WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка

ТЕОРІЯ КУЛЬТУРИ

Культура — поняття має полісематичне значення: 1) вирощування;

2) обробка; 3) виховання, освіта (розумова та моральна); 4) ушанування. Має близько тисячі визначень. Уперше поняття культури вжив у сучасному значенні (відносно розумової діяльності, а не обробки землі) Ціцерон.

"Культура — це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей" (Н. Я. Горбач).

"Культура — це система життєвих сенсів особи, спільноти, що реалізується в засобах та результатах його діяльності" (А. К. Бичко).

"Культура — це те, що дає змогу внести у світ та особистість людське значення, здатність користуватися багатовіковим досвідом розвитку людства, це механізм самосвідомості".

Культ (лат. сиііиз — ушанування) — 1) обов'язковий елемент усіх релігій, який полягає в особливих ритуалах, магічних обрядах, діях священнослужителів і віруючих з метою отримання підтримки від надприродних сил; 2) ушанування, звеличення когось (культ святих, культ особистості). Деякі дослідники визначають етимологію поняття культури як культ Ора (Ура) — ушанування бога сонця (світла).

Культура — це надзвичайно складне явище, що пронизує буквально всі сфери життя та діяльності суспільства і людини.

Культура — це ядро, основа, "душа" суспільства, зокрема:

— матеріальні і духовні цінності людини;

— спосіб життєдіяльності людей;

— їхні взаємини;

—своєрідність життя націй і народів;

— рівень розвитку суспільства;

— інформація, що накопичується в процесі розвитку суспільства;

—сукупність соціальних норм, законів, звичаїв, традицій;

— релігія, міфологія, наука, мистецтво, політика;

— особлива знакова система і т. д. (В. А. Саприкін). Культура — це специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності v продуктах матеріальної і духовної праці, системі соці

альних норм і настанов, духовних цінностях, сукупності відносин людини і природи (А. К. Бичко).

Культурологія (наука про культуру) — наука про найбільш загальні закони розвитку культури як системи зі складною внутрішньою структурою, яка перебуває в постійному розвитку і взаємозв'язку з іншими системами та суспільством у цілому (В. А. Саприкін).

Типологія культури — є різні підходи в уявленнях про типологію культури: Ф. Ніцше визначає діонісійське (життєве і трагедійне) і апол-лонівське (споглядальне, світле, інтелектуальне) начала. Ідеал — у досягненні цих двох начал. О. Шпенглер визначає вісім типів культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, "аполлонівську", греко-римську, "магічну" (візантійсько-арабську), "фаустівську" (західноєвропейську).

У навчальному посібнику "Введение в культурологию" — М. Владос, 1995 р., за редакцією Є. В. Попова, визначено такі типи культур: 1) конфу-ціансько-даосистський; 2) індо-буддійський; 3) ісламський; 4) християнський.

Є історична типологія (за археологічною періодизацією): 1) первісна культура; 2) культура великих стародавніх цивілізацій: а) Стародавнього Сходу; б) антична; в) середньовічна; г) епохи Відродження; ґ) Нового часу;д)сучасної епохи.

Українська культура є складовою слов'янського типу культури. Сформувалась на ґрунті давньої язичницької (трипільської, скіфської) та християнської матеріальної і духовної культур.

Методи вивчення культури: 1) хронологічно-історичний тлумачення явищ, фактів, подій культурно-творчого процесу в хронологічній процесуальній послідовності; 2) аналітично-хронологічний тобто використання аналітичного підходу для вивчення культур різних епох чи цивілізацій; 3) порівняльно-історичний коли порівнюються й аналізуються в історичному розрізі явища, їхня сутність і^ роль у культурному процесі; 4) структурно-функціональний метод. Його суть полягає у структуризації об'єкта вивчення на частини та виявлення зв'язків і співвідносин між ними. Застосовують також методи: семіотичний (знаковий), психологічний, біографічний, метод моделювання.

