WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Реалізм XIX ст. — форма художньої самосвідомості, провідними принципами якої е: 1) об'єктивне відображення суттєвих сторін життя в поєднанні з піднесеністю та істинністю авторського ідеалу;

2) відтворення типових характерів у типових обставинах при повноті їх індивідуалізації; 3) життєва вірогідність зображення поряд

з використанням умовних форм художньої фантазії (міфу, притчі, гротеску); 4) переважаючий інтерес до проблеми "особистість і суспільство" (у їх єдності та протистоянні). Реалізм XIX ст. всебічно розвинув і поглибив сприйняту від романтизму критику матеріального, бездуховного прогресу і буржуазної цивілізації. Тому його називають критичним реалізмом (визначення М. Горького). "Класичний період" — Ф. Стендаль, О. Бальзак, І. Геккерей, Ч. Діккенс.

Утилітаризм — напрям кінця XIX ст., який проголосив користь основою моралі та критерієм людських учинків. Основоположник — Бенталі, який уважав основою моралі користь, ототожнюючи її з насолодою. Призначення моралі вбачав у сприянні природному прагненню людини відчувати насолоду й уникати страждань.

Анархізм — суспільно-політична течія, що виникла в 40-х роках XIX ст. Для неї характерні індивідуалізм, волюнтаризм, прагнення покласти дрібну приватну власність в основу майбутньої соціальної організації, негативне ставлення до будь-якої державної влади.

Основоположники: М. Штирнер ("Єдиний та його власність", 1845), Прудон, якому належить сам термін "анархізм" ("Що таке власність?", 1840—41), таБакунін.

ДІЯЧІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ XVIII—XIX ст.

Гердер Й. Г. (1744—1803) — німецький філософ, просвітник. Гердер репрезентує новий етап просвітництва в Німеччині, підкреслюючи роль почуттів у людській особистості і у зв'язку з цим — бага-томаніття творчих проявів людини та різних народів. У зрозумілій формі сформував ідею органічного розвитку світу, простежуючи її в неживій і в живій природі, у житті і в історії людства, що є різними рівнями єдиного світового організму. Головні твори: "Про походження мови" (1772), де мова розглядається як породження людського розуму, і "Ідеї філософії історії людства" (1784— 1791), де виклад розпочинається з картини поступового формування Землі й завершується нарисом історичного розвитку людства.

Лессінг Г. Е. (1729—1781) — німецький філософ, просвітник, письменник, критик. Обґрунтував принципи реалістичного художнього образу на противагу абстрактності алегоричних і умовних фігур мистецтва бароко та класицизму. У трактаті "Лаокоон. Про межі живопису й поезії" Лессінг здійснює аналіз сутності і засобів словесного та образотворчого мистецтва, чим започатковує роздуми про природу різних мистецтв. У своїх тезах "Виховання людського роду" Лессінг упритул підходить до ідеї органічного розвитку та поступального руху людства до досконалості.

Вінкельман І. (1717—1768) — німецький просвітник. Головний твір— "Історія мистецтва старовини" (1764), який є першим прикладом наукової історії мистецтва. У ньому розглядаються не окремі майстри,

а мистецтво в цілому, його виникнення, розквіт та занепад. Ідеал Вінкельмана — грецька скульптура епохи Фідія, її пластична досконалість, урівноваженість та гармонія. Вінкельман уперше вказав на загальну значущість та неминучу цінність грецького мистецтва і поезії; у їх класичній завершеності та глибоко людяному змісті він вбачав продукт соціальної гармонії, акт творчості вільного народу. Естетика Вінкельмана сприяла звільненню мистецтва від аристократичної майстерності та догматичних канонів класицизму XVII ст., де батьківщиною мистецтва проголошувався імператорський Рим, а жива античність підмінювалася зібранням абстрактних правил.

Гете Й. В. (1749—1832) — німецький поет, природознавець та мислитель. У сфері природознавства— прибічник еволюційної ідеї. Основні принципи діалектики Гете втілені в його художніх творах, передусім у "Фаусті". Головна рушійна сила історичного процесу, сенс людського існування — діяльність і праця. Мистецтво для Гете є наслідуванням природи, поняття якої охоплює талант і "природні" закони суспільства. Завдання художника — ухопити та виразити смисл природи. Мистецтво — це витвір людського духу, активна діяльність людини, що підноситься над природою. Гете розрізняє три види мистецтва: "просте наслідування природи", "манера" і "стиль". Перше означає відтворення окремих предметів природи (наприклад, натюрморт у живописі), манера є відтворенням деякої природної цілісності при ігноруванні її дрібних складових (наприклад, ландшафтний живопис); стиль— пізнання цілісності речей у тій мірі, у якій можемо пізнати її у видимих та відчутних образах. Це досягається за рахунок того, що художник, зображуючи центральний образ, підпорядковує йому інше; увага глядача зосереджується на основному, через яке створюється враження про ціле.

