WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етнокультура в системі національної культури - Реферат

Етнокультура в системі національної культури - Реферат

Народна культура українців, охоплюючи різні площини творчої діяльності народу, визначила розвиток професійної культури, на що звернув увагу російський етнограф Б. В. Андріанов у книжці "На великой Русской равнине": "Художня культура українців завжди формувалася під впливом народної творчості... Українські народні пісні надавали особливої ліричності українській поезії — від Т. Шевченка до М. Рильського — і особливу мелодійність українській професійній музиці — від М. Лисенка до Г. Майбороди. Можна сказати напевно, що народна творчість і саме життя народу визначили характер професійного мистецтва в Україні... Між високим народним і високим професійним мистецтвом не існує непереборних кордонів".

Народна культура визначала етнобуття українців, адже, базуючись на глибинних архетипах, продовжувала традиції попередніх поколінь, передаючи в різних витоках творчої діяльності народу національні стереотипи мислення, їх звичаї та традиції і тим самим зумовлювала існування національної культури в цілому.

У системі української культури особливе значення мають ідеї української народної педагогіки, етнопедагогіки, епіграфом до якої могли б бути слова "Дивись не забудь і людиною будь!"

Складаючись протягом віків, ще з дохристиянських часів, ідеї народної української педагогіки, або, як її ще називають, етнопе-дагогіки, кристалізувались в оригінальну систему, яка має не тільки історичне, а й актуальне значення, як одна з основ сучасної системи національного виховання.

Як писав М. Драгоманов: "Поступ ідеї людськості зовсім не вимагає нівеляції всіх питомостей та відмін людського роду, лише навпаки — постійного розвитку їх".

Наш національний виховний ідеал закріплений не тільки у фольклорі, традиціях, національних звичаях, родинному побуті, святах, обрядах, настановах і правилах громадської поведінки, певних кодексах честі професії і свого стану, а й у багатьох джерелах народних і професійних художніх творах.

Не розглядаючи інших складових етнічної національної культури, бо це не є предметом українознавства, відзначимо важливу роль національної культури у формуванні і розвитку нації, бо її найважливіша функція полягає в забезпеченні розширеного самовідтворення не тільки національної самосвідомості, а й національної спільності загалом.

У сучасних умовах особливого значення набуває проблема збереження своєї етнічної ідентичності (тотожності) у її автентичних (первісних) формах, яка постійно руйнується засобами масової інформації, вестернізацією, зросійщенням української культури, яке досягло загрозливого для її існування масштабу.

При тому, що, як показують сучасні етносоціокультурологічні дослідження, більшість (близько 80 %) населення України бажає краще знати свою етнічну спадщину, реальний процес реалізації цих запитів стримується значною мірою матеріальними нестатками й організаційними негараздами.

Водночас важливо підкреслити, що високий потяг українців до кращих надбань своєї етнічної культури супроводжується підвищеною культурною активністю етноменшин України, особливо національно-культурних товариств та релігійно-культурних організацій (за даними Інституту молоді, національні меншини мають у чотири рази вищу активність у відвідуванні церков, ніж увесь загал). Вони (особливо молодь) значно активніші в аматорських заняттях художньою творчістю і серед них утричі більше бажаючих вести роботу з "охорони пам'яток та відродження національної культури".

У молоді національних меншин мотивація дозвілля, пов'язана з любов'ю до національної культури, мови, у шість разів вища, ніж, наприклад, у росіян.

Характерною особливістю високої уваги до етнічної культури молоді національних меншин є те, що вона супроводжується "бажанням прилучитись до кращих здобутків світової культури" (30 %), що свідчить про глибокий загальнокультурний резонанс освоєння національної культури.

Освоєння етнічної та національної культури має регіональні особливості та й сама етнокультура має виразний регіональний вимір (особливості етнокультури карпатських українців, Наддніпрянщини, Слобожанщини, Півдня).

Під впливом етнокультури представників інших етносів трансформується й українська етнокультура певного регіону. Збереженість української народної культури в умовах поліетнічного середовища характерна для Подунав'я. Прикметно, що така збереженість стійко закріплена в національній самосвідомості українців (70 % сільчан уважає збереженим свій фольклор).

