WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Позиції більшості авторів з цього питання в основному збігаються, хоча при розгляданні визначень можна виявити ті чи інші різноманітності, які є не розходженням думок по суті, а скоріше просто термінологічними пристрастями.

Перетворившись на самостійну науку, естетика продовжує застосовувати весь категоріальний апарат науки філософії; запозичує такі поняття, як буття, свідомість, діяльність, зміст, форма, сутність, явище, причина, наслідок; використовує філософські закони та ін. Взаємозв'язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від світоглядних позицій, методологій, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Методологія естетичних досліджень, яка пов'язана з вирішенням головного питання філософії — відношення мислення до буття, зумовлена специфікою діалектичного чи метафізичного підходів. Саме своєрідністю методологічних основ визначається своєрідність естетичних концепцій. Отже, виникнення і розвиток естетичних ідей відбувалися у межах філософії і відбивали загалом ті суперечності, які були властиві історії філософської думки.

Естетика пов'язана з усіма гуманітарними науками. Сформувавшись як частина філософії, естетика активно співпрацювала з етикою. У цих наук загальна спрямованість на людину як на своєрідний об'єкт морально-естетичного аналізу і носія творчого потенціалу.

i76. Історія формування та розвитку естетики

Головною рисою уявлень про природу естетичного відношення античної доби було те, що ця проблематика вирішувалася переважно в онтологічній сфері і прямо співвідносилася з космоло гією. У теоріях мистецтв домінантою було поняття мімесису (зображення, імітація, уподібнення). Ще однією важливою особливістю давньогрецької естетики є те, що цінності естетичного та етичного характеру мисляться у єдності. Для характеристики естетично досконалого античність утворила специфічну категорію "калокагатія", у якій естетично та етично прекрасне збігаються — естетично прекрасне сприймається водночас і як моральне у своїй основі, тобто як осереддя усіх досконалих якостей, включно з істиною, справедливістю тощо. Таким чином, сприйняттю античної людини була властива цілісність, яка "оптично суміщала" чуттєвий, тілесний компонент прекрасних предметів з високим духовним та символічним змістом, а прекрасне як об'єктивну властивість, задану самою природою, з прекрасним як суб'єктивним переживанням задоволення. Не знало античне мислення і розподілу художньої свідомості на масову та елітарну: виражальні засоби мистецтва були загальнозрозумілими. Перше розвинене вчення про природу естетичного досвіду виробили учні та послідовники Піфагора. Осмислюючи всесвіт та місце людини в ньому з математичних позицій, вони дійшли висновку, що космос організований за принципом музичної гармонії, та ввели поняття музики небесних сфер. Основу етичного вчення Платона становить його онтологічна модель модель, згідно з якою дійсним світом є світ граничних сутностей — ідей, а реальність, з якою має справу людина, виступає відбитком, більш-менш вдалою (чи невдалою) копією цієї божественної реальності. Художня діяльність, у свою чергу, є лише уподібненням, імітацією, тінню цієї першої реальності, Тобто творіння художника — суть ні що інше, як тінь тіней, імітація імітації.

77. Розкрити та охарактеризувати зміст поняття "катарсис", "мімесис", "калакогатія".

Катарсис-від грец. Очищення. Термін давньогрецької філософії та естетики для позначення сутності естетичного переживання, пов язаний з піфагорійською практикою застосування музики для очищення души від пристрастей.

Мімесис (зображення, імітація, уподібнення). Це поняття вперше зустрічається у піфагорійців. Мімесис має головно пізнавальне значення. Платон вважав його абсолютним збігом ідеї, до якої уподібнюється річ, та матерії, яка уподібнюється ідеї, у речі. Аристотель розглядів уподібнення як процес становлення першообразу в образній реальності, у Плотіна мімесис — універсальний принцип організації космосу та окремих самостійно існуючих ієрархій. У Цілому давньогрецька філософія, тлумачила мімесис як всезагальну моделюючу систему для всіх речей, що утворюють світ, а людину наділяла здатністю пізнавати деяку першосутність, одержувати від цього задоволення та творити нову символічно-предметну структуру, подібну до тієї, що існує в ідеальному бутті.

