WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура первісної епохи - Реферат

Культура первісної епохи - Реферат

"Необхідно перестати зводити людину до homo faber та homo sapiens. Homo, який приніс із собою у світ магію, міф, маячню, наділений одночасно розумом та безглуздям: sapiens-demens. Треба вийти за межі біологізаторських, надприродницьких концепцій та соціологізму і почати підходити до людини з допомогою поєднання між собою вершин трикутника вид — індивід — суспільство. Як можна не помітити, що найбіологічніші явища — секс та смерть — у той самий час найбільше насичені символами культури... Людина за своєю природою — істота культурна, оскільки вона за своєю культурою — істота природна".

Традиційні для науки ХХ ст. погляди на походження людини та культури такі. Антропогенез — тобто становлення людини — налічує кілька основних стадій. Австралопітеки (5—1 млн років тому), Homo habilis (людина вміла) (2—1 млн років тому), Homo erectus (людина випростана) (1,5—0,2 млн років тому), Homo sapiens neanderthaleusis (неандерталець) (300—30 тис. років тому). Кроманьйонці (так назвали цей вид за місцем першої знахідки їх залишків — гроту Кро-Маньйон на півдні Франції) з'явилися від 40 до 35 тис. років тому, були високими на зріст (1,70—1,80 м), стрункими, міцної статури, мали витягнутий вузький череп. Майже в усьому вони були подібні до сучасної людини. Припускають, що в них було розвинене мовлення. Саме кроманьйонців уважають першими представниками виду Homo sapiens sapiens.

Стадії первісної культури співвідносять з періодизацією кам'яного віку: палеоліту, мезоліту та неоліту. Палеоліт складається з кількох періодів — шельського, ашельського, мустьєрського (нижній палеоліт) та оріньякського, солютрейського, мадленського (верхній палеоліт).

Головними заняттями людини раннього палеоліту (його початок — 700 тис. років тому) були мисливство, рибальство, збиральництво. Для цього виготовлялись знаряддя праці та зброя з каменю, кістки, ножі, рубила, сокири, наконечники для списів та гарпуни. На цьому етапі з'являються перші види житла — печери та хижі.

Тасманійці — народ, який зберіг до ХІХ ст. побут та звичаї, найбільш наближені до тих людей, які існували в нижньому палеоліті. Тасманійці використовували такі знаряддя та зброю: кам'яне ручне рубило, гостроконечник, дерев'яні — спис, дубину, лопатку для відривання молюсків від скель. Крім того, вони виплітали мотузки та кошики з трави або волосся. Вогонь видобували тертям. Виготовляти складені знаряддя, наприклад додавати до кам'яного рубила дерев'яну рукоятку, вони не вміли.

Кроманьйонці з'являються у верхньому палеоліті (40 тис. років тому), і тоді ж відбуваються зміни в первісному виробництві. З погляду на матеріальне виробництво як на систему, вирішальною відмінністю верхнього палеоліту від нижнього є поява складених знарядь праці. Верхній палеоліт — це доба появи скельного живопису, рельєфів, прикрас, шиття і складених зброї та знарядь праці. Для добування вогню використовували тертя дерева об дерево або інші технології. Наприклад, механічний "палеолітичний" пристрій, сконструйований археологом С. Семеновим: дерев'яне свердло з одного боку притримують каменем, з другого воно встромляється в деревину, а посередині приводилося в дію петлею з тятиви, яка при пересуваннях лука розкручувала свердло. Також для добування вогню використовували камінь — кварц, кремінь, гірський кришталь. У багатьох племенах вогню не давали загаснути, постійно підтримуючи горіння.

Головною подією первісної доби вважають так звану неолітичну революцію Х—ІІІ тис. до н. е., коли з'являються землеробство та скотарство. Іншими ознаками цієї епохи неоліту є поява шліфованих та свердлених знарядь з каменю і виготовлення кераміки. Гордон Чайлд, підкреслюючи значення цього етапу розвитку людства, зауважив: "Суспільства привласнюючої економіки живуть за рахунок природи, а зорієнтовані на відтворююче господарство — співробітничають з нею".

Для виникнення землеробства необхідною була наявність трьох умов. По-перше, зростання в певному регіоні таких видів рослин, що за своїми ботанічними властивостями піддавались штучній селекції та могли бути одомашненими. По-друге, накопичення інформації про якості рослин та способи їх збирання. Це було можливим у тих спільнотах, які традиційно займались збиральництвом. По-третє, перехід до осілого способу існування поблизу водних джерел, інтенсивне використання ресурсів цих водоймищ, тобто розвиток рибальства.

