WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка

64. Свобода як етична проблема. Відповідальність – необхідний атрибут свободи.

Однією з найскладніших етичних проблем, які постають перед людиною та людством, є проблема свободи. Питання значимості свободи, міри свободи людини в її діях, меж та небезпек свободи етика та філософія традиційно вирішували з позицій співвідношення свободи та необхідності.

Серед множини конфліктів вибору, перед якими постає людина, одним з найгостріших та підступних, особливо в дитячому та юнацькому віці, є вибір між "можна" та "не можна". Ще більш складною проблемою є зіткнення внутрішнього "хочу" та зовнішнього "треба".

Залежно від того, як легко ми вибираємо між "хочу" та "треба", судять про волю та ступінь внутрішньої свободи та несвободи. І в цьому контексті можна виокремити три позиції:

• моральні вимоги сприймаються як зовнішній примус (відсутність свободи);

• моральні вимоги усвідомлюються як обов'язок (внутрішній примус, який також робить людину несвободною);

• моральні вимоги зливаються з внутрішніми потребами особистості (вільний вибір).

Тут варто підкреслити, що навіть вільний вибір, який пов'язаний з самообмеженням, не означає втрати свободи, а, навпаки, виступає показником справжньої свободи волі, фактором самоствердження особистості. Таким чином, моральна свобода— це не просто вибір варіантів поведінки, а перетворення моральних вимог на внутрішні потреби, на переконання людини.

Проте в сучасній етичній думці існують підходи, які не ув'язують жорстко проблему свободи з проблемою необхідності. Людина відповідає за свій вибір, за те, що приводить до цих (а не інших) її рішень, за те, які вчинки вона здійснює, якими будуть наслідки цих вчинків для неї самої та інших людей. Отже, моральна свобода виявляється в умінні:

• робити усвідомлений моральний вибір дій та вчинків;

• передбачувати їх наслідки;

• здійснювати розумний контроль над своєю поведінкою, почуттями, пристрастями, бажаннями;

• давати їм моральну оцінку.

Досить часто свобода розуміється і трактується як особиста незалежність. Незалежність сама по собі завжди становила безсумнівну цінність. Так, якщо в епоху Античності та Середньовіччя незалежність мудреця, аскета-відлюдника Грунтувалися на самовідреченні, то в буржуазну епоху незалежність ґрунтується на власності, на володінні грошима. Буржуазна епоха створює економічні та політико-правові передумови соціального розкріпачення особистості. Це безумовний прогрес в історії людства, хоча й в даний період створюються інші, професійні чи консуматорні, суб- і маскуль^ турні "тенета" закабалення особистості. За певних умов вигідним . та успішним може стати не незалежність, а конформізм2.

. Критерієм вибору виступає совість, котра є закликом до людини вибирати себе, знайти себе, бути самою собою. Бути свободним — означає не робити так, як "чинять та думають всі". Відмовитися від свободи — означає перестати бути самим собою, перестати бути особистістю, стати "як всі". Тому людина — якщо вона людина — "приречена бути вільною" (Ж.-П. Сартр).

Разом з тим свобода не стільки факт, скільки можливістьсправжнє завоювання людської особистості, вона повинна досягатися всупереч перепонам та несприятливим обставинам, з якими ми стикаємося. Бути вільним — означає завоювати свободу. Навряд чи можна сказати, що свобода існує, швидше за все, свободи ми домагаємося. В цьому смислі свобода є проявом людської гідності, самої природи людини, того, що вона собою являє і на що здатна, долаючи перепони та обмеження.

А домігшись свободи, виявляється, що бути свободним набагато складніше, ніж відмовитися від неї, адже екзистенціалістське розуміння свободи вимагає весь час іти проти течії, повставати проти загальноприйнятих норм, бути "чужим серед своїх". Не кожному це по силах.

Відповідальність є необхідним атрибутом свободи. Особистісна відповідальність — це прояв свободи персони, вона покликана захистити суб'єкта як від сваволі, так і від зовнішнього обов'язку.

Залежно від того, перед ким (чим) і за що людина несе відповідальність, вирізняють такі види відповідальності:

• відповідальність людини перед самою собою. Я роблю вибір і, в підсумку, "вибираю себе", своє життя, свою долю, а тому несу за неї відповідальність. Цей вид відповідальності проявляється в наших сумнівах, почутті провини, страху та ін.;

відповідальність людини за свої конкретні дії та вчинки перед іншими людьми, особливо якщо зачіпаються їх інтереси;

тут моральна відповідальність (докори сумління, боязнь громадської думки) досить часто збігається з правовою та адміністративною відповідальністю;

• відповідальність людини перед світом та людством, яка проявляється (за термінологією екзистенціалістів) як турбота про світ, викликана тривогою про нього. Цей вид відповідальності є найбільш складним та важко ідентифікується, і, як правило, виражається у формулі: "Я відповідаю за все"'.