Закони розвитку культури — сутнісні, стійкі, повторювані відносини, що об'єктивно існують між культуротворчими явищами, процесами, які відображають зв'язки між ними, особливості їх функціонування протягом певних періодів та епох існування людства. Розрізняють такі закони:

1) Закон єдності і різноманітності культур. Відповідно до закону культура — здобуток усього людства, вона втілює родову властивість людини і людства, національні культури народів внутрішньо єдині й одночасно самобутні, унікальні. Різноманіття і єдність культури — це об'єктивна реальність.

2) Закон спадкоємності і розвитку культури. Він проголошує, що культура є історичним успадкованим досвідом поколінь людського роду. Спадкоємність — основа розвитку культури, вона є важливою об'єктивною закономірністю.

3) Закон перервності і безперервності розвитку культури. Культура — складна система, яка у своєму розвитку перервна і одночасно безперервна. Кожна історична епоха людства, цивілізація має свій тип культури. Культури змінюються зі зміною цивілізацій. Це перервність. Однак стара культура не знищується. Кожна епоха в розвитку людства наслідує досягнення попередніх культур, поєднуючи їх у систему суспільних відносин. Перервність має відносний характер. Безперервність — абсолютний.

4) Закон взаємодії і співіснування різних, навіть суперечних культур. Взаємовплив, співробітництво культур — об'єктивна закономірність. З ним пов'язаний і п'ятий всезагальний закон розвитку культури.

5) Закон функціональної єдності і взаємозалежності існування природи, людини, культури у Всесвіті. Він говорить — технічні та технологічні досягнення культури нині набули такого розвитку, що являють собою небезпеку для самого існування людства і природи, планети Земля як частини Всесвіту.

Цивілізація (лат. сіуіііз — громадянський, державний, суспільний) — 1) ступінь суспільного розвитку, який іде після варварського етапу розвитку людства; 2) синонім культури; 3) рівень суспільного розвитку матеріальної і духовної культури.

СТРУКТУРА КУЛЬТУРИ

Культура — система складна і багатофункціональна. І все ж її можна структуризувати. Поділяють культуру за її носієм на світову і національну. Світова культура — це синтез досягнень усіх національних культур світу. Національна культура — культура певної нації, синтез культур її соціальних верств і груп, яка відзначається неповторністю, самобутністю мистецтва, звичаїв, господарства, тобто духовної і моральної сфери життя і діяльності.

За носієм культура поділяється на: міську, сільську, молодіжну, окремої людини, сім'ї.

За різновидом діяльності культуру поділяють на матеріальну, духовну і фізичну.

Матеріальна культура — це світ вироблених речей, культура праці і матеріального виробництва, культура побуту, культура житла, міста, села, культура ставлення до власного тіла.

Види матеріальної культури:

1) породи тварин, носії породи — самці і самиці;

2) сорти рослин кількість культурних сортів постійно зростає;

3) культура ґрунтів ґрунт — складний компонент — співвідношення живого і неживого, тому ставитися до нього слід дбайливо;

4) будинки і споруди наочні елементи матеріальної культури (нерухомість, яка має бути збережена);

5) інструменти й устаткування категорія, яка забезпечує всі види фізичної і розумової праці;

6) шляхи сполучення і транспортні засоби єдиний комплекс, є ознаки нерухомості як у споруди і рухомості;

7) зв 'язок і його засоби галузь матеріальної культури, яка охоплює пошту, телеграф, радіо, телезв'язок, телефон;

8) технології мистецтво праці в усіх галузях діяльності. Культура технології виявляється в усіх видах матеріальної культури;

9) засоби нападу і захисту;

10) засоби масової комунікації',

11) засоби освоєння космосу;

12)одяг.

Духовна культура — складна багатофункціональна система, яка об'єднує в собі всю сферу духовної діяльності людини: науку, філософію, літературу, право, мораль, звичаї, традиції, спосіб мислення, відносини між людьми, групами, народами, ставлення до самого себе.

За змістом і впливом культуру поділяють на прогресивну і реакційну: культура як явище, що формує людину, може виховувати особистість як моральну, так і аморальну.

Є ще поділ за організаційними формами існування культури. До таких форм належать держава, школа, церква. Існує поділ за ознакою актуальності культури, яка характерна для кожної окремої епохи.

Loading...

 
 

Цікаве