WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура первісної епохи - Реферат

Культура первісної епохи - Реферат

Реферат на тему:

Культура первісної епохи

"Доісторія — це велична реальність, бо в ній виникла людина, однак ця реальність нам ... невідома. Але як тільки ми ставимо собі питання, що ми, люди, власне таке і намагаємося знайти відповідь у пізнанні того, звідки ми прийшли, ми відразу звертаємось до доісторії, намагаючись проникнути в її глибини. Темрява цих глибин містить принадну силу, ми линемо до них, але нас завжди чекає розчарування, зумовлене неможливістю їх пізнати", — писав німецький філософ Карл Ясперс [38, c. 68].

Загадковість доісторичних часів полягає в першу чергу в нез'ясованості питань про походження людини та появи перших ознак її діяльності на Землі.

Майкл Кремо і Річард Томпсон, спираючись на археологічні знахідки, стверджують, що людство на нашій планеті існує не 2, 3 або 4 млн років, як досі вважалося, а в тисячу разів довше — 2—3 млрд [11]. Еріх фон Денікен — один з аматорів так званого палеоконтакту — зібрав досить багато доказів того, що Землю відвідували представники інших цивілізацій [5]. Його висновки багатьох переконали, викликали достатньо критичних нарікань, але самі факти — малюнки в пустелі Наска, доісторичні моделі літаків, великі досконалі кам'яні кулі в Латинській Америці та інші свідчать про те, що історія людства не однолінійна, як намагалися подати її еволюціоністи ХІХ ст.

Таємниці історії Землі, людської культури продовжують хвилювати не тільки вчених та дослідників, а й широку аудиторію читачів газет, глядачів ТВ, студентів і школярів. Як "претенденти" бути колискою земної цивілізації в публікаціях ЗМІ та телепередачах розглядаються Едемський сад, Атлантида, печери Тибету, Лемурія, Центральна Африка, далекі зірки (Сіріус або Оріон) і близькі планети. Наші пращури уявляються мавпами, андрогінами, безтілесними духами, космічними прибульцями, триокими істотами.

Гуманітарна наука досить неодностайна у своїх висновках щодо минулого. Особливо коли ми говоримо про різні форми наукових досліджень — такі, як філософія, археологія, культурологія, біологія, генетика і т. д. Але це не позбавляє від необхідності саме науково досліджувати минуле людської культури, так звані первісні її форми, тим більше що багато з них продовжують існувати на планеті і зараз, поряд з високорозвиненими технологіями.

Одним з піонерів цієї галузі знань був Льюїс Генрі Морган (1818—1881) — американський етнограф, засновник наукової антропології, який досліджував родоплемінну організацію індіанців ("Давнє суспільство", 1872). Соціальні та економічні особливості доісторичного людства знайшли відображення у вченні Карла Маркса (1818—1883) та Фрідріха Енгельса (1820—1895). У їхньому трактуванні певні риси первіснообщинної формації, позбавленої експлуатації, мали повторитися на якісно вищому рівні в завершальній стадії розвитку людства — комунізмі. Еволюціонізм ХІХ ст., одним з джерел якого була теорія походження видів Чарльза Дарвіна (1809—1882), убачав у первісній добі певні зародки наступного розвитку людства. "Від Дикунства через Варварство до Цивілізації", — так стисло це висловив Л. Г. Морган. Еволюціонізм у розгляді "доісторичної" культури та фольклору притаманний працям Едварда Бернетта Тейлора (1832—1917) ("Первісна культура") і Джеймса Джорджа Фрезера (1854—1941) ("Золота гілка").

На основі досить однобічного розуміння прогресу (як суспільного, так і біологічного) деякі мислителі (Герберт Спенсер (1820—1903), Жозеф Гобіно (1816—1882)) робили висновки про еволюційну досконалість людини сучасної, передусім європейської, у порівнянні з людиною первісною та представниками інших рас. Відповідно культури так званих "відсталих" народів часто розглядалися з позицій античних та європейських естетичних ідеалів, і результатом такого підходу був висновок про ущербність їх доробку. Ці ж тенденції позначалися і на розгляді духовного світу первісності. Французький етнолог та філософ Люсьєн Леві-Брюль (1857—1939) увів поняття "пралогічного мислення", в певному сенсі нижчого за логічне, притаманного, на його думку, первісному людству та нецивілізованим народам.

Проте існували й інші підходи до тлумачення "первісного матеріалу", важливою рисою яких було намагання подолати зверхність в оцінках первісної людини та її світогляду.

Французькі соціологи Еміль Дюркгейм (1858—1917) та Марсель Мосс (1872—1950) зробили акцент на аналізі конкретних інститутів, таких як тотемізм та форми обміну і дарування. У центрі концепції Мірчі Еліаде — феномен сакрального в давніх суспільствах. Антрополог та етнограф Клод Леві-Строс (1907—1986), підкреслюючи своєрідність первісного, міфологічного мислення, говорить про притаманну йому і втрачену пізніше єдність чуттєвого та раціонального. Зігмунда Фрейда (1856—1939) цікавить первісна міфологія, як, до речі, і його учня та опонента Карла-Густава Юнга (1875—1961). Розгляд давньої міфології вони використовують, щоправда, кожен по-своєму, для тлумачення психіки людини сучасної.