Джефферсон Т. (1743—1826) — державний та політичний діяч США, ідеолог буржуазно-демократичної течії під час війни за незалежність у Північній Америці 1775—1783 рр., філософ, юрист. Автор проекту Декларації незалежності 1776 р.

Франклін Б. (1706—1790) — американський учений, економіст та діяч національно-визвольного руху. Один з авторів Декларації незалежності (1776) та Конституції 1787 р. Відомий своїми працями з теорії електрики, відкриттям електричної природи блискавки й винайденням у 1752 р. громовідводу. У 1729 р. розробив трудову теорію вартості, визначаючи людину як тварину, що виробляє знаряддя. Відстоював сувору, практичну мораль, що базується на таких вимогах до людської поведінки: помірність, мовчазність, порядок, розсудливість, простота, щирість, справедливість, старанність, поміркованість, непорочність, скромність, охайність, спокій.

Шиллер Ф. (1759—1805) — німецький поет, філософ, історик. У його концепції одне з центральних понять — гра як вільне самодіяльне розкриття всіх сил людини, її сутності. Людина в грі творить реаль-

ність вищого порядку ("естетичну реальність") і творить саму себе як всебічну гармонійну особистість, а суспільство як суспільство "естетичне". У грі Шиллер сподівається відновити внутрішню цілісність особистості, розколотої внаслідок розподілу праці, подолати історичну суперечність між реальним та належним у людському житті.

Бомарше П. О. К. (1732—1799) — французький драматург. Створив "міщанські драми" "Євгенія" й "Два товариша". Критикував класицизм, пропонуючи зробити театр виразником інтересів народу. "Севільський цирульник" (1775) та "Весілля Фігаро" (1784) започаткували сатиричну комедію у французькій літературі. У них показана приреченість феодального світу, а розбещеності аристократів протиставлена гідність простолюдина.

Гайдн Ф. Й. (1732—1809) — австрійський композитор, один із засновників віденської класичної школи. Своєю творчістю утвердив жанри і форми інструментальної музики: симфонії, сонати, камерно-інструментальні ансамблі. Автор 104 симфоній, 52 сонат для фортепіано, 24 опер, 3 ораторій (серед них "Створення світу", 1789;

"Пори року", 1801).

Гендель Г. Ф. (1685—1759) — німецький композитор. Увійшов в історію музики передусім як творець опер і видатний представник класичного типу ораторії, монументальної за масштабом, демократичної за музичною мовою.

Глюк К. В. (1714—1787) — австрійський композитор. Реформатор опери XVIII ст. Відстоював принцип музичної драми, сповненої трагедійності та героїки в дусі передових ідей просвітництва XVIII ст. Попередник віденської класичної школи. Серед творів — опера "Орфей та Еврідіка", балет "Дон Жуан".

Дефо Д. (1660—1731) — англійський письменник та публіцист. Один із засновників європейського реалістичного роману. Автор всесвіт-ньовідомого роману "Життя й надзвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо" (1719). Серед творів: "Роксолана" (1794), "Не-упереджена історія життя та діянь Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії" (1723).

Бетховен Л. ван (1770—1827) — німецький композитор, піаніст та диригент. У центрі творів (3-тя, "Героїчна", 5-та та 9-та симфонії") — образ борця проти насильства та тиранії, образ народних мас, що в боротьбі здобувають свободу. Останній з представників віденської класичної школи. Бетховен розширив форму сонатно-симфонічного циклу, створив серію обробок австрійських, англійських, угорських, іспанських, слов'янських та інших народних пісень; зробив обробку для голосу з фортепіано української народної пісні "Їхав козак за Дунай". Серед творів — 9 симфоній, 5 концертів для фортепіано з оркестром, 32 сонати для фортепіано ^("Патетична", "Місячна", "Апассіоната").

Loading...

 
 

Цікаве