WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура первісної епохи - Реферат

Культура первісної епохи - Реферат

Усна творчість. Тексти перших пісень та речитативів були гімнами божествам та замовляннями, і передавалися початково усно, а з появою писемності стали основою комплексів сакральних текстів, таких як "Веди" в Індії. Проте письмова фіксація пам'яток дає лише часткове уявлення про реальне функціонування цього жанру, важливою складовою якого були інтонація, ритміка промовляння та інші невербальні елементи.

Традиційно вважається, що до появи епічних поем художня словесність була представлена "анонімним" ритуальним фольклором. А от уява письменників і поетів створює інші картини походження художнього слова. Джек Лондон в оповіданні "Первісний поет" змальовує образ людини, яка відчуває дотик природної краси й гармонії і проголошує біля печерного вогнища перші віршовані рядки.

Танці. Дослідники традиційного мистецтва народів Африки та Океанії на основі спорідненості давніх танців людства з сучасними танцями "колискових" народів вивчають "хореографію" кам'яного віку.

Найімовірніше перші танці були колективними: танці юнаків та дівчат під час обрядів ініціації, танці жінок, військові танці чоловіків, спільні танцювальні дійства роду чи племені, але не було танців парних — вони з'явилися в Європі лише в останнє тисячоліття. Малюнок перших танців складався з кіл та ліній, центром яких виступали "солісти" (як приклад, шаман) або священні предмети-фетиші. Танець був кульмінацією обряду, все інше — фарбування тіл, музичний супровід, спів — лише прелюдією. Ритуал єднав учасників у спільному дійстві, стрижнем якого виступав ритм, наближений до серцевих та інших тілесних ритмів. На цьому базувались так звані екстатичні танці: після певних ритмізованих дій тіло починало рухатись немовби саме, викликаючи подив і відчуття присутності надприродного не тільки в глядачів, а й в самих учасників ритуалу.

Важливе місце в обрядовій практиці посідали танці-уподібнення тотемам. Наприклад, обряд ініціації "Домба" проходить під знаком Пітона, який уважається пращуром південноафриканського народу лемба. Згідно з міфом, люди та всі істоти колись перебували в череві Пітона, а потім він вивергнув їх, тим самим давши початок земному життю. Кульмінацією обряду виступає танок, на початку якого виконавці немовби перебувають в зміїному тілі, а наприкінці — виходять з нього. Вишикувавшись ланцюжком, молоді люди імітують рухи пітона, його характер, звички, бо лемба вірять, що від подібності танцювальної пластики до рухів "пращура" і від єднання учасників у створенні "образу" Пітона залежить їх подальше життя. У багатьох африканських народів змія символізує родючість, і цей танок також має сприяти як родючості землі, так і народженню немовлят.

Такі ритуали передбачали відповідні ролі учасників і їх цілком справедливо вважають першими театральними виставами, щоправда, на відміну від класичного театру тоді не існувало розподілу на акторів та глядачів.

Отже, функції танцю і музики як складових первісного ритуалу виходили за межі художньої або естетичної сфери. Ця особливість первісної творчості і сьогодні приваблює митців-авангардистів, які намагаються по-новому осмислити роль мистецтва в житті людини.

Відзначаючи в сучасних видах та жанрах певні спроби повернення колишнього синкретизму, можна констатувати, що в історії мистецтв завжди співіснували дві тенденції: синтетична, що передусім виявляється у первісному ритуалі, і тенденція відокремлення, яка згодом, в епоху перших цивілізацій, зумовила виділення з ритуалу самостійних видів художньої творчості: музики, живопису, танцю, пластичних мистецтв, театру.

Однією з важливих рис первісного та традиційного мистецтва можна вважати те, що людство цієї доби не створило цивілізації, залишившись на стадії культури, якщо скористатися тлумаченням цих понять О. Шпенглером. А тому живі соки культури ще не відлилися в мертві цівілізаційні форми. Саме тому "первинність", "наївність", різноманітність творчих проявів первісних народів надихають тих митців, які намагаються немов розпочати з початку, з "чистого аркуша", наче не було кількох тисячоліть традицій та академічних шкіл. Саме звичаї та "природне" життя остров'ян Гаїті надихали Поля Гогена на створення нової живописної стилістики. У мистецтві ХХ ст. з'являється напрям, який дістав назву "наївного", або "примітивного", живопису. До його представників належали Анрі Руссо, Ніко Піросманашвілі, Іван Генераліч, Теофіл Очєпка, Марія Приймаченко — самодіяльні митці, чия естетика певною мірою близька до первісної образності.

Деякі дослідники знаходять спільні риси в мистецтві скельного живопису і в дитячих малюнках, але ці паралелі не стільки допомагають у витлумаченні обох художніх сфер, скільки свідчать про загадковість і таємничість витоків і джерел.

Ще на початку ХХ ст. А. Єльчанінов писав, що серед "публіки користується широким визнанням думка, що духовна культура дикунів характеризується двома ознаками: елементарністю, нескладністю, убозтвом, а по-друге, безпідставністю та безглуздям, і це начебто дає право говорити про вірування дикунів як про суцільне марновірство. Наука давно спростувала цю точку зору, зібравши і частково обробивши багатий матеріал ... з усіх регіонів Африки, Азії, Америки та Австралії" (Исторія религіи. — М., 1909. — С. 1). Отже, спробуємо поглянути на світогляд давніх і "колискових" народів неупереджено, без погордливості та зневаги.