Несподівана можливість зустрічі з минулим спіткала в 1911 р. американського антрополога Альфреда Кербера та його колег — вони кілька років спілкувались з останнім представником "кам'яного віку", індіанцем племені яна на ім'я Іші (див.: Т. Кребер. "Иши в двух мирах"). Іші доброзичливо і дивовижно вітався з відвідувачами музею, де він фактично мешкав: "Чи всі щасливі?" — і охоче демонстрував способи обробки каменю, виготовлення стріл, добування вогню.

Великий обсяг даних про первісні форми культури накопичено етнографами і сміливими мандрівниками, такими як Девід Лівінгстон, Микола Миклухо-Маклай, Тур Хейєрдал та ін. Не меншу відвагу треба мати і тепер для того, щоб вивчати побут та звичаї так званих "колискових" народів, подовгу живучи серед них, як це робить росіянин Віталій Сундаков.

Але все ж таки головним джерелом інформації про первісність на планеті залишається археологія. Видатні вчені — родина Лікі (батько — Сеймур Безетт (1903—1972), мати — Мері, сини — Джонатан та Річард) відшукали багато залишків найдавніших людей, в т.ч. знаменитий череп з Ефіопії. Їх знахідки свідчать про можливу появу наших пращурів саме в Африці.

Т. Хейєрдала вважають одним з батьків експериментальної археології. Він реконструював плоти та кораблі давніх епох і здійснив кілька подорожей за маршрутами мореплавців минулого. Дослідники-експериментатори в ХХ ст., одягнені в шкури та озброєні кам'яними сокирами, поринули в минуле, намагаючись відтворити життя первісних людей, і таким чином підтвердити або спростувати "кабінетні" гіпотези. Ентузіасти займалися обробкою шкіри, будівництвом хиж, добуванням вогню та приготуванням їжі, виготовленням знарядь праці з каменю, кістки, дерева, полювали, відтворювали звучання первісних музичних інструментів.

Майданчики для експериментів археологи створюють і тепер, продовжуючи знаходити і досліджувати реальні стоянки первісної людини.

Вітчизняна археологія має у своєму розпорядженні численні пам'ятки палеоліту та неоліту. Найбільш відомі та описані в літературі це: Кирилівка — стоянка на території сучасного Києва, тут збереглися крем'яні знаряддя праці, скупчення кісток, які використовувались при спорудженні наметоподібних жител; Кам'яна Могила (Запорізька обл.) — найдавніше святилище, знайдене у Східній Європі; Амвросіївка (Донбас); Мізин, Пушкарі (Чернігівщина); Киїк-Коба (Крим).

Комплекси стоянок належать до певних палеолітичних та неолітичних культур: в Україні це Королевська та Молодовська (Західна Україна, р. Прут), Білогорська (Крим), Дніпро-Прип'ятська, Гірсько-Кримська, Сурсько-Дністровська культури та ін.

Відкривали та досліджували давні поселення України в першу чергу вітчизняні вчені, такі як енциклопедист Михайло Максимович (1804—1873); Федір Камінський (1845—1891) — археолог, першовідкривач українського палеоліту; Федір Вовк (Волков) (1847—1918) — археолог та антрополог, який досліджував Мізинську стоянку; Вікентій Хвойка (1850—1914) — археолог, першовідкривач Трипільської культури, провів успішні розкопки Кирилівської стоянки; Василь Ляскоронський (1859—1928) — археолог, досліджував неолітичні стоянки, позначив на карті Змієві вали; Вадим Щербаківський (1876—1957) — автор книги "Кам'яна доба в Україні" (1947); Петро Єфименко (1884—1969) — досліджував Мізинську стоянку ("Первісне суспільство"); Михайло Рудинський (1887—1958) — археолог, дослідник палеолітичних, неолітичних стоянок ("Кам'яна могила" (1961)); Микола Чмихов (1954—1994) — археолог, розробив оригінальні схеми історичного розвитку людства. Зараз продовжують археологічні та аналітичні дослідження Леонід Залізняк ("Нариси стародавньої історії України" (1994)), Юрій Шилов ("Прародина ариев" (1995)), Дмитро Телегін ("Мезолітичні пам'ятки України" (1983)) та ін.

Наука ХХ ст. принесла не тільки нові археологічні розвідки первісної доби, а й залучила до аналізу "доісторії" такі галузі знань, як генетика, етологія, семіотика, комп'ютерне моделювання. Але багато проблем все ж лишаються невирішеними, як, наприклад, питання про співвідношення біологічного, соціального, культурного, природного та "людського" в людині. Ось як наприкінці ХХ ст. підсумовує досвід осмислення "феномена людини" Едгар Морен у книжці "Природа людини":

Loading...

 
 

Цікаве