкіл, театрів, видавництв; зрештою в 1863 р. тодішній міністр внутрішніх справ Валуєв наказав цензурі не пускати наукових та народних книжок українською мовою писаних, бо, мовляв, "никакого особеннаго малороссійскаго языка не было, нет й быть не может". А потім цілих тридцять літ, від указу 1876 р. українське слово було майже зовсім заборонене в Росії, щоб українці не розбивали того "одного народу руського", "одного язика руського".

Під загрозу ставилось існування української нації, мови, літератури, а тим самим й цілісність людства, гуманістична сутність вселюдської культури.

Мова, Слово віками були в центрі уваги державних діячів, мислителів, творців освіти, науки, мистецтва. Бо в Слові бачили найбагатший, найкоштовніший скарб народу, наймогутнішу, магічно-чарівну (рівну божественній) і таємничу силу, міра ж володіння Словом вважалася мірою розвитку, культури, гідності кожної особистості, нації.

Loading...

 
 

Цікаве