Калокагатія- термін античної естетики, гармонічне поєднання внутрішнього і зовнішнього образів. Для характеристики естетично досконалого античність утворила специфічну категорію "калокагатія", у якій естетично та етично прекрасне збігаються — естетично прекрасне сприймається водночас і як моральне у своїй основі, тобто як осереддя усіх досконалих якостей, включно з істиною, справедливістю тощо.

78. Моральні норми і цінності християнської етики.

Однак культура античності відрізнялася досить широкими поглядами на людину, припускала існування різних думок про світ і людину в ньому. Християнський світ, особливо в перші століття свого існування, досить жорстко піклувався про "чистоту віри". В етичних дослідженнях християн панував теоцентризм, тобто все розглядалося через призму ставлення до Бога, перевірялося на предмет відповідності Святому Письму, постановам соборів. Так формувалося нове розуміння людини. У Нагарній проповіді Христа стверджуються як найважливіші чесноти такі якості: смирення, терпіння, покірність, лагідність, милосердя і навіть любов до ворогів. Значне місце у християнській етиці посідає така доброчинність, як любов до Бога. Взагалі саме поняття любові онтологізується: "Бог є любов". Таким чином, у Середньовіччі у масовій свідомості закріплювалися нове бачення людини, нові підходи до вирішення вічних моральних питань, до повсякденної моральної поведінки індивіда. Варто відзначити ще одну рису християнського вчення, яка у Давньому світі великого поширення не набула, — це ідея загальної гріховності і необхідності масової покути.

Позитивним слід вважати посилення особистісного аспекту в моральному вченні християнства, яке зверталося до кожної людської особистості незалежно від її соціального статусу і стверджувало рівність усіх перед Богом. Посиленню особистісного аспекту сприяв і образ Христа — боголюдини, надособистості, що пройшов земний шлях і постраждав за гріхи кожної людини.

79.Діалогічне спілкування.

Діалогізм - здатність суб'єкта сприймати і враховували правомірність, внутрішню обгрунтованість не лише власної думки, а й інших способів міркування і висловлювання. Діалогічна

етика - тип етики, що вивчає особливу форму людської взаємодії і міжособистісних відносин, комунікативну діяльність. Історія людства дає безперечні докази визначального впливу суспільних, загалом міжлюдських стосунків на характер розвитку особистості, напрям її самореалізації, формування її духовного світу. Процеси спілкування мають фундаментальне значення для всього розвитку людської цивілізації, як і для кожної окремої особистості.

К.Маркс звертав увагу на загально цивілІзаційний вплив матеріально-практичних підвалин спілкування.

У межах етики, людське спілкування, комунікація постають не лише темою спеціального розгляду, а як методологічна парадигма дослідження широкого спектру проблем. „Спілкування", „комунікація", „діалог", вживають як синоніми, але між ними є певні відмінності, істотні з точки зору морально-етичного змісту цих понять.

Комунікація у вузькому сенсі є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих, чи інших повідомлень. Спілкування - здатне набувати й практично-матеріального й духовно-інформаційного, а насамперед, ціннісно-людського характеру. Діалог - ближчий до спілкування, є його істотним різновидом. Умовні типи спілкування: етикетний, діловий, товариський, приязний, інтимний, спілкування із самим собою. Принципи морального спілкування: рівність, любов, співчуття, альтруїзм, повага, толерантність, вміння вислухати, тактовність, довіра... Принципи аморального спілкування: егоїзм, користь;, вигода, помста, неповага.

80. Категоричний імператив Канта. Назвати три основні формули кантівського категоричного імперативу.

Людина, яка не може робити вчинки за своїм вибором, втрачає звання людини, вона стає приналежною іншій людині, її річчю (Е. Кант).

Кант стверджує, що воля — це здатність розумної істоти самій встановлювати для себе необхідний і універсальний закон, Але який одночасно був би законом для всього людства, законом загальним.

Loading...

 
 

Цікаве