Світосприйняття людини, як сучасної, так і давньої, відзначається синкретичністю, тобто поєднує в собі досить різні уявлення та способи осмислення дійсності. Але задля кращого розуміння первісного світогляду дослідники духовного світу тієї доби традиційно виділяють такі види вірувань, культів та інститутів, як анімізм, тотемізм, фетишизм, магія, шаманізм та міфологічне мислення.

Анімізм. Під анімізмом (від лат. anima — душа) розуміють віру в наявність душі у тварин та людей, духів та одухотворення явищ природи. Анімістичні уявлення, за Е. Тейлором, розвивалися у двох напрямах: перший — пов'язаний зі спостереженнями первісної людини над такими явищами, як сон, хвороба, смерть, транс, галюцинації. Осмислення цих явищ привело до висновку про існування в людини душі, яка може лишати тіло час від часу або назавжди. Далі формуються складніші уявлення про існування душі після смерті тіла, про переселення душі в інші тіла, про потойбічний світ.

Другий ряд анімістичних уявлень пов'язаний з властивим для первісних людей прагненням до персоніфікації явищ навколишньої дійсності, наділенням їх бажаннями, волею, мисленням. Так з'являється віра в духів сил природи, яка згодом трансформувалася в політеїзм. На одному з перших етапів анімістичні уявлення населяють світ духами землі, води, повітря, вогню — гномами, русалками, ельфами, саламандрами. Легенди про домовиків, лісовиків знаходять згодом відображення у фольклорі практично всіх народів світу. Фольклорні персонажі Лесі Українки — Той, що греблі рве, Той, що у скелі сидить, та й сама Мавка — данина народній вірі в одухотворену природу.

Деякі сучасні екологи віднаходять в анімізмі чимало тих принципів, які робили співіснування людини з природою набагато гармонійнішим ніж тепер. Заклик до збереження природи часто поєднується з протестом проти технологічного шляху розвитку людства. Підвалини такого підходу ми також знайдемо в анімістичних уявленнях "колискових" народів. Ось, наприклад, уривок з промови індіанського вождя Сіетла, яку він проголосив перед своїми одноплемінниками в 1854 р.: "Коли біла людина помирає, вона забуває землю, де вона народилася. Наші мертві ніколи не забувають цієї прекрасної землі, матері червоношкірої людини. Ми — частина землі, і вона — частина нас...

Пахнуть запашно квіти —

наші сестри;

олень, кінь, великий орел,

усі вони — наші брати,

скелясті верхівки гір,

соки лук,

жар кінської крові і людина —

усі ми — діти єдиної родини.

...У містах, де живуть білі люди, не знайдеш тихого місця. Ніде послухати, як розпускається листя весною або як цвірчать крильцями комахи. Може це тому, що я — дикун і не здатний збагнути, але шум міст лише кривдить мій слух. І навіщо жити, якщо не можна почути крик самотньої птахи-дрімлюги або суперечку жаб уночі біля ставу? Я — червоношкірий, і мені не збагнути... Індіанець віддасть перевагу м'якому шелестінню вітру над ставком, щоб вдихати його пахощі, сповнені ароматами полудневого дощу та сосон.

...Я бачив сотню гниючих туш бізонів у прерії, де вони були підстрелені білими людьми з вікон потягу. Я дикун, і мені не збагнути, як стальний кінь, що чадить димом, може бути важливішим за бізона, який навіть не здатний на вбивство, окрім як для самозбереження.

...Земля не належить людині — людина належить землі... Усі речі пов'язані між собою, як кров, що об'єднує весь наш рід..." [22, с. 68].

Однак, крім своєрідного екологічного підходу до природи, наслідком анімістичних уявлень були і досить непривабливі з погляду сучасної людини обряди. Наприклад, сезон польових робіт у землеробських племен завжди починався із сексуально забарвлених свят, які мали сприяти родючості землі. Причому в деяких регіонах світу до останнього часу перед сівбою відбувалися колективні сексуальні оргії. Ще один анімістичний феномен — канібалізм з метою набуття якостей жертви, залишився в мисливських звичаях. Так, коли евенк убивав лося або оленя, у першу чергу він виймав очі і з'їдав їх сирими, видаливши кришталик. Мисливець уважав, що при цьому немовби осліплюються і стають легкою здобиччю інші звірі. "Очі їв, інший олень не буде мене бачити" [17, с. 39]. Про єдність людини та світу живої природи свідчить і віра в перевертнів. І в давнину, і в середні віки, і пізніше знаходились люди, які бачили вовкулаків, а були й ті, хто такими себе називав. До речі, цей феномен, що дістав у науковій літературі назву "лікантропія", досліджується у наш час у психіатрії (див.: Нолл Р. Вампиры, оборотни, демоны в психиатрической литературе ХХ века. — К., 1999).

Loading...

 
 

Цікаве