WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Провідні тенденці розвитку сучасної світової культури - Реферат

Провідні тенденці розвитку сучасної світової культури - Реферат

Якщо провести грань між традиційним та сучасним суспільством, то виявиться, що сучасне суспільство - це в масі своїй все зростаючий потік інновацій, а традиційне – це глиба традицій.

Звичайно, постає питання, чи рівноправне співвідношення "традиція-інновація". Можна сказати, що існують суспільства більш традиційні, й суспільства більш схильні до інновацій. За ступенем цієї схильності їх можна розподілити таким чином. З однієї сторони шкали - суспільства стовідсотково традиційні, на іншій - стовідсотково інноваційні. Хоча ми можемо говорити лише про наближення до тієї чи іншої абсолютизації, тому що стовідсоткове те чи інше - абсурд в історії людства. До першого типу відносяться суспільства, де не відбувається нічого, ніякого нового, здійснюються ті ж дії, в тих же формах, що й вчора. Багато які суспільства - ізоляти первісності (гірські, острівні, лісні) - бувають подовгу близькі до такого існування. Відсутність інновацій означає культурний застій, але не погрожує безпосередньо самому існуванню суспільства.

Але абсурдно виглядають і постійні зміни, коли кожна нова дія перекреслює, заперечує попередню, коли абсолютно все сьогодні робиться не так, й не те, що робилося вчора, а завтра ж знову діється по-іншому.Саме в цьому вбачаємо загрозу як суспільству, так й розвиткові особистості. Засилля традиціоналізму призводить до нівіляції особистості, в той час, коли засилля новаторства - до втрати себе, забування себе як особистості. (Переписування історії в "1984" Дж.Орвела, зміни, що не припиняються, призводять людину до стану цілковитої байдужості до себе та інших, втрата ціннісних орієнтацій, власне, їх здобуття стає сумнівним. Відсутність усталеного минулого, відсутність коріння - відсутність теперішнього і, в перспективі, майбутнього. Відсутність "мене" як особистості). Постійна новизна призводить др неможливості самоідентифікації. В даному контексті зміни неминуче ведуть до руйнації.

Тому не буде невірним, якщо ми скажемо, що традиціі абсолютно необхідні для самої підтримки існування особистості, суспільства, інновації ж необхідні для їх розвитку.

Співзвучність та співдіяльність "вічної", "світової" традиції з традицією яскраво-національною є тим джерелом, що дає могутній поштовх розвиткові талановитих особистой в історії тієї чи іншої культури, та основа, що поглиблює духовний світ людини, збільшує варіативність та образність її мислення.

Творча свідомість лише тоді може бути розкута, звільнена від застарівших догм та стереотипів, коли поєдує в собі настроєнність на чередування традиційного та новаційного. Саме такий підхід надає нових імпульсів для виникнення свіжих ідей та переживань. Тому не лише найкраще , але й найбільш індивідуальне в творчості особистості проявляється там, де сильніше всього ствердили своє безсмертя її попередники.

Для нормального існування особистості неприяйнятні як жорсткий традиціоналізм, так і безстримна новаційність. "Істина поза сумнівом, світ без сміху, віра без іронії - це не лише ідеал середньовічного аскетизму, це й програма сучасного тоталітаризму".17

Творчий процес вимагає гармонійного поєднання традиціоналізму та новаційності. Подолання традиційної системи може й повинно супроводжуватися багатством напрямків прориву людини до інших цінностей, інших життєвих орієнтирів. Та напруга, яка виникає на стиці двох підходів: усталеного, традиційного та новаційного, створює ціннісно насичене, багате можливостями вибору середовище, в якому у людини творчої завжди зберігається спроможність оновлення, гри, творчості. Нормальною має бути ситуація, коли "виникають правила для порушення правил та аномалії, що необхідні для норми"18.

Проте новаційні ідеали мають сприйматися і як позитивні, скільки в них втілюється не всяке заперечення традиції, а лише таке, що стверджує право особи на знецінення існуючого, на оригінальність, яка, в свою чергу, теж не є випадковою. Вона (оригінальність) вписана в дану культуру, спирається на ті форми традиційності, котрі несуть в собі певний позитивний смисл.

Всяка традиційність існує, вірніше може існувати, в різноманітних формах її порушення, відхилення від неї. Тому люба нетотальна новація покликана різноманітити світ, створювати ситуації, що змушують людину замислюватися, осягнувши неповторність та багатство світу, робити вибір, а, отже, пізнавати, творити.

