WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

є) любов-одержимість, пристрасний характер якої досягає ступеня манії * та межує з душевною хворобою. Свідомий контроль тут є мінімальним, і суб'єкт заради коханої істоти готовий піти на будь-які жертви, навіть на злочин. Така любов набагато легше, ніж інші види, переходить у ненависть, щонайменше приховану.

Для любові важливими є не розбіжності та протилежності самі по собі, а можливість гармонізувати їх, тобто знайти в одному органічне продовження та доповнення іншого.

У моральному смислі цінність статевої любові полягає в тому, наскільки вона облагороджує людину, в тому, яким є співвідношення володіння і дарування в процесі цієї любові. Моральна цінність любові і в тому, що вона мобілізує всі сили особистості.

Мабуть, ніяке інше з людських почуттів, навіть такі, як справедливість та совість, не породило стільки різноманітних спроб пояснення, як любов.

Таким чином, у любові однієї людини до іншої концентровано виражена практично "вся її моральність та культура в цілому".

66. Розкрити і охарактеризувати зміст понять "любов" і "милосердя".

Любов вважається найпривабливішою моральною силою, однією з найважливіших життєвих цінностей, найглибшим та емоційно насиченим відношенням між людьми. Парадокс любові полягає в тому, що одночасно вона — найпоширеніше, практично всім відоме почуття та, разом з тим, загадкове, таємниче, • яке не піддається раціональному тлумаченню.

Любов має багатоманітні форми та способи прояву та належить. до наддинамічної рефлексії почуттів і відношень. Любов постійно розвивається, змінюючи свою силу, спрямованість та форму існування. Неправильним є твердження, що любов — це ставлен--,-ня лише до конкретної людини, до об'єкта любові. Любов — це форма ставлення до світу в цілому.

Якщо основною ознакою любові є потреба в єднанні з об'єк.том любові, то це може бути любов до Бога, людини, матеріалі них об'єктів, процесів чи духовних сутностей. Тобто можна любити батьків, поезію, прикраси чи шоколад і прагнути отримати те, що любиш, або робити те, що любиш, насолоджуватися близькістю з об'єктом любові.

Не можна сказати, що любов завжди має однакову моральну цінність, адже не можна порівнювати любов до матері та любов до цукерок. Але будь-яка любов має моральну цінність у контексті поведінки людини. (Наприклад, якщо через любов до цукерок людина готова їх вкрасти, то така любов є аморальною та соціальне небезпечною; коли ж людина просто отримує задоволення від солодкого, то таке "уподобання" не вимагає моральної оцінки).

Для любові важливими є не розбіжності та протилежності самі по собі, а можливість гармонізувати їх, тобто знайти в одному органічне продовження та доповнення іншого.

У моральному смислі цінність статевої любові полягає в тому, наскільки вона облагороджує людину, в тому, яким є співвідношення володіння і дарування в процесі цієї любові. Моральна цінність любові і в тому, що вона мобілізує всі сили особистості.

Мабуть, ніяке інше з людських почуттів, навіть такі, як справедливість та совість, не породило стільки різноманітних спроб пояснення, як любов.

Таким чином, у любові однієї людини до іншої концентровано виражена практично "вся її моральність та культура в цілому".

Мораль існує у двох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, "не вбий", "не вкради", "справедливо", "порядно" тощо).

Недопущення несправедливості, з морального погляду, суттєвіше ніж творення милосердя: зло несправедливості є більш руйнівним для спільноти, ніж добро милосердя — креативним.

67. Розкрити і охарактеризувати зміст понять "честь і репутація".

Категорії честі та гідності є відображенням моральної цінності особистості та являють собою суспільну й індивідуальну оцінку моральнісних якостей та вчинків людини.

Честь як моральний феномен передусім є зовнішнім суспільним визнанням вчинків людини, її заслуг, що виявляється в шануванні, авторитеті, славі. Саме тому почуття честі, яке внутрішньо притаманне особистості, пов'язане з прагненням домогтися високої оцінки оточуючих, похвали, слави.

Поняття честі тісно пов'язане з поняттям репутації (від. лат. гериїагіо — роздум, міркування), що позначає загальну думку, яка складається в суспільстві щодо морального обличчя певної особи або колективу. Людина честі повинна піклуватися як про репутацію групи, до якої вона належить, так і про власну репутацію: чи відповідає вона особисто висоті вимог честі, що належить їй як члену даної групи1.