Крім того, міра відповідальності залежить також від значущості того, що здійснюється, для доль інших людей та масштабів рішень, котрі приймаються.

Рівень відповідальної поведінки суттєво залежить від ступеня самостійності суб'єкта і, врешті-решт, від ієрархії статусів. Один із парадоксів відповідальності полягає в тому, що жорсткий та детальний зовнішній контроль не підвищує якості діяльності, а, навпаки, знижує її. Такий контроль є ефективним там, де суб'єкт в абсолютно незмінних умовах виконує найпростіші операції, які не вимагають від нього вибору та ініціативи. Жорсткий контроль може інтенсифікувати відповідальність, але лише за рахунок звуження її поля. Суб'єкт відповідає лише за те, що від нього вимагають, й повністю байдужий до діяльності в цілому та її кінцевого результату.

Відповідальність постає як індивідуалізація, що розуміється не тільки як покладання кордонів самому собі, як самообмеження, але й як любовне розчинення в іншій людині, у світі, в природі;

це здатність свідомо будувати себе та особисті стосунки з ближніми не тільки на принципах обов'язку, але й на етиці любові2.

У процесі історичного розвитку людства ступінь значимості персональної та колективної відповідальності людей за себе та за світ невпинно зростає.

65. Моральні смислі любові.

Любов вважається найпривабливішою моральною силою, однією з найважливіших життєвих цінностей, найглибшим та емоційно насиченим відношенням між людьми. Парадокс любові полягає в тому, що одночасно вона — найпоширеніше, практично всім відоме почуття та, разом з тим, загадкове, таємниче, • яке не піддається раціональному тлумаченню.

Любов має багатоманітні форми та способи прояву та належить. до наддинамічної рефлексії почуттів і відношень. Любов постійно розвивається, змінюючи свою силу, спрямованість та форму існування. Неправильним є твердження, що любов — це ставлен--,-ня лише до конкретної людини, до об'єкта любові. Любов — це форма ставлення до світу в цілому.

Якщо основною ознакою любові є потреба в єднанні з об'єк.том любові, то це може бути любов до Бога, людини, матеріалі них об'єктів, процесів чи духовних сутностей. Тобто можна любити батьків, поезію, прикраси чи шоколад і прагнути отримати те, що любиш, або робити те, що любиш, насолоджуватися близькістю з об'єктом любові.

Не можна сказати, що любов завжди має однакову моральну цінність, адже не можна порівнювати любов до матері та любов до цукерок. Але будь-яка любов має моральну цінність у контексті поведінки людини. (Наприклад, якщо через любов до цукерок людина готова їх вкрасти, то така любов є аморальною та соціальне небезпечною; коли ж людина просто отримує задоволення від солодкого, то таке "уподобання" не вимагає моральної оцінки).

У сучасному гуманітарному знанні виділяють низку "різновидів" любові', які пропонується знати, вміти розрізняти та вибудовувати стратегію та тактику своєї поведінки відповідно до цього "впізнавання":

а) материнська любов-турбота, яка має інстинктивне підґрунтя та характеризується безумовним переважанням "доброзичливості" над "потягом";

б) любов-дружба приязнь одного індивіда до іншого, зумовлена соціальними зв'язками та особистим вибором;

в) любов-ерос пристрасне кохання, стихійна і палка жага володіння коханою істотою, що не залишає місця для жалю чи милості;

г) любов-агапе потреба в самовіддачі, милостива любов, жадання любляЧого розчинитися в коханому. Ця вища форма любовного відношення — любов-самовіддача -— є проявом образу та подоби Божої в людині. "Бог є любов", він любить людину як своє творіння та свого сина, від повноти серця, самовіддано та безкорисливо;

д) любов-гра людина тут нібито грає в любов, і її мета — виграти, причому якомога більше, витративши якомога менше. Тут немає ані повноти почуттів, ані справжньої відданості, ані тривоги за себе та за кохану людину.

е) любов-прагма любов за розрахунком — коли об'єкт "любові" вибирається свідомо та цілеспрямовано. Прив'язаність до іншої людини в цьому разі виникає на підставі вигод, яких від неї очікують. Потяг, емоція, пристрасть легко підкоряються свідомому контролю. Моральний зміст практично повністю поглинається утилітарним;

Loading...

 
 

Цікаве