WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етнокультура в системі національної культури - Реферат

Етнокультура в системі національної культури - Реферат

Разом з тим слід бачити складну історичну діалектику формування етнокультурних якостей українців, хоч деякі з них і складались в доісторичні часи, але трансформувалися протягом історичних епох.

За всього миролюбства українців, вони були знані в усьому світі, особливо в Європі, як "козацька нація", а в Росії звали їх черкасами (по-адигейськи "люди зброї"). Українське козацтво вважалось войовничим і кращим лицарством у Європі і служило в багатьох країнах. Тому пасивність та інтравертність українців посилилась після знищення Запорозької Січі, хоч залишки козацтва проіснували до середини XIX ст. (причорноморське козацтво).

Українська народна культура, з її глибинним прагненням до естетизації, знайшла своє яскраве втілення в народному образотворчому мистецтві, у якому стійко зберігається етнічна специфіка. Художня етнокультура українців бере свої витоки з міфології, ритуалістики та космологічних уявлень.

Найдавніші замовляння — космологія, пов'язана зі станом людини, в найдавніших фольклорних жанрах переважає взаємозв'язок макро- і мікрокосмосу — людини і світу через використання дохристиянських світових образів — сонця, місяця, зорі. Звідси древо світове і яйце як відображення схеми світу і народження людей, тварин і всього (казка "Яйце-бильце", "Красно-світ"), магія чисел. У казках, легендах як формах дохристиянських релігій домінують обряди первісних посвячень, наприклад ініціацій (посвячення в дорослі), та інші, які мають також свої особливі, притаманні українству, риси. Характерна для українців ліро-епічна творчість (думи та інші жанри) генетично пов'язана з їх міфологією. Її шлях визначається від міфу до епосу, від міфологем до фантастики. Тому й пізніший фольклор має свої епічні та ще доепічні, прадавні витоки. Звертання до традицій образотворчого мистецтва дає змогу виявити, як показує О. Найден, глибоку їх укоріненість у загальнослов'янській культурі та їх зв'язок зі східними традиціями.

У картинах "Юрія Змієборця" виявляється протистояння "світла-темряви" як синтезу язичницьких та християнських витоків (Змій — дракон — уособлення загарбників).

"Козак Мамай" має спільну східно-західну та християнсько-язичницьку основу в поєднанні спадщини буддистів-калмиків (надгробні зображення) і сарматської традиції, зафіксованої в козацькому похоронному ритуалі (О. Найден).

У різноманітних формах народного образотворчого мистецтва — вишивках, прикрасах, розписах тощо втілені світоглядні ідеї та естетичні смаки народу, його повсякденний потяг до прекрасного.

Саме такі властивості народного мистецтва, як орнаментальна (геометрична і рослинна) умовність, композиційна симетрія і ритмічна повторюваність форм, лінійно-силуетний характер зображення належить до найбільш загальних і усталених критеріїв традиції. Їх закріпленість у художній свідомості народу зумовлена його багатовіковим практичним і духовним досвідом.

В історичному плані українське традиційне народне мистецтво є цілісною фольклорною орнаментально-образною системою, в основі якої лежить загальний базовий образ. Цілісною вона є за принципом своєї орнаментальності, як виразом семантичним, просторово-часовим і образно-змістовим.

У народному мистецтві орнаментальність є художньо-змістовим колективним виявом основних закономірностей буття.

Міфічне мислення, на думку О. С. Найдена, ґрунтується на принципі анімізму і є пізнішою формою перетворення стану людини, який переноситься на предмет через притаманні йому властивості живого [4].

Специфіка образно-художнього змісту в народному мистецтві зумовлюється місцем предмета в побуті і ширше — його змістовно-смисловими функціями в середовищі. О. Н. Байбурін, наполягаючи на поліфункціональності предметів народного побуту, що несуть на собі відбиток давнього ставлення людини до природи, зазначає: "Предметом стає феномен культури лише в тому випадку, якщо він відповідає і практичним, і символічним вимогам".