Таким чином, результати протистояння традиціоналізму та модернізму на перший погляд виглядають парадоксальними. Оскільки бажання осмислити історію досить часто слугує способом прориву в новий культурний простір, проте бажання творити культурні нововведення обертається відродженням традиційних культурних, духовних стандартів. Повнота традиціоналізму розкривається лише в співвіднесенні з культурною динамікою, через призму модернізму, в той час як останній розкриває себе через традиціоналізм.

***

Динамізм складності культурного процесу, тенденції сучасності, котрі призводять до масовості, уніфікації культури, ніваляції особистісних початків, розрив культурних зв'язків з минулим змушують людину переосмислювати себе та своє місце в світі, цінності людського життя, ставлять культуру перед новими "викликами".

Література.

  1. Виклик глобалізації. – К., 2001.

  2. Гвардини Р. Конец нового времени // Вопросы философии. - 1990. - №4.

  3. Гуревич П.С. Культурология. М.: Проект, 2003. – 336 с.

  4. Культурологія. Навч. посібник / За ред.І.І.Тюрменко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 368 с. - С. 325-330.

  5. Культурология ХХ век: Энциклопедия. – Т.1-2. – С.-Пб.: Университетская книга, 1998.

  6. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас. // Вибрані твори. К.: Основи, 1994. – 420 с.

  7. Козловски П. Миф о модерне. М., 2002.

1 Фундаменталізм. Вперше це поняття з'явилося в релігієзнавчій літературі для позначення такого напрямку релігійної думки, котрий виступає за повернення до глибинних, корневих основ доктрини або взагалі принципів життєдіяльності. В більш широкому вжитку – релігійно-культурна установка, яка направлена на переосмислення втраченої, але надзвичайно значущої традиції. Найчастіше в літературі зустрічаються поняття євангельського фундаменталізму та ісламського фундаменталізму. В власному значенні слова фундаменталізм сформувався в другій половині XIX ст., коли в американському протестантизмі з'явиламь група теологів, які виступали проти алегоричного та символічного трактування Біблії, за її буквальне розуміння. Наголошували, що Біблію слід приймати такою, якою вона є, ставлячи віру вище розуму. Головним завданням фундаменталістів було прагнення призупинити модернізм в релігії.

Феномен ісламського фундаменталізму відповідно пов'язаний з канонічним прочитанням священих текстів. На формування цієї культурної установки насамперед впливають загальні політичні процеси, котрі дозволяють переосмислити роль ісламу як світової релігії в сучасному світі. Фундаменталісти закликають до створення ідеального мусульманського суспільства.

2 В. С. Лук'янець, О.М. Соболь. Філософський постмодерн. – К., 1998. – С. 207

3 Див.: Там само. С. 47.

4 В. С. Лук'янець, О.М. Соболь. Філософський постмодерн. – К., 1998. – С. 56.

5 Див.: Фетисова Т. А. Культура города // Новая литература по культурологии. Дайджест 2. М.: ИНИОН, 1995. С. 79-93.

6 В. С. Лук'янець, О.М. Соболь. Філософський постмодерн. – К., 1998. – С. 227.

7 Кононов В.И. Будущее как философская проблема и западно- германский неоконсерватизм // Философия о будущем человечества. - М.: ИФАН, 1990. - С. 25.

8 В. С. Лук'янець, О.М. Соболь. Філософський постмодерн. – К., 1998. – С. 50.

9 Більш детально про явище постмодернізму в художній культурі див. Гл. 7 даного посібника, параграф 5.

10 Див.: Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас. // Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – С. 73-79.

11 Наталія Черниш. Соціологія. Курс лекцій.- Львів: Кальварія, 2003. - С.321.

12 Гвардини Р. Конец нового времени // Вопросы философии. - 1990. - №4.

13 Кривцун О.А. Эстетика. – М.: Аспект Пресс, 2000. – С. 238.

14 Див.: В. С. Лук'янець, О.М. Соболь. Філософський постмодерн. – К., 1998. – С. 252.

15 Див.: В. С. Лук'янець, О.М. Соболь. Філософський постмодерн. – К., 1998. – С. 252.

16 Зеленков А.И. Социокультурный статус традиций и их роль в динамике науки // Веснік Беларускага дзяржаунаго універсітэта. - Сер. N3. - Минск - 1996.

17 У.Эко. Имя Розы.- М.: - Книжная палата. - 1989 – С.479.

18 Лотман Ю.М. В школе поэтического слова. Пушкин. Лермонтов. Гоголь. - М. - Просвещение. – 1988 – 352 с. С. 159.


 
 

Цікаве

Загрузка...