Фольклор і сьогодні посідає значне місце в житті людей, є основним підґрунтям для національної культури, пов'язаний зі сферою традиційного світогляду і соціальної психології.

Важливо підкреслити, що обрядово-календарний цикл українців цього краю в іншоетнічному оточенні має досить розвинену варіативність форм народно-поетичної творчості — колядок, щедрівок, які зберігають традиційну тематику язичницьких і християнських уявлень, відтворюють солярну символіку. Так, у Подунав'ї в тісному контакті з значними поселеннями болгар, росіян, молдаван та інших, народна культура українців, зберігаючи основні ознаки материнського центру, набула специфічних регіональних ознак, які впливають на рівень функціонування її чинників: в обрядовому комплексі спостерігаються трансформація і скорочення обрядів, запозичення деяких обрядових елементів інших етносів. В інших етнокультурних чинниках (окремих жанрах фольклору, матеріальної культури, ментальності) українська етнокультура позитивно закріплюється у свідомості не тільки російського, а й болгарського, молдовського етносів, що впливає на рівень її функціонування в цьому регіоні (О. Ануфрієв).

Спостерігається поглиблена тенденція функціонування української ліричної пісні не тільки у своєму середовищі, а й в інших, насамперед у російському, болгарському тощо (особливо це стосується козацьких пісень та ліричних).

Водночас сучасний етнокультурний процес як у Подунав'ї, так і в деяких інших регіонах забарвлений негативними тенденціями культурної асиміляції — маргіналізації, що є наслідком економічних, політичних, культурних причин, хоч вирішальними в цьому відношенні залишаються ідеологічні, які спричинили створення штучних умов русифікації.

Міжетнічні та міжнаціональні культурні впливи в межах України мають давню історію і не тільки позитивного характеру. Однак ці взаємодії мали і мають місце переважно у сфері побутової, ужиткової, народної культури і сьогодні недостатні. Плідних взаємин в усьому цілісному "полі" культури (між культурою українською і культурами меншин, які живуть в Україні — поляки, мадяри, євреї, тюрки та ін.) ще не налагоджено, хоча культурна потенційність його очевидна.

У цілому ж етнокультура українців як серцевина національної культури — явище не стале, а динамічне, бо хоча в чистих (автентичних) формах етнокультура базова зберігається дедалі менше, що закономірно, але нею просякає пласт "третьої" осучасненої народної культури (на межі народної творчості і самодіяльності). Сама етнокультура має своє історичне життя і збагачується новими жанрами й образами, глибоко проникає в життя сучасників, має гарні перспективи свого поширення.

Зусилля держави і громадськості, спрямовані на підтримку етнокультури через системи освіти, культури, засоби масової інформації, за умови достатнього фінансування можуть давати плідні результати, про що свідчить досвід Норвегії в залученні її громадян до музичного фольклору шляхом інвестицій у спеціальну програму.

Література

  1. Бердяев Н. Судьба России... — Рига, 1987

  2. Пономарьов А. П. Українська етнографія. — К., 1994.

  3. Кримський С. Універсалії українського менталітету // Кур'єр ЮНЕСКО. — 1992 — Вересень — жовтень. — С. 73—76.

  4. Мистецтво та етнос (культурологічний аспект). — К., 1991.

  5. Соколова В. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев, белорусов. — М.: 1978.

  6. Братасюк Н. Історична доля та дух українського етносу // Культурне відродження в Україні. — Тернопіль, 1993.

  7. Еремина В. И. Миф и народная песня. К вопросу истории основных песенных превращений // Миф, фольклор, литература. — Л., 1978. — С. 3—6.

  8. Струнка М. Л. Народне образотворче мистецтво // Культура і побут населення України. — К., 1993.

  9. Чистов Н. Народные традиции и фольклор. — Л., 1986

 Термін уведений С. Й. Грицою. Див.: Семантика народного мелосу і конкретне середовище його побутування // Народна творчість та етнографія. — К., 1976. — № 3. — С. 43.

Loading...

 
 

Цікаве