WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Бах Й. С. (1685—1750) — композитор та органіст, один з творців німецької національної музики, найвидатніший представник поліфо

нічного стилю у світовій музичній культурі. Творчість Баха охоплює понад 1000 творів різних жанрів: світські та духовні кантати, меси, ораторії, хорали та ін. вокальні твори, написані переважно на релігійні теми. Однак їх музика сповнена реалістичним відчуттям життя, високим гуманізмом, філософською глибиною, драматизмом та оптимізмом.

Гольдоні К. (1707—1793) — італійський драматург, один із засновників національної комедії. Здійснив реформу італійського театру. "Мемуари Карло Гольдоні" (1784—87) — цінний документ з історії італійського театру XVIII ст.

Моцарт В. А. (1765—1791) — австрійський композитор, представник віденської класичної школи. Творчий спадок Моцарта (більш як 600 творів) охоплює всі жанри і форми музики: 16 опер, церковна музика, "Реквієм", близько 50 симфоній і т. д. У творах композитора переважають світлі настрої, яскрава і виразна мелодія, гармонія, темброве багатство оркестрування. Творчість Моцарта — вершина європейської музики XVIII ст.

Серед творів — "Весілля Фігаро" (1786); "Дон Жуан" (1787);

"Чарівна флейта" (1787).

Бальзак О. (1799—1850) — французький письменник-реаліст. Творча спадщина Бальзака різноманітна в жанровому плані: романи, повісті, драми, статті. Більшість романів та повістей об'єднані єдиним задумом і утворюють багатотомну епопею "Людська комедія", у якій Бальзак створив широку реалістичну картину сучасного йому французького суспільства.

Діккенс Ч. (1812—1870) — англійський письменник. Тема бідувань народу поряд з гострою критикою капіталізму є провідною для його творчості. ("Пригоди Олівера Твіста", 1838; "Домбі та син", 1848;

"Девід Копперфілд", 1850.) Особливе місце у творчому спадку посідає роман "Тяжкі часи" (1854), який зачіпає найгостріше питання буржуазного суспільства — суперечність між працею та капіталом.

Скотт В. (1771—1832) — англійський та шотландський письменник. Створив жанр історичного роману — "Талісман" (1825), "Айвен-го", "Монастир", "Аббат" (1820). Перший з романістів зобразив народ як активну силу історії.

Шатобріан Ф. Р. (1768—1848) — французький письменник і політичний діяч. Відіграв важливу роль у становленні французького романтизму. Належав до консервативних романтиків, прославляв католицьку церкву і монархію. Твори: "Подорож до Америки" (1827), "Атала" (1801), "Мученики" (1809). Філософські та літературні погляди узагальнив у "Замогильних записах" (1848—50).

Шопен Ф. (1810—1849) — польський композитор і піаніст. Творчість Шопена сповнена духом польської народної пісні, елементами народної музики інших слов'янських народів, у тому числі й українців. Шопен створив стиль фортепіанного письма та виконання, новий жанр фортепіанної балади.

Золя Е. (1840—1902) — французький письменник. Використовуючи естетику І. Гена, створив теорію натуралізму, у якій пропонував зображувати соціально-біологічні закономірності людського буття ("Тереза Ракен", 1867; "Мадлена Фера", 1868). "Жерміналь" (1885) — перший у Франції XIX ст. соціальний роман про боротьбу робітничого класу.

Россіні Дж. А. (1792—1868) — італійський композитор. Автор 38 опер, серед них— комічні (опери-буфф) — "Севільський цирульник" (1816), "Попелюшка" (1817); (опери) "Сорока-крадійка", "Отелло" (1816); "Вільгельм Телль" (1829). Творчість Россіні справила значний вплив на розвиток європейського оперного мистецтва XIX ст.

Роден Р. Ф. (1840—1917) — французький скульптор. Виступив проти академізму, надаючи створюваним образам життєвих рис, розкриваючи глибину емоційного стану моделі. Використовував новаторські образотворчі засоби, що наближує його до імпресіоністів ("Три тіні", "Поцілунок", "Мислитель", "Вічна весна", "Думка", композиція "Ворота до пекла").

Вагнер Р. (1813—1883) — німецький композитор, драматург. Естетик. Творчість Вагнера — вершина німецького романтизму в музиці. Естетичні принципи викладені в праці "Опера та драма". Музика, згідно з Вагнером, — мистецтво правдивого вирішення людських почуттів, мелодія відтворює внутрішній світ народу.

ОСНОВНІ ХУДОЖНІ СТИЛІ І НАПРЯМИ МИСТЕЦТВА

Візантійський стиль — стиль київської архітектури, який сформувався під впливом зодчих Херсонеса, Візантії, Малої Азії, досягнень візантійської культури, християнського світогляду. Характеризується сполученням базиліки з центральною будовою.