Такі умови склалися в Передній Азії, регіоні активного збирання та рибальства, близько Х тис. до н. е. Згодом землеробство і скотарство поширюються в Азії, Європі, Північній Африці.

Неолітична революція на теренах України охоплює період з VII по III тис. до н. е. Тоді було сформовано стадо одомашнених тварин, до якого на першому етапі входили велика рогата худоба, та свині. Цікаво, що з кількох тисяч видів тварин на планеті доместікованими стали лише близько 50 видів, а першою одомашненою твариною найімовірніше був собака.

На землях України в неоліті виділилось три зони господарювання — у південно-західній та західній частинах: мисливсько-тваринницько-землеробська; у південно-східній — мисливсько-тваринницька; у північній — мисливсько-рибальська. Наприкінці неоліту виробниче господарство з'являється і на Півночі України.

Важливою рисою неоліту було гончарство. Посуд з дерева та м'яких порід каменю замінює кераміка. У Східній Європі вона виготовлялась зі спеціального тіста, до складу якого входила глина, пісок, гранітне кришиво, товчені черепашки, рослини.

У цей період зароджується ткацтво, яке по суті було плетінням, поки на межі неоліту та віку металу не з'явився ткацький верстат.

Зрозуміло, що повсякденне життя первісної людини дуже відрізнялося від сучасного побуту, в якому є багато надбань цивілізації. Але житло, їжа, родина, соціальна організація, правові процедури, виховання, техніки тіла, поховальні обряди — усе це виникло в палеоліті, і лише трансформувалось (іноді не значною мірою) протягом історії.

Форма, будівельні матеріали, функціонування житла на різних ступенях розвитку людства залежали від клімату, природного оточення, соціальної організації спільноти, її міфології.

Першими відомими видами житла були печери та покриті гіллям ями. Одну з перших печер, яка була оселею людям 60 тис. років тому, знайдено у Вірменії. У Криму збереглися середньовічні печерні міста караїмів — Чуфут-кале та Мангуп-кале. Деякі племена Азії та Америки і дотепер живуть у печерах.

Першим кроком у напрямі розвитку та ускладнення організації житла можна вважати будівництво куренів. Африканці — кафри, ваганда та зулуси — будують свої хижі, вкопуючи по колу віти, верхівки яких зв'язують, таким чином стіни переходять у дах. Деякі народності будують хижі з віт безпосередньо на деревах.

Певним удосконаленням куреня можна вважати каркасні хижі, у яких пальмова солома, оплітаючи каркас, утворює стіни. У Судані таку хижу обмазують глиною. Також каркаси виготовлялись з кісток великих тварин. Такі каркаси обтягувалися шкурами, які закріплювалися з допомогою шкіряних ременів. На березі Дністра археологи знайшли одне пізньопалеолітичне овальне з 15-ма вогнищами і площею близько 70 кв м житло з кісток мамута.

У Південно-Східній Азії в будівництві широко застосовувався бамбук. Тут переважає прямокутна форма оселі, на відміну від Африки, а сама будова може бути досить великою — наприклад, у новогвінейських хижах для хлопчиків мешкало до 50 підлітків.

У регіонах з вологим кліматом, на узбережжях хижі будували на пальових платформах. У такий спосіб можна було захиститись не тільки від стихії, а й від ворогів. Захисна функція давньої оселі спонукала до пошуку нових матеріалів — наприклад, дернової цегли. У мексиканців-пуебло, звичаї яких досліджував Морган, існували дернові будинки-фортеці та навіть будинки-міста.

На Півночі клімат зумовив появу та збереження протягом тисячоліть чумів, яранг та юрт. Видатний мандрівник та дослідник Півночі Р. Амундсен навчався в ескимосів будувати іглу — традиційне житло зі снігових цеглин.

У поселенні Скара Бре (Шотландія) було знайдено "меблі" 5000-літньої давнини. Вони являли собою кам'яні ліжка та скрині для збереження риби.

Спільним для будівель різних регіонів та епох є чільне місце вогню та вогнища, яке розташовувалося в оселі або в центрі давнього поселення. Також всім давнім будівельним традиціям притаманна схожа обрядність, що передбачала жертвопринесення та символізацію певних частин житла. Так, гребінь (або коньок), який вінчає дах української хати, нагадує про давні жертвопринесення (коня, іншої тварини або птаха), які передували будівництву оселі. Звичаї, пов'язані з оселею, пізніше тісно переплелися з культом предків, а деякі з них частково збереглися до нашого часу, особливо коли оселя стає місцем проведення обрядів, пов'язаних з народженням, смертю чи шлюбом.


 
 

Цікаве

Загрузка...