Отже, честь — це оцінка з позиції соціальної групи, конкретної історичної спільноти, гідність — оцінка з погляду людства, його загального призначення. Не дивно, що почуття честі викликає бажання піднятися та бути першим у тій соціальній групі, від якої домагаєшся почестей. Якщо право на гідність людина отримує з моменту появи на світ, то честь набувається нею в процесі життя. Честь — це те, що людина повинна завойовувати, чого вона повинна домогтися. Можна не виказувати людині честі, поваги, однак необхідно рахуватися з її людською гідністю.

68. Поняття "совість", "сором" та "провина", їх співвідношення.

Мабуть, ніяке інше з людських почуттів, навіть такі, як справедливість та совість, не породило стільки різноманітних спроб пояснення, як любов.

Критерієм вибору виступає совість, котра є закликом до людини вибирати себе, знайти себе, бути самою собою.

Совість часто називають іншою стороною обов'язку, більш особистісним "внутрішнім голосом" моральної дії, внутрішнім регулятором моралі в цілому, Совість — це здатність до активного самопізнання, самооцінки особистісного ставлення до оточуючого, до чинних у суспільстві моральних норм. Совістю ми називаємо моральне почуття, яке дозволяє визначати цінність власних вчинків.

Совість перебуває в тісному зв'язку з тим, як людина переживає, оцінює свої вчинки. Чимало ситуацій, коли досить важко відрізнити добро від зла. Це буває особливо важко, коли йде переоцінка цінностей, переосмислення історичних подій. Як зазначалося раніше, совість як внутрішній контролер дуже тісно пов'язана з суспільною свідомістю як зовнішнім моральним контролером. Але саме через маніпуляцію громадською думкою відкривається доступ до маніпуляції совістю особистості, особливо коли особистість є недостатньо самостійною.

Совість — феномен емоційний, вона проявляє себе через глибокі негативні переживання, самодокори, тривожність і стурбованість людини моральністю та гуманністю своєї поведінки. Як суддя всього нашого життя совість виступає через докори сумління — сором за здійснене, за те, що тільки хотів зробити, за ті наслідки, котрі могли б бути чи були. Це жаль, співчуття до потерпілого, образа за себе, сором за принижену гідність (свою чи чужу). Докори, муки совісті — це усвідомлення своєї провини, усвідомлення аморальності або "недостатньої" моральності здійсненого. Однак совісність не повинна ставати хворобою, мазохистською пристрастю, почуттям, що виникає без реальних підвалин для сумнівів у правильності того чи іншого вчинку. Інакше людина може так захопитися докорами сумління, що забуде про реальне життя, котре триває.

У давніх текстах совість описується за допомогою понять "обов'язок" та "сором". Проте на відміну від почуття сорому, коли ми орієнтуємося на оцінку інших людей, совісна оцінка є самооцінкою, де основним орієнтиром є "абсолютна" людина, Бог для віруючих людей, людина в найповніших та найкращих її виявах.

Ми стикаємося лише з відходом від моральних цінностей, недостатком добра. Провина за це покладається на вільну волю людини. Крім того, вважав теолог, цю проблему слід розглядати у світових, космічних масштабах, а не з позицій обмеженої і у часі, і у просторі людини. Тобто нерідко зло існує лише у людському розумінні.

69. Найважливіші чинники щастя.

У різних суспільствах та культурах, залежно від історичного періоду, на перший план в розумінні щастя виходять різні блага. Але при всій розбіжності підходів, вони завжди містять такі чинники як здоров'я, зовнішня привабливість, матеріальний статок, соціальний статус, особисті стосунки та індивідуальний розвиток. Слід зауважити, що, на відміну від простої задоволеності, щастя передбачає оволодіння або стремління до оволодіння більшістю цих благ. Якщо підсумувати, що ж входить до складових щасливої людини, то це буде: здоров'я, краса, отримання великого багатства, а разом з ним і великої свободи дії, високий соціальний статус і, відповідно до нього, повага співгромадян, гармонія в любові та дружбі, максимальний успіх у праці та творчості. Кожний з нас, можливо, навіть не усвідомлюючи, прагне до наявності цих чинників у своєму житті.

А тому не можна не погодитися з В. А. Малаховим, який подає таку класифікацію основних чинників людського щастя:

а) задоволення людських потреб;

Loading...

 
 

Цікаве