В основі образності етнічної культури українців лежить космогонічна та аграрна ідеї єдності життя людини і природи, котрій притаманні такі риси, як декоративність, конструктивність і орнаментальність і яка за своєю соціальною природою є колективною творчістю. Через багаторазові повторення його образи, технічні навички закріплюються і передаються нащадкам як культурна традиція.

Народна культура є однією з умов функціонування самого середовища, народне мистецтво як естетичний знак має інваріантний характер, який в художній, образній уяві відтворює відповідну систему етнічних символів, що на рівні підсвідомості закріплюються у витворах народних майстрів.

Українське народне мистецтво має досить розвинену систему розгалужень творчої діяльності народу: художнє різьблення, плетіння, ковальське ремесло, шкіряні вироби, керамічний посуд, розпис фаянсу і порцеляни, відновлення традицій дерев'яного посуду, підлаковий розпис тощо.

Досить своєрідним і постійним витвором українського оздоблення є специфіковані мотиви: геометричні (трикутники, ромби, квадрати), солярні (зірки, хрести, кола), рослинні (в'юнки, гілки, квіти, вазони), зооморфні (силуети кінських голів, птахів тощо), де величезну роль у художній виразності народного мистецтва відігравали колір і візерунки. Колір, на думку багатьох вітчизняних дослідників, зокрема М. Стрункої, взагалі посідає одне з чільних місць у народній творчості, крім художнього, він має і смислове значення [8]. Так, червоний — колір сонця і вогню — символізує життєдайні сили, жовтий — колір достиглих плодів, зерна — добробут, зелений — колір весни — розквіт природи, її відродження. Узгодженість кольорів відчувається в народному українському одязі, оздобленні інтер'єра житла.

Естетичні основи закладені в тканих і вишитих узорах одягу, декоративних тканин, килимів. У вишивці генетично закладена символіка оберегів, а пізніше — обряду, почуттів, художньої образності. В оздобленні тканин різних місцевостей України відбивається оригінальне трактування кольорів і глибоко традиційних для всіх східнослов'янських народів іконографічних мотивів.

З особливою ретельністю орнаментувалися рушники, які мали не тільки утилітарне і декоративне, а й обрядове значення. Стійкість традиції їх використання в сімейному побуті (на рушник ставали молодята, рушником їх пов'язували, ним сповивали немовля тощо) пояснюється побутуванням давніх релігійно-магічних уявлень. Згадаймо, як органічно тема рушника використовується в різних видах сучасного мистецтва ("Пісня про рушник" П. Майбороди, сценограф Д. Лідер використовує мотив рушника в Київському театрі ім. І. Франка).

Серед українців досить поширеними були давні світоглядні поняття, відображені в народній культурі. Унаслідок поглинання християнством язичництва відбувається переосмислення і трансформація тих образів, які були в дохристиянській релігії божествами (русалки, віщуни, водяні), у "нечисту силу" (християнське поняття). Значне місце в українській міфології посідали лісові або водяні демонічні істоти у вигляді привабливих жінок — русалки, мавки та інші, які могли допомагати людям, охороняти їх, але й приносити нещастя. На основі етнокультури складається етноетика, мораль українців, серед засад якої — повага і любов до вільної праці, ствердження ідеалів добра, краси, гуманних стосунків, знання свого родоводу, шанування старших, толерантність, але і як прояв жорсткого тиску — індивідуалізм, замкненість, заздрість.

Саме українська народна культура визначала різноманітні прояви етнічного буття нашого народу, адже в концентрованому і сугестивному вигляді формувала етнічну свідомість, закладала основи національного мислення в цілому. Особливий вплив на характер народу, весь стрій його емоційного життя, природу його культури мала пісня. Індивідуальність української народної творчості справді в ліричній пісні, історичній (у росіян, наприклад, абсолютно інша тематика і напрям цих пісень), у героїчному епосі (наприклад, у білорусів такий відсутній), думах (Ф. Колеса). І хоч українські кобзарські школи до певної міри зв'язані з тюркськими традиціями (Д. Яворницький), епос за мелодикою та історичним відображенням дійсності — неповторний (М. Гоголь. "Про малоросійські пісні", Д. Січинський. "Чужинці про Україну" та ін.).

Loading...

 
 

Цікаве