Романський стиль (лат. готапиз — римський) — напрям у мистецтві Х—XIII ст., що панував у Західній Європі та в Україні, витоки якого походять з давньоримської культури. В архітектурі — це використання простих, суворих, урочистих, масивних форм, склепінь та арочних конструкцій. У декорі великих соборів застосовувались експресивні багатофігурні скульптурні композиції та розпис фресками. Риси романського стилю характерні для Успенського собору у Володимирі-Волинсь-кому (1157—1160), а також Кирилівської церкви в Києві (1150р.), Успенського собору в Чернігові.

Готичний стиль (італ. опсо — готи, за назвою племені готів) — художній стиль середньовічної Європи (X—XV ст.), який ґрунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характеризується вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного поширення в живописі. Шедевр готики — Нотр-Дам де Парі (собор Паризької Богоматері).

Відродження (Ренесанс) — епоха в розвитку європейського мистецтва XV—XVI ст. Естетичні ідеали Відродження — гуманізм, антропоцентризм, на перший план у світоглядній позиції виступає людина, відбувається переосмислення античності. Це урочиста пісня людині, піднесення її в живописі, літературі до рівня божества. Для архітектурного ренесансу характерна урівноваженість композиції, розвинений каркас, наріжні пілястри, обрамлення дверей і вікон. Ренесанс набув поширення в українській філософії, політичній думці, архітектурі, літературі.

Бароко (від італ. Ьагоссо — чудернацький, дивний) — епоха в європейській, українській культурі, охоплює XVI — середину XVIII ст., виявилась у філософії, способі мислення, світогляді, літературі, архітектурі, скульптурі, музиці. Художній стиль бароко характеризується по-казовістю, багатством, експресивністю, емоційністю, пишністю, драматизмом, містичним відчуттям простору. У літературі — пишномовністю, багатством мовних засобів, образністю. В архітектурі — дивовижністю ліпних деталей, декору, динамікою. У філософії — прагненням добра, блага, справедливості, прагненням людської досконалості, пізнання істини і світобудови.

Українське (козацьке) бароко — стиль, якому притаманні основні риси європейського бароко, але для нього характерна більша стриманість, розважливість, поміркованість, урочистість, величність. Бароковий храм чи споруда сприймається як скульптура, у просторово-архітектурно-ландшафтному ансамблі. Зразки бароко: Успенський собор, церкви Богородиці, Феодосії, Воскресіння в Печорській лаврі, церква Спаса на Берестові, дзвіниця Степана Ковніра та Йоганна Готфріда Шеделя в Печорській лаврі, Козелецький собор і будинок канцелярії в Чернігові та майже всі храми XVII—XVIII ст.

Рококо (фр. гососо — черепашковий, чудернацький) — стиль в архітектурному та декоративному мистецтві XVII ст., який відрізняється орнаментом у вигляді черепашок. Уважається пізнім бароко, але більш витончені елегантні мотиви орнаменту справляють особливо святкове враження. Зразки: Андріївська церква, Маріїнський палац (архітектор В. Растреллі), дзвіниця Софійського собору.

Ампір (фр. етріге — імперія) — художній стиль, який виник у Франції, набув поширення в інших країнах, орієнтований на римську античність. У ньому копіюються зразки римського декору, елементи розпису, предмети мистецтва Стародавнього Єгипту. В Україні після заборони царським указом 1801 р. будувати храми в стилі українського козацького бароко декілька споруд збудовано в стилі ампір (фонтан "Самсон" на Подолі, колона магдебурзькому праву). Після війни 1812р. стиль набув поширення в Росії.

Класицизм (лат. сіаззісиз — взірцевий) — художній стиль у європейському мистецтві XVII — початку XIX ст., у якому втілювалось прагнення до відображення героїчних і моральних ідеалів, звернення до форм античного мистецтва як естетичного взірця, до суворої впорядкованості логічних і гармонійних образів. Естетичні моральні цінності

класицизму — стійкість перед фатумом, підпорядкування особистого громадському, інтересам загалу, почуттів — обов'язку і розуму. Для архітектури класицизму характерні чіткість і геометризм форм, характерна симетрично-осьова композиція, логічність планування. Образотворче мистецтво відзначається ясністю, урівноваженістю композиції. Провідний напрям класицизму — містобудування. В Україні класицизм сформувався наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Еталонами класицизму є корпус Національного університету ім. Т. Г. Шевченка (арх. В. Беретті), палац К. Розумовського у Батурині, парково-ландшафтні ансамблі "Софіївка" (Умань), "Олександрія" (Біла Церква).

Loading...

 
 

Цікаве